Нас призвичаїли до того, що продовження будь-якого успішного продукту має бути кращим, потужнішим чи бодай просто більшим (якщо якісних змін там обмаль). І коли Netflix минулого місяця анонсував другий сезон серіалу-антології “Любов, смерть і роботи”, цілком логічно було припустити, що Девід Фінчер та Тім Міллер (продюсери та “куратори”) примножать переваги свого творіння чи бодай втримають планку.

Якби ж то…

Оригінальна антологія свого часу позривала овації та дахи передусім завдяки своєму візуальному і тематичному розмаїттю. Крім того, попри хронометраж і структуру, кожен епізод не лише давав відчути, які масштабні й багаті світи ховалися за цими короткими історіями, а й містив у собі набагато більше, ніж одну замальовку-ситуацію. А якщо де на сюжетне наповнення забивали великий та різьблений, то натомість глядачам пропонували справжній бенкет для очей (передусім, мова тут про епізод “Очевидиця”).

Другий сезон на папері продовжує курс оригіналу — укладачами антології залишилися ті ж Фінчер і Міллер, сценарії до всіх епізодів знову написав Філіп Ґелатт, на початку кожної серії нам показують три іконки, які коротко характеризують її суть… От тільки епізодів цього разу лише 8, і авторських серед них уже нема (у першому сезоні лише 2 епізоди не були екранізаціями чужих оповідань — згадана “Очевидиця” і “Сліпа Зона”). Поменшало й візуального різноманіття, бо понад чверть сезону зробила студія Blur.

Та й у тематичному плані все вийшло значно скупіше й передбачуваніше,а два епізоди взагалі побудовані на одній фабулі, просто в різних декораціях та з протилежним емоційним забарвленням. З одного боку, відверто прохідний епізод усього один, однак навіть найкращі шматки другого сезону — скромний пук змокрілої петарди проти феєрверків “Переваги Сонні”, “Альтернативних історій”, “Трьох роботів”, “Коли до влади прийшов йогурт” та інших зірок першої частини.

Ну і оскільки ми маємо справу з антологією, пропоную присвятити трішки часу кожній окремій серії.

Автоматизована Служба Підтримки

Екранізація оповідання комедійного-фантаста Джона Скальці переносить нас у США майбутнього, де люди живуть у своє задоволення, не бідкаючись марудними справами, створенням сім’ї чи вихованням дітей.

І от у такому колоритному сетингу нам пропонують уже заяложену розповідь про техніку, яка повстає проти своїх господарів. Рятують ситуацію тут хіба постановка та грайливий тон, властивий автору першоджерела — завдяки їм затерта до дір історія бодай якось втримує увагу до самісінького кінця.

Крига

Автори “Зіма Блю”, одного з найкрутіших епізодів першого сезону, знову вдалися до впізнаваного стилю, проте з початковим матеріалом для роботи їм пощастило значно менше.

“Крига” закидає нас у не менш колоритний світ — планету-колонію, з якої людство вкотре висмоктує корисні копалини. Щоправда, у цих краях панує лютий холод, умови праці та життя досить складні, тож колоністи здебільшого модифікують своє тіло.

А далі глядачів чекає коротенька замальовка про двох братів, один із яких не має модифікацій, через що почувається чужинцем серед однолітків. Так, напрочуд стильна, атмосферна і по-своєму зворушлива, але це власне що замальовка, шматочок вирваний зі середини чогось іншого, а не самодостатня історія.

Ловці

Один із найкращих епізодів другого сезону, знятий за мотивами оповідання Паоло Бачіґалупі, знаного майстра створювати продумані світи навіть для своєї короткої прози.

Оригінальна назва твору, PoP Squad, позначає реальну добровольчу організацію, яка захищає дітей від педофілів та маніяків, передусім від їхніх зазіхань у мережі. Члени організації вдають зі себе в інтернеті неповнолітніх і ловлять на живця любителів ніжності малої витримки. А от Бачіґалупі в своєму оповіданні… ем, перепрошую, зайшов з іншого боку.

У майбутньому, задля порятунку світу від перенаселення, людство запровадило простий обмін: відмовляєтеся народжувати — отримуєте препарат “віднова”, який дозволить вам жити вічно. Щоправда, застосовано це було в добровільно-примусовому порядку, і тепер спеціальний загін відловлює так званих “розплідників”, позбуваючись дітей цілком простим і надійним способом.

Історія детектива Бріґґза — чергова варіація на тему “людина на службі робить щось лайняне, а потім в неї РАПТОВО прокидається совість”, до того ж максимально стандартна, без жодної родзинки чи виверту. Компенсує це якісна художня робота, уважна до дрібниць анімація та добра жменя пронизливих людських дрібничок у взаємодії Бріґґза з іншими, хай то влучна фраза, мінливість погляду чи виразу обличчя, або начебто непомітний жест. І саме завдяки цьому комбо наскрізь передбачуваний твір залишає значно приємніший післясмак, ніж могло би бути.

Сніг у пустелі

Студія Unit Image, знайома за епізодом “По той бік Розколу Орла”, цього разу теж потішила неймовірно технологічною графікою. От тільки на місце космічного жахастика прийшли звичні пригоди в пустці — щоправда, без постапокаліпсису і на планеті-колонії.

Утім, за красивою обгорткою ховається досить пристойне наповнення. “Сніг у пустелі” — із тих творів, де все просто, але працює ефективно. Таємничий герой-одинак, який володіє чимось цінним — є. Стрімка любовна лінія — є. Видовищна фінальна сутичка — є. А ще це єдиний епізод, який (ну, з обмовками) має всі елементи, винесені в заголовок антології.

Висока трава

А от і найслабший епізод сезону, який абсолютно не рятує його досить крутий візуал. Тут усе навіть скупіше, ніж у “Кризі” — це просто одна ситуація, яка з нічого почалася й закінчилася нічим. А раз так, то навіщо було взагалі її включати до підбірки та витрачати час і сили цілої студії?

По всьому дому

Як не дивно, найкращим у всьому другому сезоні виявився найкоротший і найкамерніший епізод. Так, тут лише одна подія, зате вона по вінця набита несподіванками, від початку і до кінця. Само собою, частково це можна списати і на якість першоджерела, але фінального результату не було би без блискучої роботи аніматорів та акторів.

Нічого зайвого. Бездоганне виконання — 10/10. Щоправда, лише в контексті другого сезону.

Рятувальний бункер

У першій частині антології один з епізодів містив “живі” кадри з доволі відомими акторами, Тофером Ґрейсом (“Людина-Павук 3”) і Мері-Елізабет Віндстед (“Скотт Пілігрим проти всіх”). Цього разу естафету перехопив Майкл Б. Джордан. Точніше, голова Майкла Б. Джордана.

…І це все, що варте уваги в “Рятувальному бункері”. Бо решту ми вже бачили всього кілька епізодів тому. Знову механічний помічник божеволіє і намагається вбити свого господаря — тільки цього разу в нас похмура атмосфера, НАПРУГА!!11!! і брутальний ван-лайнер в кінці, від якого Стівен Сіґал розгикався би на весь Казахстан.

Утоплений велет

Пригадуєте оповідання “Стариган з крилами” зі шкільної програми? От хоча оповідання “Утоплений велет” і задумувалося, як варіація на першу пригоду Гуллівера, насправді там значно більше від твору Маркеса. Мовляв, люди стикаються з чимось незвичним і прекрасним, чудуються хвильку-другу, а потім починають вести себе, як завжди.

Ключова відмінність хіба лише в постаті оповідача, для якого мертвий гігант є “живішим”, ніж більшість людей довкола. Чому? Бо він несе в собі щось прекрасне і загадкове — а такої особливості оповідач у своєму оточенні знайти не може.

Загалом же “Утоплений велет” справляє непогане враження, дарма що вкотре завиває набридлу пісню, не докидаючи нічого нового (бо оповідач нічого не робить сам, а лише спостерігає за чужими діями).

Дивним чином другий сезон ЛСР вийшов значно слабшим за попередній. До студій питань нема — всі вони відпрацювали на совість. Інша справа, що початковий матеріал для екранізацій виявився помітно нижчої якості. Чим керувалися Ґелатт, Фінчер і Міллер, обираючи саме ці оповідання для другого сезону — питання відкрите. Тому залишається тільки сподіватися, що бодай у третьому сезоні “Любов, Смерть і роботи” знову стане асорті з яскравих і химерних оповідок, а не в’язкою напівфабрикатів далеко не першої свіжості.