Цьогоріч українських фільмів буде багато, і лютий в цьому плані особливий, бо за цей місяць у кінотеатрах можна буде (і варто) побачити щонайменше чотири українські стрічки. Про кожну з них коротко, але змістовно розповімо в цьому матеріалі.

“Стоп-Земля” (зараз)

Про фільм Катерини Горностай ви вже могли чути, бо прокат його почався у січні. Втім, на нього все ще можна встигнути сходити в лютому, якщо ви ще не встигли це зробити. Хоча певною мірою фільму пощастило стати символом того, чим може бути наше кіно — це радше свідоство не амбіцій, а щирості. Українське кіно, як відомо, має певну сором’язливість щодо сучасності. Надто ж ця сором’язливість стосується кіно підліткового. Історії дорослішання в нас знімають нечасто, а це стрічки напрочуд потрібні. Перш за все людям, близьким до віку, показаному у фільмі. Окремий плюс ще й у тому, що підлітків справді грають підлітки, бо те, що в кіно та серіалах замість дійсних представників цього віку ми бачимо кремезних молодих людей, яким давно за 20 — проблема міжнародна.

Найкращі вихідні (2 Лютого)

У сучасної української комедії є певна стигма. Але це не означає, що у нас немає фільмів та режисерів, які не намагаються зробити щось у цьому напрямку. Зазвичай якщо у таких фільмах зайняті Ада Роговцева (як у випадку фільму Михайла Хоми “Де гроші”) та/або Ірма Вітовська (дилогія Антоніо Лукіча “Мої думки тихі”), то це вже певний привід звернути на стрічку увагу. Однак у “Найкращих вихідних” є ще власна цікава концепція — намагання зробити кінематографічне продовження фестивалю Atlas Weekend. Перший трейлер вийшов обнадійливим, але й сама стрічка вже за рогом, тож є сенс подивитись на те, чи вийшло заявлене у цьому трейлері.

Генделик (3 Лютого)

Фільм Тараса Дударя мав довгий і непростий шлях до глядача. Перші фестивальні покази та прем’єра екзистенційно-містичної комедії відбулися ще у 2019 році, однак широкий прокат був запланований на 2020 рік…. аж раптом стався COVID-19. Цікаві мета-жарти та світло в кінці тунелю кризи середнього віку — фільм має всі шанси стати гідними ліками від традиційної хандри, яка спіткає в лютому значно більше людей, ніж можна було б подумати.

Носоріг (17 Лютого)

Ще більш довгим та тернистим  виявився шлях у нової стрічки Олег Сенцова. Її режисер починав знімати двічі.  Перший раз у 2013 році. Тоді було зроблено перерву через Революцію гідності, але продовжити зйомки надалі в Криму в 2014 році не судилося. Захоплений тоді у полон Сенцов встиг взяти участь у режисурі «Номерів», які вийшли у 2020 році. Тоді вже звільнений режисер бачив фільм на прем’єрі, але попри всі намагання Ахтема Сеітаблаєва бути другою скрипкою, не вважає це дійсно “своїм” фільмом.

Тож стрічка-учасник Венеційського кінофестивалю “Носоріг” — це дійсно повноцінне повернення Сенцова до режисури. А ще це фільм про українські 1990-ті такими, якими вони були. Від “Території “А” в змаганні з російською попсою до “биків” на 600-х в змаганні з законом та здоровим глуздом. Але разом з тим це і своєрідна рефлексія на тему тих часів, яка досі була необхідна українському суспільству. Бо раніше озирнутися назад і переосмислити ці десятиріччя багатьом здебільшого вдавалося за допомогою російського кіно. Яке нам, будемо чесними, ніколи не підходіло повністю.

Важливо додати, що є не тільки сенс, а ще й гарна можливість надолужити перегляд попередніх робіт Олега Сенцова. Його режисерський дебют, кіберспортивна драма “Гамер” (детальніше про неї тут) та “Номери” наразі доступні до перегляду на стрімінґовому сервісі Takflix.