Це вам не Cyberpunk! Огляд Dying Light 2: Stay Human

Автор: Віталій Тарнавський
Dying Light 2: Stay Human

Наступне відео

Disney Dreamlight Valley. Ферма з фансервісним добривом (Перші враження)

Disney Dreamlight Valley

Це вам не Cyberpunk! Огляд Dying Light 2: Stay Human

Автор: Віталій Тарнавський @erleke

Dying Light 2 — це гра, народжена в муках. За кілька років щоразу сумніших історій про її розробку ніхто б навіть не здивувався, якби її просто в певний момент скасували. Але ні,  Dying Light 2 пережила всі негаразди, і навіть попри досить типовий для польського ґеймдеву релізний стан, виявилася саме такою, якою і мала би бути друга частина, якби до неї ніколи не торкався Кріс Авеллон.

А осад залишився

Для тих, хто підзабув події першої гри, ось невеличке нагадування. Внаслідок страшної хвороби люди почали вмирати, а потім ожили в подобі зомбі. Інцидент в місті Харран нічому нікого не навчив, і через 20 років хвороба поширилася на весь світ, а залишки людства живуть у невеликих ізольованих поселеннях, у всьому тепер покладаючись на пілігримів — тренованих кур’єрів, які гасають між поселеннями, доставляючи новини і припаси.

Ми якраз граємо і за одного такого пілігрима на ім’я Ейден із купою таємниць минулого і практично повною відсутністю особистості. Колись у дитинстві Ейден і його сестра в примусовому порядку стали піддослідними в жахливих експериментах. З часом Ейден якось утік, а от його сестрі не пощастило. І тепер нам слід повернутися в останнє велике місто світу, знайти сестру і помститися тим, хто з ними вчинив усякі неподобства.

Скажу відразу: з сюжетною кампанією тут усе погано. Звісно, частково це сприймається так, бо нам роками вбивали в голову, що над грою працював Кріс Авеллон. Потім виявилося, що ні, розробники мали занадто велике “Я” і зробили все по-своєму, а напрацювання Авелона викинули. Але асоціації лишилися. І чомусь замість того, щоби ці асоціації руйнувати, працівники Techland увесь останній рік робили наголос на розгалуженості сюжету, важливості виборів тощо. Якщо винести за дужки ґеймплейні наслідки деяких рішень (про них трохи згодом), то до кінця кампанії ви вплинете на кілька косметичних дрібниць, але нічого суттєвого. Навіть якщо ви постійно обманюєте чи підставляєте якусь фракцію, вам усе одно це пробачать. У певний момент вам прямо в лице кажуть: “Ой, та нам поплювати, що ти там встиг наробити, ми починаємо працювати з чистого аркуша” — і я засміявся прямо в екран, ну бо куди ж таке?

У першій частині з доповненням The Following історія хай і була простою й тиражною, але вона міцно тримала впродовж усієї кампанії та гарно розгорталася до кінця. Тут же печалька якась.

Але!

На це можна легко закрити очі, бо 90% часу ми будемо зайняті іншими, набагато приємнішими речами.

Я у мами ямакасі

За що люди полюбили Dying Light? У перші чергу за крутий паркур та величезний відкритий світ, який давав йому розкритися на повну, ефектну і ефективну бойову систему, де той же паркур відігравав важливу роль, а також за досить рідкісне в іграх відчуття, що вночі справді небезпечно. З радістю повідомляю, що всі ці козирі Dying Light 2 не просто зберегла, а й навіть у дечому поліпшила.

Techland подарували нам величезну (втричі більшу за оригінал) і дуже красиву пісочницю, кожен сантиметр якої має, за що зачепитися, куди зістрибнути чи звідки звіситися. В інших іграх, коли ти впираєшся в стіну, то дратуєшся, бо треба вертати назад і шукати обхід, а в цій грі ти навпаки тішишся, бо кожна перешкода на твоєму шляху — це змога подивитися на шикарні анімації та розв’язати невеличку акробатичну задачку, яка практично завжди має понад одне рішення. Паркур ще в першій грі був дуже приємним, а у Dying Light 2 це взагалі одна з найкращих систем пересування, яку тільки можна знайти в іграх.

Щоправда, є нюанс: розробники додали смужку витривалості, яка спочатку дуже псує враження від пересування, бо сил вистачає буквально на кілька секунд стрибків (нагадую, Ейден — досвідчений і тренований пілігрим!). На щастя, рівень тут піднімається досить швидко, навіть якщо ви не особливо відволікаєтеся на побічки, тому стаміна невдовзі перестає бути проблемою, а на додачу ви ще й вивчите купу нових крутих трюків у свій паркурний арсенал. Тому нема нічого дивного, що фаст-тревелом користуватися взагалі не хочеться, коли ти й так буквально літаєш містом.

До речі, з часом у нас з’являється планер, і мандрівки містом узагалі виходять на новий рівень. Нащо вам та сюжетка і типові побічки з відкритих світів? Вистачає просто ганяти й літати над дахами чи поміж хмарочосів — і цього вам уже буде достатньо, щоби всерйоз і надовго полюбити Dying Light 2 та провести в ній 500 годин, обіцяних розробниками.

Але (на жаль чи на щастя) нас у грі чекає не лише паркур, а й купа зомбі та людей, які хочуть нас убити, тому нам їх треба прикінчити швидше.  І тут у хід підуть не лише наші ноги (бойовий паркур досі дуже ефективний), а й будь-які підручні предмети від цегли до палиці… поки ви не почнете майструвати свої знаряддя вбивства, де треш-катана, яка одночасно труїть та електризує ворогів — це лише верхівка айсберга. Були б тільки ресурси (спойлер: їх ніколи не буде достатньо, якщо ви не пірнете з головою в побічки). Вогнепальної зброї, на відміну від першої частини, тут уже нема, а стріляти більшість часу ми будемо з луків та арбалетів — і так навіть краще.

Чи знаєте ви вілледорську ніч?

Dying Light була чи не першою грою на моїй пам’яті, де ночі справді здавалися страшними й небезпечними, бо по-перше, темно, по-друге, зомбі в рази більше плюс вони агресивніші, а по-третє, на полювання виходили дуже сильні й рідкісні заражені, яких було неможливо вбити. Dying Light 2 зберегла ці основи, але зробила ночі ще небезпечнішими. В першій грі ви в певний момент могли просто забити на нічні вилазки, перечекати у сховку й займатися своїми справами. А от зараз гра спонукає регулярно йти в нічне місто, бо там і купа квестів хороших закріплено, і здобичі, і в деякі локації просто не потрапити вдень.

Плюс тепер є система погоні. Зомбі ночами так багато, що битися з ними просто нема сенсу і треба просто якнайшвидше добігти до безпечного місця. Але чим довше ви блукаєте містом (звісно, якщо провалили стелс), тим більше зростає рівень погоні і тим більше всякої погані ви приманюєте. Коли лічильник дійде до максимального 4-го рівня — можна махати кадилом, ви труп.

Проте нагорода за нічні вилазки варта того. Як мінімум, ви отримаєте повне відро вражень (іноді навіть у прямому сенсі), а ще вас чекатиме більше ресурсів, кращий лут і досвід набиратиметься значно швидше.  Навіть у другій половині гри, коли вже наче є і зброя, і рівень, і вміння, і знання, і корисні штуки від фракцій, нічні вилазки лоскочуть нерви, ніби вперше.

Про згадані “корисні штуки від фракцій”. Як уже було сказано, переважна більшість ваших рішень у грі не має жодного значення. Найсуттєвіше, на що ви можете вплинути — кому дістанеться світло чи вода в певному районі міста. Якщо ви віддали їх збройному угрупованню Миротворців (тутешні недофашисти), то вони поставлять на вулицях багато пасток на зомбі й накинуть зброю, а якщо віддали анархістам-Уцілілим, то вони прокладуть додаткові маршрути для паркуру. Ну і ще паралельно в районі відкриються побічні квести, унікальні для кожної фракції. Теоретично ви можете регулярно міняти своїх спільників, але гра м’яко заохочує триматися когось одного задля серйозніших нагород. Тому тут уже дивіться, що вам більше до смаку — бійки чи паркур.

Ну і ось він, той момент, де слід сказати про технічний стан гри. Розробники не брехали, коли просили всіх почекати патчу першого дня, бо на консолях і ПК ситуація була страшною. Не так, як у AC:Unity чи Cyberpunk 2077, але все одно страшною. Зараз наче все стало трохи краще, хоча ризик підхопити не просто графічний, а критичний баґ, який запоре вам проходження, досі є. Але знаєте, що тішить? На відміну від іншої розрекламованої польської гри, Dying Light 2 дійсно можна виправити патчами, бо її найважливіші та найцінніші елементи вже повністю є в грі й здебільшого працюють, як треба. Зважаючи, наскільки амбіційною є Dying Light 2 і що вона взагалі могла не вийти, кілька десятків насправді потішних баґів — це дуже мала ціна.

Так, зараз багато-хто буде гівнитися і на сюжет, і на технічний стан, але в мене, чесно кажучи, є багато питань до людей, які купили цю гру через кампанію. Dying Light 2 — це шикарна пісочниця зі зомбаками (правда, там часом видно сліди бомжів, п’яниць і наркоманів, які на ту пісочницю приходять ночами), яка робить те, що й повинна будь-яка гра — розважає, активно і невпинно впродовж усіх 50+ годин (розробники знов обманули: навіть якщо гнати по кампанії, скіпаючи все на світі, за 20 годин, як вони обіцяли, ви не впораєтеся). Мене от значно більше засмучує SMM-відділ гри, який надто вже активно підлизує там за поребриком.

Так, поляки хотіли більшого, я їх розумію. Ну але не вдалося, що поробиш? Зате головне, що ключові елементи, які зробили Dying Light хітовою та завоювали серця мільйонів людей, тут працюють, як належить. Тому якщо вам свого часу сподобалася перша Dying Light, то і Dying Light 2 не підведе.

74

Варте уваги

Вдалося

  • паркур
  • бойова система
  • відкритий світ
  • страшні ночі

Не вдалося

  • сюжетна кампанія
  • важливість рішень
  • Ейден
  • різноманіття побічок

Останні огляди

ОРА-ОРА-ОРА-ОРА-ОРА! — Огляд JoJo’s Bizarre Adventure: All-Star Battle R

73

Автор: Лук'янчук Орест

Jojo

Культове поєднання — Огляд Cult of the Lamb

80

Автор: Владислав Папідоха

Cult of the Lamb

Але він перетвориться в зірку. Огляд фільму «Їжак Сонік 2»

Автор: Микола Єрьомін

Їжак Сонік 2 / Sonic the Hedgehog 2 (2022)

Ретроспектива Resident Evil. Випуск 08: Resident Evil 4 (2005)

Автор: Андрій Нагорний

Resident Evil 4

COTY — Огляд Stray

83

Автор: Владислав Папідоха

Stray

Найкраще цього року! Огляд аніме «Сім’я шпигуна»

Автор: Дмитро Джугалик

spy x family

Прогулянки Нью-Йорком у пошуках самоствердження. Огляд фільму «Морбіус»

Автор: Микола Єрьомін

Джаред Лето

Ретроспектива Resident Evil. Випуск 07: Resident Evil Zero (2002)

Автор: Андрій Нагорний

Resident Evil Zero

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: