Як і нещодавній “Вересень“ (з яким є і певна стилістична схожість), “Генделик” мав довгий та тернистий шлях до українського глядача. Стрічку Тараса Дударя на фестивалях побачили і оцінили ще в 2019 році, однак запланований на 2020 рік широкий прокат зірвався через COVID-19. Врешті решт, фільм повинен був вийти 3 лютого 2022 року (про що ми писали у цій статті), однак не вийшов фільм і в рік повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Втім, 9 листопада 2023 року нарешті сталася прем’єра фільму у Будинку Кіно, а з 16 листопада 2023 року стрічку можна буде побачити у широкому українському прокаті. Чому це є сенс зробити?
Якщо вам мало такої одвічної благородної причини, як підтримка українського кіно, то слід сказати що “Генделик” нарешті потрапив у релізне вікно, яке йому підходить. У листопаді кіномани всього світу (з подачі відомої дослідниці кіно Мар’ї Е. Ґейтс) святкують так званий “Noirvember” — переглядають, аналізують та віднаходять для себе стрічки жанрів film noir (класична американська течія 1941-1958 рр.) та “нео-нуар”. Про обидва варіації я писав детально у огляді на “Алею жаху”, яка свого часу ледь не поділила прокат з “Генделиком” у 2022 році.
Те що “Генделик” — за формальними ознаками саме нео-нуар видно неозброєним оком. Значно менш фантасмагоричний ніж “Вересень” він, тим не менш, схожий на стилізований сон, а герой тут потрапив у пастку одночасно власних спогадів і дедлайну. Сценарист Іван Сидоров за три дні повинен написати сценарій, який “заборгував” дуже небезпечним людям. Тікаючи світ за очі він засідає у загадковий генедлик, де вимушений переглянутий все своє життя як в пошуках натхнення, так і щоб розібратись в собі.
“Генделик” знятий раніше, однак наразі гарно лягає у цілу хвилю українського нео-нуару: “Носоріг“ Олега Сенцова (ще один фільм, з яким стрічка Дударя ледь не була у прокаті одночасно), “Памфір” (наш огляд) Дмитра Сухолиткого-Собчука та зовсім нещодавній фестивальний гіт “Ля Палісіада” Філіпа Сотниченка зовсім по-різному використовують надбання цієї течії: хтось більш у стилістиці, хтось у сюжеті. Всі з них малюють очевидно кримінальні перепони своїм героям, маючи дотчних до цієї сфери (в той чи інший спосіб) протагоністів, однак “Генделик“, нагадує вже більш пізні нуари про дещо інше і декого іншого.
Головними героями класичних фільмів 1950 року “Бульвар Сансет” (Sunset Boulevard) та “В усамітненому місці” (In a Lonely Place) були як раз сценаристи-невдахи, яких саме життя ставило в ситуацію повної переоцінки себе та своєї діяльності. Обидва ці мета-нуари (метафільми розказують про людей які роблять кіно) ніби були принаймні частково сповідями сценаристів та режисерів, що вони раптом опинилися з купою власних проблем посеред індустрії на порозі реформ та криз.
Що характерно, такі фільми також давали поштовх до переосмислення життя і авдиторії, а в буремних 2020-х нам всім такий поштовх потрібен ледь не щоденно. Тож, сходіть на “Генделик” та взагалі поцікавтесь нуаром. Він іноді рятує коли здавалося б вже нічого не хочеться дивитись.