“Другий фронт”, який відкрило Держкіно”: нові подробиці щодо ліквідації Довженко-Центру

Всередині цього тижня українську кіноспільноту сколихнула новина про наказ Держкіно про  реорганізацію Довженко-Центру, яка фактично загрожує знищенням унікальному національному кіноархіву, який існує з 1994 року. З того часу про цю проблему відкрилося багато нових подробиць. Досить швидко, наприклад, було виявлено що в безпосередній близості до будівлі Національного кіноцентру Олександра Довженко збирається будувати сучасний ЖК забудовник A Development, на проєкті яких замість кіноцентру видно центр торговельний.

19 серпня очільниця Державного агентства України з питань кіно Марина Кудерчук опублікувала бачення ситуації зі своєї точки зору у виданні Цензор.Нет. Нових питань стаття пані Кудерчук викликала значно більше, ніж відповідей. Є в ній, наприклад, така теза:

Створення Державного фонду фільмів України – в списку кроків з оптимізації кіногалузі. Аби це стало можливим, необхідно реорганізувати державну установу “Науковий центр кінематографії України”. Тому ДП “Національний центр Олександра Довженка” не лишається нічого іншого, окрім як передати повноваження щодо архівування матеріалів фільмів до державної установи “Науковий центр кінематографії України”. Відповідно центр буде державною установою, яка здійснює архівну та науково-дослідницьку діяльність для розвитку фільмофонду, відновлення, реставрування та збереження творів національної та світової кінематографії. Також, як наукова установа, центр зможе користуватись податковими пільгами відповідно до законодавства України.

Не важко помітіти досить цікавий бюрократичний трюк, в якому начеб-то і обґрунтовується чому треба зробити реорганізацію, але загалом виходить “треба, тому що треба” (і слід нагадати що “Науковий центр кінематографії України” є фактично неіснуючим). Пояснення Кудерчук та її загальний тон викликали жваву критику серед української кіноспільноти. Режисерка Ірина Цілик (“Земля блакитна, ніби апельсин”), серед іншого, помітила у іншій колонці Кудерчук, вже в Український правді, підтвердження планів щодо приватизації будівлі та загалом напрочуд дивні для державного діяча тези. Що характерно, під обома публікаціями Кудерчук загалом немає жодного позитивного коментаря, а багато хто пригадує інші пов’язані з її очільництвом на посладі керманича Держкіно сумнівні рішення.

Відомий український продюсер, засновник компанії з дистриб’юції фільмів “Артхаус Трафік” Денис Іванов наголосив у своєму пості на величезному культурному значенні Довженко-Центру, та наголосив на фіктивності багатьох аргументів керівництва Держкіно з приводу ліквідації Центру.

“ліквідація Довженко Центру – це «реорганізація»”. Ні, це знищення інституції – шляхом перерозподілу її спадку серед трьох організацій, деякі з яких існують лише на папері, а деякі – взагалі ще не створені,

Загалом, ситуацію чудово окреслює пост режисерки Марини Степанської (відомої за фільмом “Стрімголов”), яка назвала ситуацію “другим фронтом”, а Кудерчук порівняла з одіозним Іллєю Кивою.

23 серпня 2022 року о 13:00 питання реорганізації Довженко-Центру буде обговорювати на своєму засіданні Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики. До того часу посприяти збереженню Довженко-Центру можна,  підписавши петицію на сайті Кабінету міністрів України. Станом на 21 серпня петицію підписали 10611 осіб з 25000 необхідних.