«Русалонька», опублікована у квітні 1837 року,  — це казка про наслідки. І неважливо, зробила людина обдуманий вибір чи повелася імпульсивно, наслідки цього вибору завжди  будуть болісними, бо в основі кожного вибору так чи інакше лежить втрата чогось.

Що цікаво, історія цієї казки теж пов’язана з життєвими виборами і втратами самого автора, адже існують різні різні версії про романтичні взаємини Андерсена, де він опинився перед точно таким же вибором, як і його русалонька… але пішов іншим шляхом.

«Я заплатив за свої казки велику, непомірну ціну. Відмовився заради них від особистого щастя і проґавив той час, коли уява повинна була поступитися місцем дійсності» — спогади Ганса Крістіана Андерсена

І ось ми тут, майже 200 років по тому, все ще захоплюємося талантом великого данського письменника, щоправда, у трошки іншому вигляді.

Пам’ятаю, коли вперше почув про цей фільм. Пам’ятаю бурхливу реакцію спільноти на вибір Голлі Бейлі на головну роль. При чому з одного боку посипалася величезна кількість критики, а з іншого — не менша навала неймовірних відео від маленьких дівчаток, які казали: “Вона схожа на мене!” І ось він я, 30-річний чоловік, стою десь посередині цього всього й не розумію, чого чекати.

Напевно варто почати з того, що «Русалонька» — це американська музична кіноадаптація однойменного мультфільму 1989 року від режисера Роба Маршалла, сценарій до якої написали Джейн Ґолдман та Девід Маґі. Основою для обох виступила казка Ганса Крістіана Андерсена.

Уже з перших секунд стало зрозуміло, що мій внутрішній естет буде в екстазі! Така палітра кольорів — не встигаєш за всім услідкувати. Одразу в голові проходить паралель з іншими проєктами Disney, де так само багато кольорів, як-от «Вартові Галактики», «Чорна Пантера» чи «Тор: Раґнарок». Якщо ви бачили ці фільми, то знаєте, як багато яскравих барв буде перед вашими очима! І що найголовніше вони гармонійно розподілені, за що окрема подяка.

І я зараз говорю не тільки про підводний світ. Так, океан вийшов красивим, всі ці рифи, корали, морська флора й фауна. Навіть ущелина розбитих кораблів — усе це чудово й детально виглядає! При цьому суходіл не є чимось, на чому зекономили. Острів, на якому живе принц Ерік, має прекрасний вигляд: люди, тварини, природа і всі вони наділені різними палітрами, які їм пасують. Особливо сподобалася сцена прогулянки Аріель та Еріка — у той момент здавалося, що навіть музика має свій колір.

Що стосується акторів — тут мені варто було дати собі трохи часу. Перші хвилини мені було страшно за Голлі Бейлі та її Аріель. Та чим довше спостерігаєш за подіями на екрані, тим більше розумієш, що актриса й роль пасують одна одній. Величезна кількість щирості, помножена на дуже чарівну посмішку, не залишить вас байдужими, обіцяю!

Так само можу запевнити, що ви будете в захваті від Урсули у виконанні Мелісси Мак-Карті. Ця пані яскраво втілила антагоністку на всі відсотки, доступні персонажу. Навіть трошки шкода, що Урсула прямолінійна. Так, вона лиха маніпуляторка, хитра немов лисиця, проте все ж проста у своїх умислах і діях.

А ще вам мають сподобатися Себастьян (Давид Діґґз) і Скоруля (Аквафіна)! Вони такі колоритні й прикольні, вже вибачте за жаргон, а в дубляжі — це просто щось неперевершене! Хімія у персонажів чудесна, жарти доречні, а результат їхньої роботи викликає усмішку.

Хто мені не сподобався, так це король Тритон. І я зараз про все одразу: на цьому святі життя замість енергійного короля (згадайте, яким живчиком він був у мультфільмі) ми отримали якусь затонулу дровиняку, і цього не врятувати навіть такому актору, як Хав’єр Бардем. Здається, що Тритон присутній у фільмі, тільки щоби проілюструвати проблему батьків, які не чують своїх дітей, і правителів, які через свої переконання можуть стати сліпими й упередженими, без права на компроміси.

І от на контрасті анімованого й «живого» Тритона можна знову повернутися до питання доцільності лайв-екшн переказів… але всі можливі слова невпинно розбиватимуться об касові збори. І доки публіка — так, та ж сама публіка, яка постійно нарікає на брак ідей у Голлівуді й засилля сиквелів/спіноффів/ремейків — не перестане нести таким фільмам гроші,  доти Міккі Маус не перестане оживляти (у всіх сенсах) будь-які творіння, що колись принесли прибуток і славу. Тому наразі залишається хіба поглянути, яке ж місце серед уже випущених адаптацій займає історія Аріель?

«Русалонька» однозначно знаходиться вище «Алладіна». Як не намагався й не старався Вілл Сміт, фільм вийшов відверто не найкращим, хоч і сподобався більшості глядачів. Аріель також обійшла історію ще однієї сильної й сміливої дівчини — «Мулан», фільм про яку ледь не став провалом для Діснея. Чи все-таки став? Як вважаєте?

До кого адаптація «Русалоньки» не дотягнеться, так це до «Круелла». Вибачте, але дитя Крейга Ґіллеспі, втілене неперевершеною Еммою Стоун, надовго зайняло місце на вершині й не планує його полишати, такою вдалою вийшла адаптація, якщо її так можна назвати. Хоча тут доречніше буде сказати «переосмислення».

У найближчі роки вже заплановано лайв-екшн версій мультиків «Ліло та Стіч», «Пітер Пен», «Горбань із Нотр-Даму» та ще кількох інших стрічок. Єдиним претендентом на боротьбу з «Круеллою» може стати «Білосніжка та семеро гномів», де головні ролі виконають Рейчел Зеґлер і Ґаль Ґадот. Але це вже біг поперед потяга.

Повернімося до «Русалоньки». Весь фільм — це танці й пісні, розбавлені тими чи іншими подіями, що рухають нас по історії. Деякі ми вже чули, від деяких ми все не можемо всидіти на місці ( ох уже цей Себастьян зі своїм хітом). А деяких ви ще не чули, принаймні не в тому вигляді, якому нам пропонує кіноадаптація. Також є й абсолютно нові голоси, але розповідати деталей не буду — ви ж самі хочете дізнатися, хто заспівав у фільмі, правда?

Що для мене стало сюрпризом — це хронометраж. Ще під час перегляду я звернув увагу, що деякі сцени, у порівнянні з мультфільмом, стали коротшими або їх взагалі прибрали з фільму. Нових же не так багато, тому мене дивує, що «Русалонька» йде понад дві години. Можу тільки припустити, що сталося так тільки через те, що кілька сцен зробили більш об’ємними, щоби передати атмосферу підводного й надводного світів. Ну і не варто забувати, що присутні також нові сцени, які також додають маси. І все одно фільм не відчувається довгим — дивитися його легко й приємно.

Озираючись назад, варто сказати: не робіть поспішних висновків стосовно тих чи інших акторів, яких взяли навіть на такі класичні ролі. Повірте мені, я знаю, про що говорю, адже сам частенько грішу подібним і далеко не зі всіма кастинговими рішеннями погоджуюся. Є речі, які не потребують змін чи адаптацій, бо вони й без того ідеальні, як-от мультиплікаційна «Русалонька». Втім, я не стану стверджувати, що вибір актори на роль Аріель невдалий, бо це не так! Як я вже писав, Голлі пасує ця роль! І можливо, нам варто бути менш категоричними в таких питаннях, принаймні допоки не побачимо, що з того вийшло.

І останнє: якщо ви шукаєте легкий фільм, який змусить усміхатися, ніяковіти (тут я більше про себе), подекуди підспівувати та просто гарно провести час із дітьми/друзями, скільки б вам не було років — це точно саме той вибір, який варто зробити на користь «Русалоньки»!

Автор: Андрій Присяжний