Кінострічка «20 днів у Маріуполі» лауреата Пулітцерівської премії Мстислава Чернова представлятиме Україну на премії «Оскар» Американської академії кінематографічних мистецтв та наук у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм» у 2024 році. Цю інформацію оприлюднив Український Оскарівський Комітет на своїй сторінці у Facebook.
«20 днів у Маріуполі» був обраний шляхом голосування членами Українського Оскарівського Комітету. Конкуренцію фільму склали такі проєкти, як «Залізні метелики» Романа Любого, «Памфір» (наш огляд) Дмитра Сухолиткого-Собчука, «Терикони» Тараса Томенка та «ШТТЛ» Адрієна Уолтера.
Окрім Мстислава Чернова, у створенні фільму також приймали участь фотожурналіст і переможець престижних фотоконкурсів Євген Малолєтка, продюсер Василіса Степаненко і група міжнародних журналістів з команди Associated Press.
Хоча фільм «20 днів у Маріуполі» і є одним із найкращих представників свого жанру, який без прикрас зміг висвітлити весь жах, що довелося пережити людям у перші дні війни в місті Маріуполь. Найбільші касові збори у національному прокаті серед усіх українських документальних фільмів, тому яскраве підтвердження. Проте закрадаються сумніви, чи зможе премія «Оскар», яка і так не дуже добре обходиться із документальними кінострічками (фільм Романа Бондарчука «Українські шерифи» тому гіркий приклад, адже він не зміг навіть увійти до списку претендентів), зрозуміти і наважитися присудити перше місце історії, яка на весь екран висвітлює звірства і безжальність россіян. Чи як завжди, зробить вигляд, що вона поза політикою!?
Також, Американська кіноакадемія з легкістю може відмести фільм, через участь у створенні стрічки іноземних журналістів Associated Press, як це сталося з фільмом «Водій для Віри» у 2004 році. Тоді заявку на фільм навіть не прийняли у відбірковій комісії, через те, що крім українців над фільмом також працювали і росіяни, а це суперечить правилам категорії.
Сподіваємося, що члени Українського Оскарівського Комітету прорахували усі ризики, перед тим як обрати фільм «20 днів у Маріуполі» для участі у премії, а не збираються вчергове наступати на одні і ті самі граблі.
Звісно, було б дуже добре, аби фільм переміг. Але й номінація вже є певним успіхом. Описане у фільмі потребує розголосу, тому неважливо як саме ця мета буде досягнута.