Хороша, поганий, Лобо. Огляд фільму «Суперґьорл»

Ті хто знають Суперґьорл виключно за телесеріалом 2015-2021 рр. можуть бути сильно здивовані новим фільмом DC Studios. Річ у тім, що та Суперґьорл, яку вони знають з серіалу не є дуже точною адаптацією (наскільки це взагалі можна казати про комікси, які й самі періодично змінюють персонажів). Так само як «Стріла» (Arrow) з того ж серіального всесвіту вийшов десь на 60% більше Бетменом ніж Зеленою Стрілою, так само і Супеґьорл з однойменного серіалу принаймні на 50% більше адаптує Супермена, ніж його двоюрідну сестру. Це не означає, що творці серіалу не намагались знайти сюжети та лиходіїв притаманних конкретно Карі Зор-Ел, але їх явно не вистачало навіть на перший сезон.

Іронічно, але для сценаристів коміксів серіал став хорошим поштовхом для пошуку того, яку історію можна розказати власне про Суперґьорл і як раз по його закінченню відомий автор Том Кінґ та художниця Білкіс Евелі такий сюжет знайшли. Superman: Woman of Tomorrow — це дуже влучна космічна опера, яка за короткі вісім випусків потягнула Кару в зовсім інший бік, ніж серіал за шість років. Тож було досить логічно, що саме на ньому заснувати повнометражний фільм, який би наново представив нову героїню, якщо не рахувати камео в «Супермені» (наш огляд).

Але результат можливо не зовсім той, на який розраховували як глядачі, так і творці фільму. Я б його охарактеризував скоріше як позитивний, але мені подобаються ті жанри та піджанри, які тут змішались. Наскільки ця суміш працює загалом і чому подивитись «Суперґьорл» може бути цікаво (навіть тим, хто далекий від коміксів) мова піде далі у цьому огляді.

Космічний вестерн

На перший погляд фільм начеб-то повністю перебуває в парафії нинішнього архітектора кіновсесвіту DC Джеймса Ґанна: суміш супергероїки та космічної опери про персонажів, які начебто не є моральним ідеалом, але через досить трагічну біографію, а не власний вибір. В результаті вийшов, чомусь, вестерн. Є такий піджанр наукової фантастики, який був дуже розповсюджений серед b-movies з 1970-х по 1990-ті рр.: беремо сюжет будь-якого вестерна, переносимо у космос, маємо наче і фантастику, але в антуражі плащів, капелюхів та чогось, що стріляє та/або ріже. З супергероїкою такі трюки вже прокручували теж (хай простять мене шанувальники фільму «Лоґан» (наш огляд), але це класичний вестерн «Шейн» трохи прокручений через м’ясорубку з коміксом «Старий Лоґан»), а тут ми маємо і те, і те.

Явним натхнення як для Кінґа у випадку Superman: Woman of Tomorrow, так і для сценаристки конкретно фільму Ани Ноґейри став двічі екранізований роман 1968 року «Справжня мужність» (True Grit). У нас його знають переважно по фільму братів Коенів 2010 року, в США досі вважають що фільм 1969 року з Джоном Вейном — непереможна класика. Основа сюжету досить проста і в «Суперґьорл» в результаті чітко проглядається: дівчина-підліток (в обох випадках 14 років) винаймає суворого мисливця за головами, щоб той допоміг їй знайти та пристрелити вбивцю батька (в даному випадку батьків). От тільки цікаво те, що в ролі суворого воїна, який допомагає дівчинці зайняв зовсім не головний мисливець за головами цього фільму.

Появу на великому екрані Лобо люди чекали, без перебільшення, десятиліттями. І у випадку Джейсона Момома можна сказати, що вони дочекались майже ідеальної адаптації. Цей кастинг працює, як і ця сценарна роль для цього персонажа. І роль ця в даному випадку чіткий омаж Туко з класичного вестерну Серджіо Леоне «Хороший, поганий, злий». «Дика карта» та хаотичний нейтральний персонаж, настрій якого неможливо прорахувати і якого цікавлять переважно гроші, але в залежності від настрою ще можливість побачити, чи самому влаштувати побоїще. Це трохи дивує, але його точка зору також часто співпадає з такою глядачів фільму.

«Поганим» логічно стає (аж настільки, що з фільму Леоне взяли звичку постійно їсти їжу в усіх приміщеннях) головний антагоніст фільму, Крем з Жовтих Пагорбів, який мені несподівано дуже сподобався. Скоріше за все це заслуга не стільки сценарію, скільки бельгійського актора Маттіаса Схунартса (якого у нас періодично «американізують» як Шоннартса). При тому, що я добре знаю хто це, спочатку я його навіть не впізнав і тут треба похвалити грим, але Шоннартс дійсно зникає в ролі космічного пірата та торгівця людьми. При цьому це досить магнетичний мерзотник з якимось власним розумінням ситуації і який очевидно вміє збирати навколо себе людей.

Бути хорошою не означає не бути жорсткою

Про те, що Кара Зор-Ел — «хороша», я думаю, ви вже здогадались. Але, як і у випадку Клінта Іствуда у фільмі Леоне, це навіть не те що б добро «з кулаками», а найкраща опція з наявних, коли все інше ще гірше. І в цьому ракурсі режисер Крейґ Ґіллеспі та акторка Міллі Алкок зробили маленьке диво. Їм вдалося уникнути кліше, яке було навіть в тому ж-таки «Лоґані», а саме те, що дівчинка-підліток нагадує протагоністові (чи протагоністці), що треба бути героєм. У Кари явно є криза світосприйнття, але її мотивацією в фільмі переважно є давно сформовані власні переконання, які не сильно змінюються протягом фільму, як і у класичних ковбоїв з вестернів. Певна арка з символічною зміною костюму тут є, але по всіх параметрах рішення Кари виглядає своїм.

На відміну від Кларка (Девід Коренсвет у цьому фільмі переважно другорядний комічний персонаж і непогано з цим справляється), Кара виховувалась бійчинею і по ній це видно. Але їй також довелось покинути планету Криптон (вірніше навіть її шмат під назвою Арґо який ледь вцілів) значно старшій за нього і травма Кари дуже чітко пов’язана з «провиною вцілілих». І це багатьом українцям відгукнеться зараз значно, значно більше ніж західній авдиторії. Але не слід переживати, що фільм буде наголошувати на мирному рішенні проблеми. Навпаки. І це теж сильно відгукується українським глядачам.

Крем зазіхає на пса Крипто, який для Кари є єдиним безпосереднім членом родини (де він, там і її «дім»), що закінчується візитом до ветеринара і додатковою мотивацією — протиотрутою, яка у банди є і наявність якої постійно використовується для шантажу. Суперпес, який багатьом сподобався в «Супермені» 2025 року тут на подив має, здається, менше екранного часу, але при цьому дуже важливий сюжетно. Відповідальність за улюбленців і адекватне їх лікування трохи застало мене зненацька в цьому фільмі і однозначно є хорошим меседжем. Супергерої носять улюбленців до ветеринарів. І ви носіть. І дивіться з ними “Касабланку” з Боґартом.

Замість висновків: світ Джеймса Ґанна

Хоча важко сказати, що фільм виглядає погано, просте порівняння комікса-першоджерела з фільмом викликає запитання, чому ми знову отримали трохи більш брудно-металевий світ, ніж яскраві космічні. Відповідь на це питання проста — бо це все ще фільм створений у всесвіті Джеймса Ґанна. Певна автономія тут є, але не слід очікувати сильного відходу від основної стилістичної лінії DC Studios. Це станеться, вочевидь, у фільмі «Глиноликий» (Clayface), який теж виходить цього року і буде вже повноцінним горором у тому ж всесвіті.  

А «Суперґьорл» — просто приємний фільм, який може здивувати як компонентами вестерну, так і загалом трохи жорсткішим підходом до персонажа, ніж будь-яка екранізація до того. Ідеальною стрічкою це назвати важко, але сильно шукати в ній щось погане (як окремим іншим критикам та шанувальникам всесвіту) мені теж не захотілось.

P.S. Але сцени після титрів нема і для багатьох з людей які досиділи до їх кінця це був мінус. Не для мене (я просто люблю титри), але тим не менш.