Хто отримав гранти Netflix та Української кіноакадемії і чому це не зрада

Українська кіноакадемія оголосила перелік проєктів, які отримають гранти в рамках спільної програми академії, та Netflix Fund for Creative Equity, створеного Netflix у 2021 фонду для країн та спільнот, які з тих чи інших причин мають складнощі в тому, щоби бути почутими. Ініціатива була покликана допомогти українським митцям, які постраждали чи були переміщені через війну. Технічний відбір пройшли 717 проєктів, з яких лише 48 отримали гранти —  15 тис. $ на розробку сценаріїв та можливість долучитись до онлайн-сесій з міжнародними експертами. Одразу слід зазначити, що список піддали певній критиці (якщо не сказати більше), переважно за те, що пройшли окремі проєкти, продюсерами та/або сценаристами яких є експерти, які оцінювали проєкти. Про це мова піде трохи далі.

А от інші звинувачування — у тому, що “одні і ті ж прізвища” і “це своїм гранти пороздавали” — мають досить логічне пояснення. Всі з цих людей мають (щонайменше) один чи два повнометражні проєкти доведені до релізу (про багато з них можна прочитати в моїй статті про українські фільми). Це принаймні означає підвищення вірогідності того, що Netflix та Українська кіноакадмія дійсно отримають продукт на якомусь етапі. Коли вже на те пішло, у списку опинилась величезна кількість людей, повнометражні фільми яких бути хітами провідних міжнародних кінофестивалів, почали нарешті окупатись у прокаті та потрапляти на Netflix.

Гранти розподілилися в трьох основних категоріях: ігрові фільми, ігрові серіали та документальні проєкти (які мають можливість, судячи з усього, стати як першими, так і другими).

Оригінальні повнометражні ігрові фільми

• “Азовсталь”, автор сценарію Олег Сенцов, продюсер Денис Іванов;

• “Антонівка” (робоча назва), авторка сценарію Катерина Горностай, продюсерка Віка Хоменко;

• “Втручання”, автор сценарію Євген Тунік, продюсер Олексій Гладушевський;

• “За Перемогу!”, автор сценарію Валентин Васянович, продюсерка Ія Мислицька;

• “Золотий лев на Івана Купала”, авторка сценарію Дарія Онищенко, продюсер Пилип Іллєнко;

• “Одеса-Берлін”, автор сценарію Павло Ар’є, продюсер Валерій Калмиков;

• “Особліве відношення”, автор сценарію Антоніо Лукіч, продюсерка Анна Яценко;

• “Помста”, автор сценарію Андрій Дончик, продюсер Євгеній Д’яченко;

• “ПТСР”, автор сценарію Андрій Негрескул, продюсер Максим Асадчий;

• “Сім повернень назавжди”, автор сценарію Михайло Іллєнко, продюсер Мирослав Гай;

• “Тигролови”, авторка сценарію Анна Бурячкова, продюсерка Наталія Лібет;

• “Трагедія”, автор сценарію Павло Остріков, продюсерка Анна Яценко;

• “Цвіт вишні”, авторка сценарію Марися Нікітюк, продюсерка Соломія Ільницька;

• “Червоне на білому”, авторка сценарію Ірина Громозда, продюсерка Олена Лавренюк;

• “Юкрейн is the capital of Great Britain”, авторка сценарію Антоніна Ноябрьова, продюсер Данило Каптюх;

• “Я не пам’ятаю цю війну”, автор сценарію Ігор Савиченко, продюсерка Соломія Ільницька.

Оригінальні ігрові серіали

• “Аби день до вечора”, автор сценарію Олег Зборовський, продюсерка Катерина Вишневська;

• “Боярка”, авторка сценарію Ольга Гібелінда, продюсерка Іванна Хіцінська;

• “Вона прокинулася”, авторка сценарію Євгенія Савиченко, продюсерка Іванна Дядюра;

• “Інгігерда”, автор сценарію Дмитро Капранов, продюсерка Олеся Ногіна;

• “Моє серце – сталь”, авторка сценарію Аліна Семерякова, продюсерка Наталія Стрибук

• “Мухоловка/Копачі сонця”, автор сценарію Мирослав Латик, продюсерка Оксана Іванюк;

• “Невимовлене”, авторка сценарію Жанна Озірна, продюсер Дмитро Суханов;

• “Ольга Київська”, автор сценарію Валерій Примост, продюсерка Белла Терзі;

• “Поїзд з України”, авторка сценарію Лілія Молодецька, продюсерка Оксана Задорожна;

• “Провідник”, авторка сценарію Оксана Артеменко, продюсерка Олена Яковіцька;

• “Проєкт без назви”, автор сценарію Дмитро Кіцай, продюсер Єгор Олєсов;

• “Революція на граніті”, автор сценарію Антон Базелінський, продюсерка Галина Храпко ;

• “Струни”, автор сценарію Хачатур Васілян, продюсерка Злата Єфіменко;

• “Таємниця Алчевського”, автор сценарію Тарас Дронь, продюсерка Наталія Яковлева;

• “Тіна”, автор сценарію Аркадій Непиталюк, продюсерка Олеся Лук’яненко;

• “Фото топлес”, авторка сценарію Наталя Блок, продюсер Дмитро Мінзянов;

Документальні проєкти

• “Аматор”, авторка сценарію Надія Парфан, продюсер Ілля Гладштейн;

• “Безвічний похід”, авторка сценарію Ірена Стеценко, продюсер Віталій Шереметьєв;

• “Блаженні”, автор сценарію Андрій Лисецький, продюсер Геннадій Кофман;

• “Війна в Чорнобилі”, автор сценарію Олексій Радинський, продюсерка Люба Кнорозок;

• “Гості з Харкова”, авторка сценарію Галина Лаврінець, продюсерка Олександра Братищенко;

• “Дівія”, автор сценарію Дмитро Грешко, продюсерка Поліна Герман;

• “Дні, які хочеться забути”, авторка сценарію Аліна Горлова, продюсер Максим Наконечний;

• “За кадром”, авторка сценарію Марина Степанська, продюсерка Юлія Сінькевич;

• “Залізна людина (Одного дня я хочу бачити, що ти щасливий)”, авторка сценарію Марина Нікольчева, продюсерка Олександра Кравченко;

• “Кінець Москви”, автор сценарію Максим Бернадський, продюсер Єгор Олесов;

• “Переміщені” (робоча назва), авторка сценарію Ольга Журба, продюсерка Дар’я Бассель;

• “Прах, що осідає шаром на поверхні”, авторка сценарію Зоя Лактіонова, продюсерка Валерія Сочивець;

• “Україна так далеко”, авторка сценарію Дар’я Аверченко, продюсер Роман Бондарчук;

• “Фортеця Маріуполь”, авторка сценарію Юлія Гонтарук, продюсерка Іванна Хіцінська;

• “Фронт”, авторка сценарію Аліса Коваленко, продюсер Валерій Калмиков;

• “Червона зона”, авторка сценарію Ірина Цілик, продюсерка Дар’я Бассель;

Зрада чи перемога?..

Приблизно за добу існування списку кількість критики та пліток у бік цього переліку досягла критичної позначки — як у стилі вже згаданого “своїм гранти пороздавали”, так і у значно більш грубих формах, з переходом на особистості. Утім, як ви могли помітити, в цьому матеріалі я вирішив не позначати, хто саме з наведених продюсерів є експертами які обирали проєкти.

Чому? Бо це гарантовано навіть не ті, на кого подумають знавці українського кіно, які не факт що звірялися з цим списком, але вже пішли “громити” знайомі прізвища.

Окремо слід наголосити, що це за гранти і на що їх дають. Не на повне виробництво фільму, не на пре-продакшн, а просто на розробку сценарію. Комусь може здатись, що на це навіть не потрібні гроші. Що ж, цей хтось, вочевидь, ніколи в житті не писав по-справжньому сценарій повнометражного фільму. Але слід зазначити ще одну річ, яку абсолютно не беруть до уваги критики списку грантоотримувачів, можливо тому, що вона навіть не спадала їм на думку: українське кіно досі не те щоб багато заробляло, а зараз переважно все зароблене йде на ЗСУ. Так уже вийшло, що в моєму фіді в Facebook багацько режисерів, продюсерів та сценаристів, і бачити, чим вони зараз займаються, не складно. Так, 15 тис. $ можна теж відправити на ЗСУ теж, більш того я впевнений, що певна кількість із тих, хто цей грант отримає, так і зробить. Бо українські люди, коли вже на те пішло, звикли за ці кілька місяців працювати в рази більше ніж заробляють, а потім ще більшу частину заробленого слати на ЗСУ та інші нагальні потреби, гуманітарні та благочинні, яких зараз хоч греблю гати.

Є ще один фактор у цьому питанні, значно більш людський. Називається він “заздрість”, розпізнати його не важко і його в жовчних коментарях тих, хто хотів би цей грант собі (без різниці, брали вони участь у цій конкретній програмі, чи довідались про неї з результатів) стільки, що хочеться, яка влучно зауважила режисерка та сценаристка Марина Степанська, взагалі не заходити у Facebook. Без зайвих зазначень імен я бачив одразу кілька людей, які до того спокійнісінько знімали російськомовне кіно на російськомовного ж глядача (і певно, що не тільки в Україні), а тепер дивуються, що не пройшли в шорт-лист програми, і наголошують на тому що “своїм роздали”. Добре, якщо це єдина проблема, бо серед них також багато людей, які за кілька років спромоглися зняти одну-дві короткометрівки і дивуються, що такий підхід не відкриває перед ними ворота в омріяний Netflix.

Може, вже слід задуматись над тим, як це працює? Може, вже слід подумати над тим, що гранти отримують люди, по яких видно, що вони не шкодують зусиль на те, щоб робити кіно, тож це капіталовкладення матиме по собі якийсь результат? Може, слід зрозуміти, що “вузьке коло своїх” не зростає не тому, що не пропускають нових людей (точніше, не тільки тому, тут ніде правди діти), а ще й тому, що людей, яким дійсно вистачає сили волі та організованості доробити розпочате, поки що одиниці?

У 2000-х рр. серед моїх знайомих було відразу кілька випускників режисерських спеціальностей, які замість того, щоб робити своє кіно, були асистентами на проєктах, більша частина яких не зайшла далі пре-продакшену, при тому що на них були витрачені мільйони гривень. Істотна кількість цих знайомих, талановиті режисери, так і не стали знімати кіно, тому що гірко розчарувались у системі.

В останні роки ця чорна діра суттєво зменшилась, тому що у продюсерів, інвесторів та державних установ з’явилась гарна звичка вимагати результат. У той час, як у нашого величезного північного ворога подібна система стала ще більшим конвеєром (де результат якщо і є, то він страшний), тут ентузіасти справи поступово змогли змінити систему. Чимось ця ситуація гірко нагадує проблему бюджетних місць в університетах, де з одного боку в нас значно більше людей мають змогу отримати вищу освіту, а з іншого — одинці з тих людей потім працюють за спеціальністю. Це, звісно, перш за все питання вибору. Проте також питання того, що звичка до “халяви” і думки про те, що якщо щось комусь дається, це питання виключно зв’язків та везіння. По-іншому ж не буває, бо якщо я не працюю, щоб досягти якогось результату, то й інші, мабуть, не дуже працюють. Це ж так побудований світ?..

Може навчити любити, любити платити? Щоби потім цінити?..

P.S. І це, між іншим, зовсім не про “спершу добийся”, яке мене самого страшенно дратує. А про “спершу зроби хоч щось“.