Як би сильно Ghost Games не старалися виправити недоліки своїх попередніх творінь, як би не намагалися вгодити оновленою фізикою фанатам старих частин Need for Speed — все одно десь вилізе чергове недопрацювання. “Двічі в одну річку не ввійдеш” — співала Юлія Рай… Ghost Games вдалося зробити це втретє у Need for Speed Heat. При цьому прогрес у деяких аспектах очевидний, але натомість з’явилися інші діри, яких патчами позбавитися буде складно.

Хороший поганий сюжет

Спільноту фанатів Need for Speed важко назвати вимогливою в плані сюжету. Чимось революційним серія ніколи нікого не намагалася вразити. Та й кому в аркадній гонці потрібна історія у дусі Стівена Кінга? От і я про те ж. У Heat розробники спробували додати історії темних тонів. Цього вже більш ніж достатньо, особливо після Need for Speed (2015), в якій кожна третя катсцена була схожа на рекламу Monster Energy, а діалоги зводилися до: “Круто ми ганяємо! Давайте ще! Нас помітили ікони! Ці дороги належить нам! Е-ге-гейафзвщ одлвтпдліфтдлпт”. Коротше кажучи, продажні поліцейські із Heat не виглядають аж настільки каламбурно.

Сценарний почерк у Heat знайомий. Особливо потішив момент зі “завантаж програму на телефон, приклади його близько до ноутбука і гакни захист”. Ну, це дуже нагадує доволі відомі у вузьких колах секретні “сайти зі закладками”. Чи це великодка для фанатів Payback? Говорячи про попередницю Heat, варто згадати тонну діалогів, навіть за межами катсцен. Що не гонка, то хтось починає говорити з персонажем. І Heat зберігає цю (поки що) не-традицію. Якщо узагальнити, то кількість балаканини зменшилась десь на 20%, хоча її доцільність від цього не зросла. Дуже “цікавими” були місії зі супроводженням, які створені виключно для розмов і повільної їзди наввипередки з равликами.

Всидіти на кількох стільцях

Як же гірко дивитися на те, що Ghost Games йде на повідку в людей, які живуть своїми спогадами десятирічної давнини. У людей, які не бажають приймати чогось нового, намагаючись маніпулювати аргументом “раніше було краще”. Через це розробники просто не можуть знайти собі місця серед сучасних аркадних перегонів. Одним дайте стару фізику керування з оригінальної Most Wanted, іншим — поліцейських. Ото Ghost Games і розпинаються, щоби підігнати Frostbite 3 під ці забаганки. В деяких аспектах виходить добре, а в інших з’являються проблеми.

Спочатку про фізику кермування. Це перша гра Ghost Games, після якої починаєш вірити, що вони змогли хоча б якось догодити фанатам Most Wanted. Увівши систему деталей під певний тип перегонів, розробники піймали одразу декількох зайців, за якими так довго гналися. По-перше, вони вирізали мікроплатежі, які добряче псували враження від Payback. По-друге, Heat зі своєю кастомізацією дає змогу досягти хорошої керованості автомобілів. Для цього тільки потрібно встановлювати деталі, які наближуватимуть вас до показника “Гонка”. І все… Автомобіль стає максимально керованим, прилипаючи до асфальту. На поворотах середньої складності контроль ідеальний, а от впоратися з гострими кутами не так просто. Без ручного гальма обійтися не вдасться, хіба що ви не проти втратити трохи дорогоцінного часу та швидкості. Суперник з гібридним набором запчастин, входячи в повороти невеликими плавними заносами, рано чи пізно випередить вас. Тому потрібно не переставати експериментувати — пробувати різні варіації деталей, щоб знайти оптимальний варіант для себе. Добре, що прив’язку автомобіля до певного типу перегонів, як було в Payback, розробники прибрали. Тепер позашляховик можна зробити з Ferrari. Навіщо? Просто так. Все одно повернути звичні запчастини назад можна у меню куплених раніше деталей. Та й повноцінного позашляховика з Ferrari не вдасться зробити.

Такого результату в створенні механіки з хорошою керованістю не було ні в Payback, ні в Need for Speed (2015). Звісно, частко поліпшити ситуацію можна було й у згаданих іграх, якщо погратися з повзунками налаштувань авто. Втім, до них руки доходили далеко не в кожного гравця.

Зовнішній тюнінг хоч і не розширився (навіть навпаки), проте наявний асортимент добряче змінює вигляд авто. Перетворити машину на космічний шатл тепер набагато простіше, адже раніше в цьому плані розробники себе стримували.

Одна з проблем гри полягає у тому, що дрифт та позашляхові гонки тут просто непотрібні. Пройшовши заїзди-туторіали, надалі ці типи перегонів виконувати не обов’язково. Основну кампанію можна спокійно завершити, виграючи тільки класичні змагання. Хоча в цьому можна знайти й плюс. Якщо бажаєте, то можете братись тільки за звичайні перегони, а якщо любите різноманіття — у вас завжди є додаткові можливості для заробітку.

Вигравати гонки теж не обов’язково. Не думав, що колись таке скажу, але Need for Speed всмоктує сучасні тренди аркадних перегонів. Я навіть перегравав гонки, бо вважав, що завжди повинен перемагати (окрім деяких початкових сюжетних місій). Виявилося, дарма.

Мапа Палм Сіті, до речі, менша, ніж у Payback, тому різноманітні допоміжні завдання тут непогано заповнюють порожні закутки, створюючи відчуття того, що в цьому місті є чим зайнятися. Під час гонок приємне враження залишають і вказівники руху, чудово вписуючись в антураж гри. Проблем з втратою орієнтира майже не було.

“— Так, пане! — ТАК, ПАНЕ ОФІЦЕРЕ!”

Здавалося б, а що могло піти не так з поліцейськими? Ghost Games ж наче зробила непогану Rivals. Та й працівники студії мали би розуміти, що не варто повторювати помилок Need for Speed (2015). Правда, перегони з поліцейськими все одно є окремою частиною гри. Та й самі вартові порядку виступають лише множником досвіду.

Система змагань у Need for Speed Heat побудована так, що проходження гри поділено на дві частини: день та ніч. Удень ви змагаєтеся, щоби заробити грошей на нові автомобілі та запчастини, а вночі ганяєте в гонках заради репутації, яка дозволить підвищити загальний рівень, розблокувавши потужніші деталі. Перемкнутися з ночі на день можна у будь-який момент, якщо рівень вашої розшукуваності дорівнює нулю. Але щойно ви збільшите цей показник, ніч завершиться лише тоді, коли ви доїдете до найближчого сховку без “хвоста”.

Тому спочатку варто заробляти якомога більшу кількість репутації в нічних перегонах, а вже потім змагатися з поліцейським, щоб отримати потрібний множник (рівень погоні). Та тут з’являється декілька серйозних проблем. Наприклад, у грі немає градації складності поліцейських. У свою першу ж ніч ви можете досягти 5 рівня погоні, а стартовий автомобіль занадто повільний для поліцейських суперкарів і гвинтокрила. Було дуже неприємно, коли мене в такій ситуації впіймали, знявши з рахунку 30 тисяч доларів. Зважаючи на те, що на той момент я мав лише 20, то залишився з нулем у кишені. Така ситуація негативно позначилася на подальшому проходженні. Добре, що хоч ваш автомобіль після трьох затримань не забирають.

Наступна проблема — смужка здоров’я. Агресивні поліцейські збивають її доволі швидко, тому погоня на початку та всередині проходження часто перетворювалася на біганину від заправки до заправки, які оновлюють запас здоров’я. Задоволення від такого отримуєш небагато. Це при тому, що заправки можна використати лише тричі за ніч. Якщо ви не встигли втекти, тоді горе вам. З вас знімуть гроші, приберуть зароблений множник погоні, але все ж дадуть хоча б якийсь досвід. Мабуть, розробники не подумали, що формула Rivals в такій грі працюватиме не зовсім коректно, особливо без різних примочок. Хоча у Need for Speed Heat є слоти для пасивного і активного вмінь, яке ви можете встановити на автомобіль, вони мало чим допомагають під час погоні. Корисним є хіба часткове відновлення здоров’я.

Не подумайте, що поліцейські в грі реалізовані погано. Вони агресивні, намагаються зіштовхнути вас з дороги, затиснути тощо. Втім, через смужку здоров’я ти не отримуєш повного задоволення від погоні, концентруючись на пошуку чергової заправки. Погоня починає бути погонею хіба що після того, як у вас з’явиться автомобіль з потужністю 300+.

Зважаючи на шалений темп поліцейських, хотілося би, щоб тобі дали хоч якісь дієві засоби для боротьби з ними. А оскільки ні конструкцій для відриву, ні жодних ґаджетів у грі немає, доводиться викручуватися за допомогою навколишнього середовища. Першим способом, який я несподівано для себе відкрив, стали стрибки у воду. Так-так, розганяєшся, щоби поліцейські позаду мали такий же ж темп і були поблизу, і стрибаєш у воду. Тебе заспавнить на березі, а твої переслідувачі просто згинуть.

Ще вам знадобляться рятівні трампліни. Поліцейські під час стрибків перевертаються, розвертаються і просто розбиваються. Парковка в центрі міста стала ультимативним засобом для втечі. Там і трамплінів достатньо, і укриття поблизу є, і зіштовхнути переслідувачів, наприклад, з даху дуже просто.

З поліцейськими пов’язаний ще один неприємний факт. Автомобіль для перегонів дуже повільно розганяється, виїхавши на пісок або болото, тому затримати вас там доволі просто. І тут з’являється питання: а кому потрібні ті позашляхові заїзди, якщо через неасфальтовану поверхню виникають такі незручності? Проблема, перш за все, у сетингу.

Не хочу в Маямі, хочу в Галич

Тутешнє Палм Сіті, ні для кого не секрет, є аналогом Маямі. Та ця локація просто не вписується в саму гру. Розробники звернули увагу на те, що гравці дуже хвалили атмосферу нічного міста в Need for Speed (2015) і вирішили відтворити це в Heat. Але коли ти бачиш опади частіше, ніж гріє сонце, то з’являється щонайменше одне логічне запитання… Звідки у грі з підзаголовком Heat стільки Rain? Так, калюжі на дорогах й справді красиво відбивають неонове світло, але вдень вони схожі хіба що на додатковий спосіб замаскувати сірі тони заміських трас. Втім, варто визнати, такий спосіб все ж є дієвим. Need for Speed Heat виглядає солідно, але перевершити у візуальному плані Forza Horizon 4 їй не вдається. Втім, іноді вночі, особливо коли їдеш по гірській дорозі до міста, з’являються флешбеки з Underground 2.

Як і в Payback, на мапі Heat переважають заміські локації. Та на відміну від своєї попередниці, нова NFS не має крутих схилів, гонки по яких іноді перетворювалися на тортури. Особливо це стосується епізодів, коли ти трішки сповзав колесами з дороги, а гра одразу респавнила тебе, вважаючи, що ти вилетів з траси. Так ти і позиції втрачав, і швидкість, і нерви. Need for Speed Heat зводить ймовірність такої ситуації до мінімуму завдяки відсутності подібних схилів.

Мультиплеєр базується на системі AllDrive, яка, в принципі, виправдовує себе. Просто коли ти потрапляєш на сервер з випадковими гравцями і запускаєш гонку, то шанс того, що до тебе хтось долучиться, мінімальний. Втручатися в чужі погоні, перехоплюючи поліцейських, весело. Іноді навіть можна добряче повикаблучуватися перед новачками. Ну, а ще розробники зробили ставку на змагання в команді. На практиці, така можливість необхідна лише, щоб відділитися від решти світу та пограти з друзями, додатково зафармивши бонусний відсоток репутації або грошей.

Чергова частина Need for Speed є найкращим творінням Ghost Games, але, на жаль, не найкращою грою серії. Розробники досягли успіху в одних аспектах, але створили нові незручності. Концепція з днем та ніччю як окремими ігровими режимами, непогана, проте через невідшліфовані погоні з поліцейськими враження від неї залишаються неоднозначними. Неправильно підібраний сетинг також змушує замислитися над тим, а чи скоро NFS зможе (і чи станеться це взагалі) повернути собі статус короля аркадних гонок.