Першому гравцю приготуватися / Ready Player One (2018)

Ні, це не огляд «Першому гравцю приготуватися»

Автор: Олег Куліков @AbsoKulikov

Тут нічого нема. Ідіть геть!

Ну чого, чого ти гортаєш вниз? Сказано ж, нічого нема!

Подзвони своїй мамі, скажи, що ти її любиш, і спитай, від кого тобі могли перейти деген-гени. Ну а як ще назвати людину, до якої за третім разом не доходить таке просте прохання? Перестань гортати, КІНЕЦЬ!

Що ж, вітаю!

Не знаю, що саме (хоча маю кілька варіантів) спонукало тебе гортати вниз так довго, але правда ж, твій погляд зачепився за оте “І все”? Бо ж якось воно незвично бачити так мало тексту в огляді (про всяк випадок нагадую: огляд ви вже прочитали. Припиніть, поки не пізно. Тікайте, телепні!)

Отож-бо й воно. Мало.

Усе, що було написано у про фільм в останньому реченні — чистісінька правда. Але нічого іншого, крім перелічених речей, у “Першому гравцю приготуватися” нема. І цього мало не лише як для Спілберга. Цього мало в принципі, бо розважальне кіно-видовище під попкорн — не індульгенція.

З іншого боку, розводитися більше про “ПГП” просто нема сенсу. Говорити про фільм кортить, коли він або дійсно хороший, або поганий — тоді це особливо актуально, бо перед тобою ціла нива нереалізованого потенціалу. А от у новому фільмі Спілберга критичних проблем… аж одна. Наважившись змінювати матеріал першоджерела, він майже нічого там не змінив.

Стівен Спілберг — не Ернест Клайн; він знає, що таке алюзії та ремінісценції, і як вони працюють. Відсилка — це підморгування, яке помічають “свої”, вплетене у контекст ситуації. Коли воно є — супер, краса, оплески і десять келихів чаю панові автору; коли ти забираєш його з історії — нічого страшного, все працює собі далі. Ніби страву недосолив — так, смак тріііішки відрізняється, але загалом страва так само добре наминається.

Коли ж тобі кожну відсилку відразу ж пояснюють і розжовують, вона перестає бути метикувато вплетеною приємністю, її художня цінність миттю втрачається, зникає її магія та насолода сприймача. Немовби хтось тобі підморгнув і відразу ж сказав: “Я тобі підморгнув”, пожартував — і відразу ж почав цей жарт пояснювати, навіть коли в цьому нема потреби. Ось так відсилки стають простим озвученням імен та назв.

І от у “Першому гравцю приготуватися” Спілберг створює чимало ситуацій, де отакі дрібні згадки-підморгування-приправи працюють, як належить. Жест Термінатора, музичні переливи з “Назад у майбутнє”, цілий епізод-вшанування Кубрика (неймовірний епізод!!!) тощо. Так, інколи і Спілберга заносить, що відразу після вдалого маневру глядача штрикають ліктем під ребра, мовляв “Ну що, бачив? Упізнав? Я це зробіль!”, але в цілому режисер на повну використовує можливості й знаряддя кінематографу. На жаль, цього набереться десь на одну-дві ложки меду відомо-де.

Ви вже напевно помітили, що вже котрий абзац не було ні слова про сюжет, персонажів абощо. Про це писати фізично боляче, тому ось вам сайд-квестик.

!

  1. Заґуґліть поняття “name dropping”.
  2. Подивіться оце відео: https://youtu.be/pgrwICoQSB8.
  3. А потім ще оце: https://youtu.be/aqxU7xYm3_g

Ось такою є “історія” та “персонажі” що книги, що фільму. “Першому гравцю приготуватися” — це “50 відтінків сірого”, просто для іншої цільової аудиторії. Тож прискіпуватися до фільму в цьому плані сенсу жодного — там усе настільки зі самісінького початку було FUBAR, будь ти хоч тричі Спілберг.

І тим не менш стрічку в жодному разі не вийде назвати поганою чи навіть посередньою. Працюючи  з настільки прісним матеріалом…

Так, стоп, ремарка. Укотре повторюю (або озвучую вперше, якщо ви з нами недавно): смаки і вподобання людини не оскаржуються та не осуджуються (звісно, якщо не перетинають межі Кримінального Кодексу України). Ніхто не має права в усній чи письмовій формі ображати вас за те, що вам що подобається чи не подобається (але подумки — запросто).

Але!

Категорії “подобається/не подобається” не мають нічого спільного з якістю продукту, і щойно справа до цього доходить, їх слід запихати відомо-куди (можна навіть у мою). Тому якщо вам подобається книга Клайна — жодних претензій, але кращою вона від цього не стане. Плюс мова тут зараз все ж про фільм, а не про книгу. Втім, якщо у коментарях назбирається достатньо охочих, то зроблю окремий матеріал про “Першому гравцеві приготуватися”-книгу. Гараздоньки?

Так, на чому я…? (нумо, пожартуй тут про швидкість чи кокаїн) Ага, працюючи з настільки прісним матеріалом, Спілберг і компанія зробили все можливе, щоби зробити з цього якісний розважальний фільм. Звісно, ніхто не просить від нього чогось глибокого і прекрасного, як Саша Ґрей, але коли в будь-якому диснеївському мультику — дідько, та навіть у нашій “Викраденій принцесі” — є більше зв’язності, динаміки персонажів, драми та змісту, то це доволі сумнівне задоволення. Тим паче у світі, де є “Скотт Пілігрим проти всіх” та Watch Dogs 2 — взірцеві любовні листи від ґіків і для ґіків.

Втім, є у цьому фільмі дещо особливе. Так само як інший Стівен (той що Кінг) може 20 сторінок описувати, як хто стукає у двері, і ти оце все захоплено читаєш, так і Спілберг досягнув того рівня майстерності, що на екрані може відбуватися повна маячня, але знято, поставлено і приправлено доречною музикою так, що тебе пробиває на ту емоцію, якої хоче від тебе цей паскудний бородань.

У свої 70+ Спілберг і досі хлопчисько.  Він усе так само любить казки та вміє їх розповідати.

І це прекрасно.

Останні статті

Nintendo виграла E3

Автор: Віталій Тарнавський

Інтерактивний комікс «Крізь туман». Епізоди 1-4

Автор: PlayUA

Інтерактивний комікс «Крізь туман». Епізод 3

Все найважливіше, що показали Bethesda на Е3 2019

Автор: Антон Козюра

bethesda-e3-2019

10 ігор дитинства

Автор: Анна Павленко

Harry Potter and the Philosopher's Stone

Google Stadia — 9.99$ і купа приємностей

Автор: Віталій Тарнавський

Грайте стильно: MERCURY COLLECTION 2019 від RAZER

Автор: Віталій Тарнавський

Бетмен: Білий лицар, Старий Лоґан — Дайджест коміксів #02

Автор: PlayUA

Бетмен: Білий лицар, Старий Лоґан — Дайджест коміксів #02

[Оновлено] Геній, немовлята і тентаклі — нові подробиці Death Stranding

Автор: Віталій Тарнавський