Видатні серії ігор нерідко обростають різними спінофами. І це зрозуміло, адже в межах популярної серії часом важко заробити ВСЕ, доводиться створювати щось додаткове. Але коли твоя серія, хоч і чудова, але не вельми популярна чи доцільно створювати скромне відгалуження від основної трилогії? Саме з цією думкою я підійшов до огляду Deathtrap від Neocore Games.

Із похмурого потойбіччя до світу людей прориваються орди чудовиськ і лише сміливий герой може зупинити навалу. Все. Далі просто механіка і ніякого сюжету. Звісно, фанатам ігор The Incredible Adventures of Van Helsing буде цікаво ще раз зануритися до цього химерного, ґотично-ґротескно-кумедного світу, щоб ще раз побороти зло Інку, але не знайомим із серією буде нудно.

Видовищна банальність

Перед нами класична вежоборонна однокнопкова адиктивна клацалка. Із порталів валять чудовиська, а гравець мусить їх зупинити, доки вони не дісталися до порталу на протилежному краю мапи. На підлозі у суворо визначених місцях розкидані комірки для пасток. Можуть бути пастки на підлозі, як пазурі криги чи натренований вовкулака або ж просто вогняна яма. А можуть бути башти, що стріляють, морозять, луплять блискавками тощо. Але особливої свободи вибору де що поставити нема, а те що є, слабо впливає на успіх операції.

Ще трохи веселощів додає можливість самому бігати по мапі та рубати, відстрілювати чи чаклувати потвор (є три класи головного героя). А якщо додати до цього зум камери, який змінює ракурс до екшена від третьої особи, то виходить доволі таки видовищно. Виплодки Інку розлітаються на криваві клапті, цвіркає юшка, пломеніють вибухи, виблискує громовиця. Розкішно!

Не все те RPG, де качаються

Але по кількох годинах набридає одноманітність ігроладу. Гра не кидає виклик навіть такому казуальнику, як я. Навіть на складному рівні. Особливо, якщо прокачувати передусім вміння і навички, що дають приріст до сили героя та накопичення сутності, за яку купуються пастки.

Прокачування не містить нічого особливого і є скороченою версією дерева скілів з абілками із The Incredible Adventures of Van Helsing.

Як я вже казав у перших враженнях, Deathtrap — це розширена до цілої гри мінігра, яка була в обох Ван Гелсинґах. Хто грав, той зрозуміє. З відмінностей виділяється наявність різних мап, що трохи урізноманітнюють монотонне вбивство монстрів, а також наявність багатокористувацької гри. Однак із незнайомцями гратися нецікаво, а знайти знайомого, якому теж цікавий цей франчайз, доволі складно через що користі з цих режимів, як з цапа вовни.

Секрет довгограйності

Мультиплеєр представлений кооперативом до чотирьох осіб і режимом PvP, що є, мабуть, найцікавішою особливістю гри. У кооперативі можна зібрати свою компанію або приєднатися до чужої гри у мережі. А в PvP гравці розходяться по різні боки порталів і один захищає людей, а інший виступає за монстрів. Це дійсно розважає і додає коротесенькій кампанії з 13 півгодинних мап довгограйності.

Також великі сподівання Neocore Games поклали на мапи, створені самими гравцями. Це питання обсмоктувалося протягом дочасного доступу до Deathtrap і піднялося знову після релізу. Зараз навіть відбувається конкурс кооперативних мап від гравців, за умовами якого можна отримати цікаві подарунки. Але через вже згадану непопулярність франчайзу я б особливо не сподівався на довге життя Deathtrap.

Теплий куточок

Як фанату серії мені Deathtrap сподобалася. Це невеличке розширення стало наче сувеніром з того світу. Довідався трохи більше про Інк. Але незнайомим із серією поціновувачам tower defence я б радив для сюжету гратися у Prime World Defenders, а для захопливої механіки і кооперативу зацінити Orcs Must Die! 2. Не знайоми ані з серією, ані з жанром Deathtrap МОЖЕ сподобатися і стати непоганою точкою входу у цей наркотичний вид ігор.

Deathtrap — проста, але стильна вежоборонна іграшка без претензії на оригінальність. Може розвиватися силами фанатів, але поки що набридає за 5-10 годин вбивання монстрів.

P. S. Стосовно запитання у вступі огляду: ні, хіба що ви робите гру суто для себе.