За плечима Джеймса Вана вже кілька серій фільмів, в яких кожен сиквел спромігся окупити себе у десятки разів. Починаючи з франчайзу “Пила” і закінчуючи вже достатньо успішним та обширним всесвітом “Закляття”. У цих двох велетів є молодший брат — серія “Астрал”, яка хоч і була тепло прийнята ще з першого фільму, але до масштабів “Закляття” не розрослася. Проте у новому році нам показали чергову частину з підзаголовком “Останній ключ”, цього разу вже остаточно останню (четверту) в серії.

“Астрал” розпочався з історії про хлопчика, який впав у кому через злих духів. Бісові поріддя мешкали у новому будинку, куди переїхала його родина. І хоч вони знову змінили помешкання на нове (бо ніхто не захоче жити у будинку, де відбуваються потойбічні речі), злий дух не покинув родину, продовжуючи тероризувати вбитих горем батьків. Хлопчик блукав місцем, на честь якого і названий фільм. Такий наче простий сюжет розпочав цікавий і доволі атмосферний цикл. Кожна нова частина розповідала про події, які так чи інакше були пов’язані з попередніми і знімала завісу з секретів, які залишали попередні фільми. Наприклад, хто така ця бабця у чорному, чи що сталося з Джошем. Четверта частина в цьому плані не виняток, вона не тільки відповіла на кілька запитань, а й логічно замкнула коло історій. Коротше кажучи, “Астрали” можна об’єднати в один семигодинний фільм. Разом вони становлять одне ціле, що є великим плюсом. В глядача не жбурляють тонами непотрібних незв’язних історій, які відбуваються в різні епохи та століття, тут усе гармонійно.

“Астрал: Останній ключ” є приквелом першої частини і сиквелом третьої. Якщо третя частина була початком історії знайомства Еліс з “мисливцями на привидів” та безпосередньо про зв’язок з сім’єю Ламбертів, то четвертий фільм показує життя поборниці бісів, як все почалося та чому вона допоможе Долтону. Тому щодо сюжетних дір перейматися не потрібно, сценарій написаний вмілими руками.

Вагомим плюсом є ще атмосфера. Вона, нажаль, не на 100% наближена до першої частини, а десь на 80. Але не спішіть кривити пики, це невелика різниця, бо порівнюючи з якимось іншим посереднім жахастиком, ці відсотки можна помножити на три. Напруга у фільмі сильна: багато моментів вводять глядача в оману, начебто перед вами стандартне кліше і тут ви мали би підстрибнути від переляку, але ні, цього або зовсім не відбувається, або чортяка вистрибує у зовсім неочікуваний момент.

Ні мінусом, ні плюсом є невідповідність трейлера безпосередньо фільму. По перше, він вводить глядача в оману. По друге, у фільм не потрапило близько п’ятнадцяти хвилин знятого матеріалу. Мова про момент із шафою, коли дівчина ховалася від потойбічного створіння. Він більше нагадує “Закляття”, можливо це вплинуло на видалення фрагменту. З досвіду скажу, що я не побачив втрати змісту, а тільки те, що декількох моментів не вистачало. Є ще кілька зниклих фрагментів, але дійсно, з ними чи без них, фільм виглядав би цілісно. Викликає підозру тільки те, що попередні три частини у своїх трейлерах не мали нічого зайвого. Від нас приховали або якийсь бонусний матеріал, або натяк на ще одну частину. Хоча куди далі, якщо “Астрал: Останній ключ” підводить нас за півдоби до початку першої частини?

Перший “Астрал” у 2010-му році неабияк вразив поціновувачів жанру. Це було дійсно щось свіже, з власною атмосферою та нестандартним баченням. Але через два роки вийшов фільм “Закляття”, який був явно кращий за “Астрал”, а потім ще й отримав декілька спін-офів. Тоді Джеймс Ван зміг перевершити самого себе. Якщо “Астрал” був “пробою пера”, то стрічка “Закляття” вдалася значно ліпшою, увібравши в себе усе найкраще та додавши ще багато чого оригінального.

“Астрал” хоч і закінчився для Вана на другій частині, але продюсери так не думали і вирішили доповнити історію. Завдяки цьому глядачі побачили трохи посередню, але гідну історію (окрім перших двох частин). Отож, якщо ви перфекціоніст і бажаєте зібрати докупи пазл, то четверта частина “Астралу” варта вашої уваги.