Король Лев / The Lion King (2019)

Огляд фільму «Король Лев»

Автор: Данило Зозуляк

Новий «Король Лев» продовжує серію римейків класичних діснеївських мультфільмів і виходить на новий технологічний рівень. Та, крім того, він викликає мимовільне питання: «Це вимушене осучаснення класики чи все-таки лише технологія, що покликана заробити грошей?»

Режисером стрічки виступив американський актор та режисер — Джон Фавро («Залізна людина», «Ельф»), який, власне, і відкрив епоху «переосмислення» мультиплікаційної класики, знявши у 2016 році «Книгу джунглів». Але якщо в історії про Мауглі була хоча б одна жива людина, то в історії про Сімбу людей, звісно, немає і абсолютно все, що показано на екрані: від маленького жучка-скарабея до неймовірного світанкового неба, — фотореалістична комп’ютерна графіка.

Трейлер [UA]

Король Лев / The Lion King (2019)

Перед нами майже покадрова перезйомка оригіналу, тільки  ракурси для більшості сцен обрали інші і додали з півгодини нових сцен, що покликані краще розкрити передісторію героїв і продемонструвати те, що раніше залишалося за кадром. От тільки якщо в оригінальному мультфільмі ми дивилися на олюднених і в жестах, і в міміці тварин, у яких легко вгадувалися характери зі світу людей, то тут, звичайно, нічого такого не могло бути. Поки вони бігають і вовтузяться одні з одними — все добре, але тільки-но цілком реалістичні звірі відкривають непристосовані до мовлення роти і починають балакати з байдужим, позбавленим будь-якої емоційності виразом, тобі стає незручно за них. Що ще гірше, час від часу, вони співають. Коли велася робота над «Книгою джунглів», Джону Фавро вдалося переконати продюсерів Disney у недоцільності частого виконання пісень тваринами, тож кількість музичних номерів була там зведена до мінімуму. Цього разу вони наполягли на своєму і команда викручувалася як могла — музичні номери намагалися знімати дальніми планами і під такими ракурсами, щоб морди співунів попадали в кадр якомога рідше.

Взагалі, з Джоном Фавро щось сталося, бо будучи непоганим режисером, цього разу він зняв безликий переказ шедевральної картини. Перші побоювання виникли у публіки  ще на етапі трейлерів. Майбутніх глядачів насторожував і дизайн персонажів, і надто вже пісочна й блякла колірна гами. Хоча з останнім все склалося не так погано — картинку підтягнули і візуально фільм виглядає цілісним, все у ньому працює на ретельно пророблену атмосферу африканської савани. Іншою, безумовно сильною, стороною нової стрічки є динамічні сцени: у них комп’ютерних левів таки не відрізнити від справжніх. Особливо це стосується знакових сцен, як от смерть Муфаси чи фінальна сутичка на Скелі Прайду.

Музика — найпрекрасніше, що є у цьому фільмі. З перших секунд африканські мотиви композицій Елтона Джона та Ганса Ціммера (який, до слова, працював і над оригінальним мультфільмом) заворожують, вони самі по собі здатні викликати у глядача дуже сильні емоції (для цього достатньо просто відкрити їх на YouTube). Проте в окремих сценах музика дійсно неперевершено працює на історію, як от у тій, де Муфаса розповідає своєму синові, що зірки — це душі королів минулого, які спостерігають за ними. Шкода тільки, що таких гармонійних сцен надто мало. До того ж, наші локалізатори вирішили переспівати пісні українською, від чого вони, нажаль,  дещо втратили у ефектності.

А сама історія «Короля Лева» — це історія Гамлета. Аналогії цілком очевидні і для тих, хто знайомий з безсмертним твором Шекспіра, немає сенсу їх перелічувати, інші ж можуть легко сприймати фільм і без них. Відмінності в деталях і вони лише делікатно пом’якшують сюжет на догоду «хепі-енду». А головний мотив фільму залишився незмінним: це історія дорослішання, прийняття себе і позбавлення комплексів перед батьками. Сюди, щоправда, додали роздуми на тему: що таке життя — коло, у якому все зі всім пов’язано, чи просто, як стверджують Тімон і Пумба, «лінія пофігізму» (не переймайся, «hakuna matata»). Але у фільмі, головною темою якого є пісня «Circle of Life» («Коло життя»), це екзистенційне питання видається риторичним.

Попри все, «Короля Лева» 2019-го року приємно дивитися. Цей фільм, як і його попередник, не залишає глядача байдужим і, за рахунок ностальгії чи завдяки величній історії та неперевершеній графіці, здатен викликати вир емоцій. Залишається тільки питання: чи потрібен цей римейк? Адже старий мультфільм і досі може прекрасно сприйматися новим глядачем.

BMAC Zelda

Сподобалася публікація? Підтримай PlayUA

На платформі Buy Me a Coffee ви можете підтримати нас як одноразовим донатом, так і оформити щомісячну підписку. Усі наші підписники на Buy Me a Coffee отримують цифрові або фізичні приємнощі залежно від суми донату. Долучайтеся до нашої спільноти!

Підтримати

Останні огляди

Шедевр в жанрі контролю територій — Огляд настілки «Ель Гранде»

Автор: Малютенко Михайло

Ель Гранде

Огляд Alone in the Dark (2024)

74

Автор: Владислав Папідоха

Alone in the Dark (2024)

Огляд фільму «Дюна. Частина 2»

Автор: Владислав Папідоха

Дюна. Частина 2 / Dune: Part Two

Справа життя і смерті. Огляд Banishers: Ghosts of New Eden

73

Автор: Володимир Вітовський

Banishers: Ghosts of New Eden

Вдала історія з елементами ігросервісу — Огляд Suicide Squad: Kill the Justice League

64

Автор: Владислав Папідоха

suicide squad: kill the justice league

Найгірше, що сталося з Людиною-павуком. Огляд фільму «Мадам Павутина»

Автор: Андрій Присяжний

madam webb

Зразковий патіґейм — Огляд настілки «Топ 10»

Автор: Малютенко Михайло

Топ 10

Дистильована ностальгія. Ретроспектива DuckTales: Remastered

Автор: Андрій Нагорний

DuckTales: Remastered

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: