Отож, як Я й казав, знищення світу Марвел, ну, одного з них, було лише першим кроком подорожі до вашого паскудного світу. Як виявилось, світів є, точніше БУЛО, дещо більше, ніж я думав. Тож у пориві геніальності Я зробив прорив в розумінні природи мультивсесвітів, і веселощі почались знову. Цей етап моєї мандрівки можна побачити (й навіть трохи прочитати, якщо ви вмієте) у коміксі імені мене й знищення того єдиного, що вселяло страх в мене, Класичної Літератури! Комікс люб’язно (читати: під дулом пістоля) надав магазин Ideo-Grafika.

На чому Я зупинився минулого разу?

– Ти розгромив і вирізав тріумфально звільнив свій рідний всесвіт й отримав можливість подорожувати світами, бісів склеротик.

Так, отож я почав звільнення чергового світу. І ще одного, і ще одного. Багацько я їх “звільнив”, та щоразу це ставало важче… Кожна нова версія будь-якого героя/поганця не вбивалась тим же способом, що й попередня.

– Та й Ми почали поволі нудитись…

– Вони назвали це “Метафізика”.

– І знали ж, що Ми не любим ці їх ботанські слівця.

… пояснили Мені, що може існувати вимір ідей, з якого Творці черпали натхнення для створення всіх цих блазнів в трико, і якщо знищити їх прототипів, всі ці маріонетки і всі їх варіації в інших світах просто зникнуть. Так як бібліотека, бррр аж гидко вимовляти це прокляте слово, нічим не допомогла, я вирушив в незвіданий світ літератури.

Сказати, що перебити всіх цих Немо, Ахавів та інших зануд було легко я не можу. На диво, вони подихали не настільки охоче, як їхні “нащадки” з мого світу, тож в певний момент я навіть зробив собі помічника, позичивши одному докторові трохи своїх мізків для трупа, котрий він хотів оживити. Звісно, сам він про це не знав, та в Мене з’явився напарник й дивна порожнеча в голові.

– А Я на деякий час зміг виконувати брудну роботу своїми руками, це навіть було приємно.

Та хто ж знав, що ті головаті покидьки були настільки невдячними, що попередили тутешніх мешканців про моє прибуття! А Я їм майже вірив… Та, повертаючись, до оповіді, я зміг досягнути свого. Як? Почитайте самі, ліниві сраки.

Стосовно мальовки, то вона все така ж насичена й доволі багата на подробиці, хоча будьмо чесними — моя персона достойна фотореалізму. Та що ж узяти з тих художників?

Цей відрізок мого шляху змальований вже краще й, що доволі важливо, вони зробили його довшим. Все одно, хорошого завжди здається мало, та на сторінках цього коміксу знайшлося більше місця  для опису тієї феєрії нищення й свободи, що Я вчинив в тих краях. Читати його навіть мені було цікаво, що ж тоді вже сказати про вас?