Невеличка німецька студія Daedalic Entertainment пройшла тернистий шлях від незалежного розробника, до поважного видавця індичатини. Valhalla Hills — новий проект видавництва дедаликів виробництва Funatics Software, який мав стати серйозним стратегічним доробком у портфоліо, але вийшло щось не те.

Гра підкупає будь-якого ґеймера своїм незрівняно красивим стилем. Це не просто ігроладна графіка — це симулятор мисливця за конкурсними скріншотами (я навіть серйозно задумався про те, аби знову запустити конкурс скріншотів у нас у спільноті). Ніде більше ви не побачите таких красивезних схилів, що здіймаються аж ген до Асґарду. Ніде більше нема таких миловидних товстунців-карапузів вікінгів (які більше схожі на дворфів). І ніде більше війна за перехід на наступну мапу не виглядає „уті-путі, яке зь воно хольосє“.

Сюжету в грі нема, хоча у вступному ролику нам пояснюють і основний конфлікт, і головну мету гравця. Наймолодший син Одіна, Ліко — абсолютний нездара. Не хоче ні битися, ні бухати, ні злягатися. Йому лиш дай будиночків набудувати. Якоїсь миті Одін не витримує та скидає свого божественного синочка на землю, аби той довів свою важливість і заслужив повагу батька. Ліко не розгубився і на землі узявся клопотатися тим самим, чим забавлявся у Асґарді — будувати, будувати, будувати.

Із зав’язки випливає й ігролад, який пропонує нам не стільки стратегію, скільки банальну ферму, де вікінги бродять, як їм заманеться, а на гравця покладена відповідальність за вказівки де і що будувати. Тут немає прямого керування чоловічками, а лише дуже опосередковане. Це вам не Majesty, де можна було назначити нагороду за дію і чекати, щоби жадібні до наживи НІПи припхалися виконувати ваше замовлення. Вікінги — народ волелюбний, а тому нічого від них не доб’єшся, доки самі не захочуть.

Але це не значить, що гравець не може впливати на перебіг подій. Розуміння влаштування гри приходить не відразу і доволі довго можна кричати в монітор: „Де дошки? Тупі вікінги, робіть, курва, дошки, ви ж без них не побудуєте ферму!“ Але треба просто побудувати спеціальне обладнання для перетворення деревини на дошки і вікінги зроблять все, що треба. Також доволі часто виникають ситуації, коли закінчилися вільні люди, тоді треба приймати рішення, яку споруду прибрати і цим звільнити від роботи якогось ремісника.

За логікою дій — це звичайна економічна стратегія, не обтяжена надлишком ресурсів чи мікроменеджментом. Досвідченим стратегам, що гартувалися у Civilization 3 чи якійсь із ANNO тут робити нічого. А от фанатам економічних місій із Stronghold Valhalla Hills, думаю, припаде до смаку. Але дивно, що гра вийшла ексклюзивно для ПК, а не для мобільних пристроїв, де тицяння пальцем в екран більше б відповідало божественній природі головного героя гри і механіка цього вимагає.

Основне завдання кожного схилу Вальгалли (рівня) — дістатися до вершини і там прочинити портал на наступний рівень. Цього можна досягти війною і даниною. Але в обох випадках треба буде добудуватися до цього порталу, розростити своє поселення і влаштувати логістику так, аби всім структурам вистачало ресурсів і робітників (оце таки цікаве завданнячко). Якщо ви оберете військовий шлях, доведеться розбудовувати військову інфраструктуру — виробництво зброї, табори, наймати солдатів і споряджати їх. Якщо ж захочете мирно відкупитися, то будувати доведеться менше, але збирати данину часом буває довше, аніж просто розбити охоронців порталу.

Кожен наступний рівень у Valhalla Hills відкриває якісь нові можливості та підсовує нові труднощі. До самого Асґарду добудуватися не так цікаво, як просто вряди-годи зазирнути до своїх вікінгів та проторувати їм стежки, засіяти жито, засадити вирубаний ліс чи почати полювання на білого ведмедя. Тим паче, що сам процес нагороджує гравця поліпшеними спорудами. Більше граєте, виробляєте, будуєте — більше можете.А зараз Valhalla Hills рекомендована до придбання усім поціновувачам чогось прекрасного.