Помер художник, скульптор, музикант та піонер експериментального кіно Майкл Сноу

Вплив певних людей на сьогодення буває переважно відомий вузьким колам. Хоча Майкл Сноу, який помер 5 січня 2023 року у рідному Торонто встиг за 94 роки життя перепробувати безліч професій та зробити безліч речей які вплинули на сучасний стан мистецтва та популярної культури, це один з тих випадків коли переважно вони робили це опосередковано, через твори інших митців.

Майкл Джеймс Алек Сноу народився 10 грудня 1928 року. Вже під час навчання в престижному Онтайрійському коледжу мистецтва та дизайну Сноу зробив свою першу анімаційну короткометрівку A to Z (1956). Ця перша проба пера не залишилась незаміченою, але на той час Сноу перемкнувся на образотворче мистецтво, готуючись до першої персональної виставки, яка відбулася у 1957 році.

У ранніх 1960-х рр. Сноу з тодішньою дружиною, канадійською художницею Джойс Вейланд, переїхав до Нью-Йорку, де вони прожили біля 10 років. За цей період Сноу зазнав слави відомого художника та скульптора, зокрема розпочавши у 1961 році художній та скульптурний проєкт “Жінка, що іде” (Walking Woman). В центрі проєкту — єдиний силует жінки, який використовувався як базис для різних зображень та інтерпретацій, виконаних у різних техніках. Цикл став впізнавною візитівкою Сноу як митця.

В середині 1960-х Сноу також повернувся до кінематографічних експериментів, зробивши свій перший повний метр під назвою “Довжина хвилі” (Wavelength). На перший погляд може здатися, що це один зум довжиною у 45 хвилин (повний метр за стандартами Американської кіноакадемії), однак насправді фільм було ретельно розплановано, знято відсіками за тиждень у грудні 1967 та змонтовано у 1967 році. За сюжетом це так званий “структуралістський фільм”, де дуже мало що відбувається і крім повільного зуму немає ніякого руху камери, проте на тлі того, що щось відбувається рідко фільм постійно поглиблює напругу глядача, аж допоки в кадрі не відбувається щось дійсно страшне і незвичне.

Окрім нзвичайного підходу до зйомки “Довжина хвилі” вміло використовує звук, де незвичний шум на початку фільму сприймається як елемент фону, але в кінці виходить чи не на передній план. Серед тих, хто очевидно бачив “Довжину хвилі” і надихався таким форматом — Девід Лінч, який викорстовує аналогічні напрацювання зі звуком в “Голові-ластику” (Eraserhead), а також явно надихався фільмом для однієї зі сцен фільму “Твін Пікс: Вогонь, іди зі мною” (Twin Peaks: Fire Walk With Me), з картиною на стіні. Іншим поціновувачем “Довжини” був Стенлі Кубрик, який аналогічно тій же сцені зробив зробив кінцівку “Сяйва” (The Shining).

Фільм регулярно потрапляє як у списки найкращих та обов’язкових для перегляду, так і в списки найгірших, бо все сильно залежить від сприйняття. Десь посередині опинився відомий “Angry Video Game Nerd” Джеймс Рольф, який з одного боку називає фільм найгіршим, що він його бачив, але з іншого констатує, що “Довжина хвилі” (який йому показували як студенту-кінематографісту) є дійсно цікавим і спланованим експериментом над сприйняттям глядача.

Те, що Майкл Сноу чудово розумів ефект, який призводить його фільм констатує вже той факт, що у 2003 році він зробив авторський варіант WVLNT: Wavelength For Those Who Don’t Have The Time (“Довжина хвилі для тих, в кого немає часу”), де фільм скорочено до 15 хвилин за рахунок накладання одних секцій на інші. Іронія в тому, що дивитись цей варіант можливо ще складніше.

Крім всього іншого Сноу ще й був професійним джазовим музикантом і приймав участь як у більш традиційних концертах та фестивалях, граючи на трубі, так і в експериментальних перформансах на кшталт виконання групою музикантів у 1969 році твору композитора Стіва Райча Pendulum Music (написаного не для інструментів, а для людей та підвішених мікрофонів). Перший повноцінний альбом Сноу випустив вже повернувшись в Канаду у 1970-х. На платівці було чотири трека, кожен з яких був більше 20 хвилин. Дійсно цікава напівімпровізація поєднує в собі елементи джазу та електронної музики.

Ще одним відомим напрацюванням Сноу став 180-хвилинний фільм La région centrale 1971 року. Знятий за допомогою повністю автомтизованого операторського крану-робота фільм за задумом Снову повинен був сприймати враження повністю позбавленого людини як елементу. Для цього камера була зафіксована в горах. Цей абсолютно незвичний для 1970-х метод зйомки зараз можна побачити в багатьох фільмах і є, по суті, пращуром сучасних контрольованих операторських систем, широко вживаних для фільмування складних кадрів. Окрім цього, сама ідея зробити фільм, який машина почала б на якомусь етапі знімати чи не сама не те що б передбачила але ймовірно вплинула на розвиток штучного інтелекту. Як і у випадку з “Довжиною хвилі”, La région centrale це однозначно фільм не на кожного глядача, однак багато людей відмічають, що це гіпнотичне та медитативне видовище важко перестати дивитись.

Всю кар’єру Майкл Сноу не полишав скульптуру та образотворче мистецтво. Крім численних персональних виставок та експонатів у відомих галереях, його твори встигли стати національним культурним надбанням Канади. Серед них, зокрема, “План польоту” (Flight Plan) — інсталяція з фібергласу встановлена в торговому центрі Toronto Eaton Centre, яка з фотографій одного гуся робить цілу стаю, яка ніби летить через будівлю.

Скульптура “Поглядацтво” (Audience) прикрашає ще одну відому локацію в Торонто — стадіон Роджерс-Центр.

У 2002 році Майкл Сноу зробив ще один програмний арт-фільм, *Corpus Callosum. Експериментальна комедія підглядає за офісними працівниками, які проживають життя абсолютно не звертаючи увагу, що в нього втручується настирливий монтаж стрічки, змінюючи їх одяг посеред сцени. Поступово фантасмагорія того що може відбуватися в кадрі сягає ще більших масштабів. Загалом кінороботи Сноу 2000-х вплинули на відносно новий напрямок експериментального кіно, з використанням усіх можливостей цифрового монтажу, на кшталт накладання кадрів один-на-інший без допомоги громіздкого та дорогого раніше оптичного принтеру чи подвійної проявки. Блискавичне використання цієї техніки можна побачити в короткометрівці Sshtoorrty (словосполучення “short story” (“коротка оповідка”), де слова надруковані одне поверх іншого) 2005 року. Вплив обидвох цих робіт Сноу можна прослідкувати в артгаусних стрічках того періоду на кшталт “Внутрішньої імперії” (Inland Empire) та “Кролі” (Rabbits) Девіда Лінча.

Митець помер від пневмонії, залишивши по собі різнобарвну, цікаву та еклектичну спадщину абсолютнто різних творів, якими надихалися і ще будуть надихатись кілька поколінь. Окремо слід зазначити, що певні скульптурні композиції та фільми Сноу вплинули і на ігрову індустрію, зокрема 3D-дизайн рівнів.

Скульптура це щось, що може бути статичним, але її глядач рухається.

— характеризував свій підхід Сноу в інтерв’ю щодо персональної виставки у 2012 році.

Читайте також

Джон Карпентер — ідеальний режисер для кіноверсії Dead Space (але це навряд чи станеться)

dead space carpenter1

Дійсно новорічне кіно: як не підмінити Новий Рік Різдвом і все одно мати гарний настрій

Four Rooms

Помер легендарний композитор Анджело Бадаламенті

Анджело Бадаламенті

Помер зірка “Твін Піксу” Ел Стробел

Al Strobel

Вийшов перший трейлер нового фільму Стівена Спілберґа “Фабельмани”

The Fabelmans

Герої “Пуститися берега” отримали прижиттєвий пам’ятник

Breaking Bad

Улюбленець Стенлі Кубрика і зірка всесвіту Blade Runner: помер легендарний актор Джо Таркел

Blade Runner

Померла співачка Джулі Круз, голос серіалу “Твін Пікс”

twinpeaksfirewalkwithme1992juleecruise

Популярне

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: