Минулого року “Шибайголова” від Netflix (топ серіалів) вчинив справжній фурор. Блискучий сценарій, чудові актори, кіношного рівня постановка і соковита хореографія бійок — цього вже точно ніхто не чекав від супергеройського телесеріалу. Звісно, бо перших 13 епізодів — це чудовий серіал, без будь-яких додаткових прикметників. “Шибайголова” бридився коміксовості, відкидав усі звичні умовності задля того, щоби створити сильну історію про живих людей у реальному світі. Костюми, лиходії та регулярні реверанси в бік фанатів кінематографічного всесвіту Marvel нікуди не поділися, проте подані вони були все одно без втрати правдоподібності.

Про цих 13 серій хотілося говорити та рекомендувати їх до перегляду кожному (та й досі хочеться). Безумовно, серіальний “Шибайголова” — це найкраще, що коли-небудь було (а можливо, і буде) створено під знаменами Marvel.

18-го березня вийшов другий сезон, так само доладно написаний і знятий, але… Це вже не чудовий серіал. Це хороший супергеройський серіал.

Зірки авансцени

Першою свіжинкою нового сезону стала поява Карателя. Хоча Джон Бернтал, виконавець ролі, виглядав би значно переконливіше в образі одного з бандюків, котрих Каратель гоцає штабелями, сумніву нема: це безумовно найкраще втілення Френка Касла станом на сьогодні. Ми отримали не просто антаґоніста першого акту і повноцінного ідеологічного суперника для Шибайголови. Ми отримали живу людину, в якої видався напрочуд поганий день. І навіть коли Каратель сходить зі сцени, він усе одно не зникає до фінальної серії, потроху розкриваючи свої різні сторони.

Власне, Карателя у другому сезоні настільки багато, що перших чотири серії варто сприймати як самодостатній твір про Френка Касла і Шибайголову. Так, саме у такому порядку.

А потім на сцену виходить Електра — грецька дівчина Метта Мердока, котру якось бігцем згадали у першому сезоні. З одного боку, тутешня Електра — також є максимально правильним втіленням оригінального персонажа, вигаданого Френком Міллером. Важливо і те, що Електра не лише постає самодостатнім персонажем, а й допомагає показати інший бік Метта-Шибайголови. Те яким він був колись, якими вони обоє були. Молоді, знуджені буденністю, відчайдушні, наділені невідомими для інших можливостями — не диво, що доля звела їх разом.

Але то флешбеки. Теперішній Метт намагається опиратися цій самовдоволеній і брехливій паскуді, але… швидко здається і дозволяє собою маніпулювати. Можливо тому, що Електра — єдина жінка, від якої не треба приховувати своє костюмоване життя. Вона не лише знає про дві сторони його життя, а й зі задоволенням приймає його таким. І якби Метт не апелював до кровожерливості та нестримності Електри, він дозволяє собою маніпулювати, аби лишень бути поруч з людиною, яка справді його розуміє.

Здавалося би, за таких умов історії Карен та Фоґґі мали би бути безбарвними, а дзуськи. Їх журналістські та юридичні процедурали — одні з найзахопливіших сцен серіалу. Особливо доставив Фоґґі Нельсон, два вражаючих монологи якого за силою не поступаються — ви тільки вдумайтеся — битві у третій серії (найкращій у сезоні, до речі).

“Я не поганець”

Однією з найбільших принад першого сезону була розкішно подана історія протистояння двох сил — Шибайголови і Кінґпіна. Хоча до прямої конфронтації та знайомства цих героїв дійшло далеко не відразу, вони протидіяли одне одному від самісінького початку, в кожній серії. Навіть коли Метт одягає костюм і рушає на нічні вилазки, він уже відразу залазить на територію Фіска, а росіяни й китайці — це стартові рівні, туторіал, перші ступені ракети, котрою є Кінґпін.

Другий сезон цього начисто позбавлений — тут нема чіткого антаґоніста, присутність якого відчувається постійно. На короткий час супроти Мердока стають якраз Каратель і Електра, але вони не можуть сповна зайняти це місце. І зрештою під завісу другого сезону на сцену виходить ніндзя-клан Руки *жест капітана Пікарда* Звісно, траплялися й доволі класні знахідки, як-то п’ятеро мозкопромитих дітлахів (пальці Руки), приглушення серцебиття і сама воскрешальна ванна. Та в цілому картина печалить — мало того, що вискакує ворожа сила, до якої нам жодним чином нема діла, так вона ще й не має персоналізації (Нобу на роль архізлодія не тягне). Зізнаюся, я би краще подивився на тривале протистояння з ірландцями (от у них смаковитий ватажок вийшов), але ж ні — вони тут майже “монстр тижня”, як і Коваль чи Рука. Відсутність гідного ворога для Шибайголови напевне і змусила сценаристів повернути Вінсента д’Онофріо у ролі Кінґпіна, фактично пославши у глибоку дупу всі старі здобутки Мердока.

Та і самого Мердока послали не менше. Шибайголова за новий сезон не розвинувся ні на грам. В останній серії першого сезону Мердок промовляв сакральне “Я не поганець” — і брехав, паскуда. Але там ми бачили хай і повільне, але перетікання рис із Шибайголови у Кінґпіна і навпаки. Обоє персонажів під кінець були вже не тими, ким ми їх знали на старті. А в другому сезоні все просто: Метт Мердок — moo-duck, від початку і до кінця.

Раз у раз серіал підкидає ситуації, коли персонажам справді було би набагато краще, якби вони не слухали Метта-Шибайголову: Фоґґі впорався би значно краще на суді, медичка Клер не втратила би роботу (і не опинилася би в небезпеці), Електрі не всадили би лезо у живіт. Мердок дорікає Карен, коли та вмикає мозок і просить про захист. Читає нотації Електрі про насильство, замість того, щоби вибачитися перед нею після бійки.

І за винятком Фоґґі, решта персонажів не чинить опору потуранням Мердока, відверто наплювавши на здоровий глузд та власні цілі. Він же бо герой, він чинить правильно, треба йти за ним. Сцена зі склянкою зробила певний струс, показала нам Шибайголову, слабким і дещо зламаним, проте довго не це не тривало. Та-дам! — і ось перед нами знову еґоцентричний, хамовитий підліток у тілі дорослого дядечка. Підліток, котрий робить, що заманеться, не дбаючи про життя і здоров’я своїх близьких.

Другий сезон “Шибайголови” уже не вийде описати без прикметника супергеройський. Продумана кримінальна історія, відра тонких моментів і відмінна робота з персонажами лишилися у минулому. Відсутність цілісності, інфантильність головного героя, набір тиражних лиходіїв замість одного виплетеного протистояння, дешевий плот-твіст, колосальний затуп не лише Шибайголови, а й головатого Патика в кінці серіалу — ось нові складники історії про Диявола Пекельної Кухні, осторонь яких тримаються чудові Каратель і Фоґґі.  Тепер це одного поля ягода з рештою супергеройських серіалів, дарма що сценарій, постановка і хореографія “Шибайголови” все одно на голову вищі за конкурентів.

Уже заявлено про зйомки третього сезону, де Мердокові начебто протистоятиме Влучник — рідкісний психопат, котрий до всього у коміксах мав стосунки з Карен. Та й сама “дівчина Шибайголови” у першоджерелі свого часу скотилася до наркоманії та шльондрування. Оце якраз і буде чудесна нагода реабілітуватися, бо що погано для Шибайголови, смакує нам, глядачам.