Топ-2 серіалів — Олег Куліков

Автор: Олег Куліков

Коли Олекса сказав, що планує зробити редакційні топи серіалів щорічними, я був спантеличений, адже дивлюся занадто мало серіалів, аби кожної осені плодити подібний матеріал. Стандартна сезонна тривалість і часто розмазана тонким шаром історія перетворює серіали — якими би крутезними вони не були — на сумнівну часову інвестицію. Все ж хороших книг, фільмів та ігор не бракує, і пріоритет зазвичай належить їм.

Та навіть якщо й доходять руки до якогось серіалу, то часто все закінчується переглядом однієї серії (зважте, не завжди першої і не завжди повністю) або всього серіалу, але “по діагоналі”, зі значним проскіпуванням. Втім, є кілька серіалів, де рука не піднялася промотати навіть кілька секунд, настільки велике естетичне задоволення вони доставили.

1. Шерлок / Sherlock

В оповіданнях про Шерлока Голмса мене завжди бентежило, що Уотсон — всього лише інструмент для ведення оповіді, а не повноцінний персонаж. І навіть у численних екранізаціях бідолашного доктора посували на другий план, не дбаючи про показ нехай навіть стриманої джентельменської дружби між двома чоловіками. “Шерлок Голмс” Ґая Річі у цьому плані потішив, створивши по-справжньому живий тандем улюблених персонажів.

Телевізійний “Шерлок” пішов ще далі. Відточений до розрізання пір’я на льоту та відполірований до блиску котячих кутасиків, цей телефільм (погодьтеся, його важко назвати стандартним серіалом) є найконцентрованішим утіленням любові та пошани до першоджерела. Стівен Моффат і Марк Ґеттіс не просто використали типажі з творів Дойла, а й органічно їх розвинули. І якщо Уотсона, місіс Гадсон та інспектора Лестрада помітно осучаснили та соціалізували, то образ самого Шерлока зазнав мінімальних коректив. Такий же соціопат та інтелектуальний нарцис. Як і в першоджерелі, Голмс був людиною на крок попереду сучасності, котра в своїй діяльності застосовувала передові технології. Хай серіал не дотримується букви першоджерел, проте дух та типажі персонажів відтворює бездоганно.

Шерлок / Sherlock

Серіал аж кишить алюзіями на оригінальні твори, починаючи від заголовку кожного епізоду. Десь вони лежать в основі стрижневого сюжету серії, а десь є кількасекундними “вишеньками”, покликаними присмачити ту чи іншу сцену. Їх знаходження — неабияке задоволення, хоча і потребує досить глибоко знайомства з оригінальними оповіданнями.

Найбільшим досягненням сценаристів є те, що вони вперше почали розробляти “темний” бік Голмса, перетворювати соціальну несумісність Голмса з оточенням на проблему, закрили тему “Шерлок і кохання” дали йому врешті-решт гідних суперників, а найголовніше — вперше показали Шерлока, який безапеляційно програє в інтелектуальному протистоянні.

Бездоганний сценарій, потужний акторський склад, розкішна мова (так, “Шерлок” неймовірно багато втрачає в дубляжі) та цікаві, часто витончені візуальні рішення — ось складники гримучої суміші, якою є “Шерлок”.

2. Шибайголова / Daredevil

Компанія Marvel завжди трималася яскравої обгортки, а не цінного наповнення. Однотипність, передбачуваність, алергія на сміливі творчі експерименти і таких же персоналій. На превелике щастя, це жодним чином не стосується серіалу “Шибайголова” — найкращої речі серед фільмів, коміксів, ігор та інших проектів, до створення яких причетна Marvel.

В першу чергу тому, що творці серіалу вирішили максимально позбутися коміксовості, хворобливо притаманної марвелівським продуктам. Як і у випадку зі “Шерлоком”, “Шибайголова” відтворює не букву першоджерела, а його дух — бере знайомих персонажів і розповідає історію, яка могла би з ними статися в реальному житті. Звісно, є невеличкі реверанси у бік кінематографічного всесвіту Марвел, однак епізоди ними не засмічені, так само як і пафосними коміксовими фразами. Тутешні персонажі — не витесані з поліна химери, а живі люди, тому й говорять і поводяться відповідно до обставин.

До речі, про “говорять”. У “Шибайголові”, як і багатьох іграх Ubisoft, дбають про мовну автентичність. Китайці балакають між собою китайською, а не англійською, так само вільно й доречно звучить японська, іспанська чи російська. На між мовності побудовано чимало хороших сцен, де, наприклад, Вілсон Фіск у знак поваги звертається до співрозмовниці рідною їй китайською, дарма що вони могли би без проблем спілкуватися англійською.

Шибайголова / Daredevil

Але найбільше вразив головний герой. На відміну від Метта Мердока з мерзотного фільму 2003-го року, в якого сліпоту нівелює повноцінний сонар у голові, серіальний Шибайголова насправді незрячий. Він не якийсь там безстрашний супергегой, чиї труси змушують ворогів тремтіти. Так, в нього загострений слух і нюх, так він може здалеку підслухати розмову, розпізнавати брехню по серце биттю тощо. Так, він вміє битися, злісно, відчайдушно, до смерті. Але все одно Метт сліпий: смартфон йому ні до чого, комп’ютером без спеціальної брайль-консолі скористатися не може, та й від дистанційної зброї його вміння не надто помічні. А ще він часом боїться або ж просто не знає, що робити. Бо одна річ — не втриматися і вбити сусіда, котрий щоночі ґвалтував свою доньку, і зовсім інша — стати на бій супроти організованої злочинності, наразивши на смертельну небезпеку своїх близьких.

Та найцікавіше стає, коли образові Мердока повноцінно протиставляють настільки ж сильного персонажа Кінґпіна. Брехливий герой і чесний лиходій з плином сезону проходять зворотну трансформацію: людина (Мердок) поступово перетворюється на чудовисько, тоді як монстр (Фіск) стає людиною.

Зізнаюся, звістка про другий сезон “Шибайголови” мене засмутила. Оригінальний задум зняти 13 серій виправдав себе сповна — розповів чудесну origin story, внутрішня трансформація Мердока в Шибайголову також була підкріплена зовнішньою: переходом він оригінального чорного костюма до класичного червоного. Так, у серіалі було про всяк випадок розвішано чимало рушниць, але навряд чи вистрелять так само гучно, як і першого разу.

Ганнібал / Hannibal

Насправді я планував згадати у цій статті лише два серіали, і цей пункт іде радше бонусом, адже я подивився  лишень половину першого сезону. Так, без проскіпувань, що вже чудово. Однак я не певен, що мене вистачить на всі 30 з гаком серій, дарма що “Ганнібал” дарує неймовірну естетичну насолоду.

Ганнібал / Hannibal

Вже після перших епізодів стає зрозуміло, чому серіал закрили на третьому сезоні — левова частка бюджету напевне пішла на потурання примхам художників серіалу. Він банально дорогий: дорого знятий, дорого прикрашений і дорого поданий. “Ганнібал” — це суцільний бенкет для очей, майже кожен кадр якого можна роздрукувати на фотопапері і поставити в рамочку. Чільні персонажі теж не відстають: детектив Ґрем, який тамує психопата в собі та манірний естет Ганнібал Лектер, котрий справді дивиться на людей, як на худобу, нецікаву в особистісному плані, зате поживну. Кулінарні сцени серіалу, до речі, несамовито прекрасні.

І загалом усе, більше сказати нічого. Якщо(!) додивлюся, то з часом опишу серіал розгорнутіше.


Стосовно переліку найгірших серіалів, то все ж утримаюся — такого мотлоху є вдосталь, передусім на ТБ (сам не бачив, мені учні розказують). Можете ще поглянути у топи Олекси, Юри і Михайла — в них більший досвід знайомства зі серіальним непотребом :)

Тримайте мозок у чистоті та самі ретельно обирайте, що дивитися/читати/грати, бо жодні порадники не повернуть вам витраченого часу.

Останні статті

Огляд фільму «Темні часи»

Автор: Данило Зозуляк

Темні часи / Darkest Hour (2018)

Парадокс Абрамса. Роздуми про The Cloverfield Paradox

Автор: Володимир Вітовський

Частка Бога / Кловерфілдський парадокс / The Cloverfield Paradox (2018)

Чого чекати від Call of Cthulhu (2018)?

Автор: Анна Павленко

Call of Cthulhu (2018)

Результати 90-ї премії Американської кіноакадемії “Оскар”

Автор: Владислав Папідоха

Oscars

Підсумки 21-ої церемонії нагородження D.I.C.E. Awards

Автор: Владислав Папідоха

Ретро-огляд Pirates! Gold

Автор: Андрій Нагорний

Pirates! Gold (1993)

Звіт з DevGAMM Kyiv 2018

Автор: Макс Калашник

DevGAMM Kyiv 2018

Найкраща ігрова музика 2017

Автор: Олег Куліков

Найкраща ігрова музика 2017