Іноді, озираючись на власний ігровий досвід при проходженні нових ігор, виникає бажання зробити щось таке ж, але своє, і навіть краще. Ось і Ян Бін захотів зробити свою «ідеальну версію Final Fantasy 15». Трейлери створеного за 2 роки прототипа гри його мрії завірусилися на YouTube, і тоді понеслося — Sony запропонувала юному ігротворцю повне фінансування, маркетинг і підтримку в дистрибуції. Він же мав масштабувати проєкт з інді до високобюджетного та збільшити команду з 1 до 40 розробників.

11 років по тому ми отримали Lost Soul Aside. І хоча її якість — питання дискусійне, я точно не можу не захоплюватися тими амбіціями, з якими команда намагалася ввійти в ААА-сегмент без жодного досвіду в ігровій індустрії.

Уперше моє око зачепилося за Lost Soul Aside саме через слешерну боївку в трейлерах, і саме її якість виявилась на дуже високому рівні. Аналогічно до Devil May Cry ми маємо миттєве реагування персонажа на дії гравця, ефектні комбінації та обширний арсенал зброї, що дозволяють перетворювати сутички на справжній танець. Особливо й те, що ухилення і блокування витрачають окрему шкалу з 4 поділок, одна з яких одразу відновлюються при ідеальному захисті. Це рішення не дозволяє спамити захисними здібностями та додатково підвищує складність.

Якщо звичайні вороги — це матеріал для тренування комбінацій, то мінібоси й повноцінні боси — перевірка гравця на концентрацію й розуміння бойової системи. Босфайтів тут просто безліч, а деякі навіть мають додаткові завдання на час чи логіку, що гарно урізноманітнює темп.

Зброя ж головного героя Кейсера непроста — це наш союзник, драконоподібна істота Арена, яка трансформується під обраний арсенал в реальному часі, а також має окремі здібності, які поновлюються під час битв після певної кількості нанесених ударів. Деякі з них наносять додаткову шкоду, у той час інші пропонують опції для захисту. Дерева розвитку розраховані на 4 види зброї, кожна відкриває нові удари, збільшує кількість комбінацій чи покращує загальні характеристики героя. Кожен з видів синергує один з одним в битвах і активно використовується для подолання окремих перешкод у подорожі та вирішенні головоломок.

А ось рольові елементи з підвищенням рівнів і покращенням зброї виявились зайвими. Тут не дозволяють переґріндити гру, увесь важливий лут видають суто по сюжету, через що дослідження світу позбавлене сенсу, а стихійна шкода не грає ніякої ролі. Видно, що першочергово автори робили слешер, а потім вирішили швиденько мімікрувати під екшн-RPG.

Саме задоволення від ефектної боївки і стало тим поштовхом, заради якого хотілось грати. І саме їй команда приділила найбільше уваги в порівнянні з усіма іншими аспектами. Похвалити також можу підхід до дослідження світу. Традиційну структуру «коридор-арена» розбавили різними втечами, платформінгом і загадками, які регулярно підкидають щось нове впродовж усього 17-годинного проходження. Хоча до якості виконання подекуди виникають питання, але в цілому все виконано на задовільному рівні.

А ось сюжет тут виявився суто функціональним, щоб окреслити мотивацію, навіщо ми рухаємось уперед. Головний герой Кейсер з клану повстанців, разом із друзями він вирішив влаштувати засідку на церемонії святкування Імперії, але швидко пожалкував про це. На місто влаштували напад стародавні монстри, які висмоктують душі людей, серед яких опинилася й Луїза, молодша сестра Кейсера. Аби повернути дівчину до життя та врятувати людство ми й відправляємось у подорож різними всесвітами.

Так, ми знову рятуємо світ командою відважних новачків і в цьому немає нічого поганого, коли ґеймплейна складова не розчаровує. Хоча мене сильно дратували постійні філерні розмови між головним героєм Кейсером та його компаньйоном Ареною, які не вимкнути.

Під час проходження видніється купа компромісів властивих середньобюджетним іграм: дешевенькі анімації, різкі переходи з ґеймплею в катсцени, низька якість англійського дубляжу (тому я віддав перевагу японському), посередня робота з саунд-дизайном (міксування гучності музики із діалогами). Але загальне враження воно все не псує, просто сигналізує з тайтлом якого масштабу ми маємо справу.

Про натхнення Final Fantasy 15 тут не можна не сказати, головний герой Кейсер виглядає як двоюрідний брат Ноктіса, але різноманітність дизайнів локацій тут точно на голову вища. Хоча графіка — це «привіт із покоління PS4», але пейзажі в усіх 5 главах дійсно бувають гарними, самі рівні можуть по кілька разів змінювати настрій і досі виглядати приємно. Втім, оптимізація на ПК підкачала — мильні текстури зі статерами переслідували мене усе проходження, водночас на версію для PS5 я не помічав скарг.

До дрібних, але дуже неприємних проблем відноситься поламана система збережень через автоматичні чекпоїнти та окремого NPC. Лише другий варіант повертає зілля відновлення здоров’я, але цей NPC з’являється не перед кожним міні-босом і якщо ви витратили усі хілки, то перепроходити доведеться з мінімальним або навіть нульовим запасом, який не відновиться, що місцями ну сильно душило. Подекуди після смерті гра не зберігала прогрес на рівні із тільки-но відкритими скринями й прокачаним деревом вмінь, що також обурювало, але сподіваюсь з патчами це полагодять.

Думка стосовно Lost Soul Aside у мене змінювались регулярно впродовж усього проходження. Та підсумовуючи все сказане — це дуже класний слешер у часи, коли жанр перебуває в стагнації, а різні світові розробники роблять переважно послідовників Dark Souls. Слабкі оптимізація і сюжет, зайві рольові елементи та деякі проблеми з системою збережень не зіпсували враження від дуже вдалої бойової системи та приємної графіки.

Звичайно, цьогоріч Ninja Gaiden 4 буде пріорітетнішом вибором на який слешер витратити свій час, але після того як технічну складову Lost Soul Aside поліпшать та з’являться перші знижки — вона точно вартуватиме уваги поціновувачів жанру.