scream

Спадковість, спадщина і дурня. Огляд фільму «Крик»

Автор: Микола Єрьомін

Наївні намагання пояснити феномен «ріквелу» формулою «рімейк+сіквел» недалекі від істини, проте переклад «перепродовження» може пролити значно більше світла на проблематику явища. Ми живемо у світі де франшизи, ніби закомплексовані люди, що не кажуть про свій вік, намагаються виглядати молодшими (але при цьому подекуди досвідченими) представниками заможних родин. Це простежується в обох основних ріквельних прийомах — повторному використанні першої назви та частому видаленню одного чи одразу кількох фільмів з канону. Після перепродовжень фільмів «Геловін» та «Кендімен», які мають назви «Геловін» та «Кендімен», те, що п’ятий фільм серії «Крик» називається просто «Крик» (Scream), було трохи передбачуваним. Взагалі здавалося, що чимось здивувати на цьому етапі фільм уже не зможе, але я радий сповістити, що колективу Radio Silence, який став основною креативною силою нової частини, вдалося це зробити. Принаймні, частково.

І це при тому, що зав’язка нової частини, в принципі, настільки ідентична іншим сіквелам, що її можна вмістити в одне речення. Через десять років після попереднього інциденту, у містечку Вудсборо хтось знову починає вбивати людей, прикриваючись відомим костюмом.

Вес знову дістає?..

Одна з болюче очевидних речей, яку можна помітити у фільмі — це чесна констатація, що зробити ще один «Крик» без легендарного режисера Веса Крейвена було важко. Назвавши одного з персонажів Весом, сценаристи Джеймс Вандербільт та Ґай Бьюзік неодноразово кажуть щось на його адресу практично прямим текстом. Є щось невимовно сумне в тому, що як «Мисливці за привидами: З того світу» (Ghostbusters: Afterlife), так і новий «Крик» присвячені людям, які померли по сім років тому відносно виходу фільму. Але що поробиш, є такі люди, відсутність яких відчувається десятиліттями. Можна багато сперечатись, чи вдалося режисерам Метту Бетінеллі-Ольпіну та Тайлеру Ґіллету дотягнутися бодай частково до рівня покійного метра, але при всій моїй любові до фільмів Веса Крейвена, я ризикну зауважити, що це не завжди вдавалося йому самому.

У випадку конкретно «Крику» в Крейвена був козир, яким не міг похвалитися, наприклад, Джон Карпентер з багатостраждальним вже «Геловіном» — Крейвен ніколи не був автором сценарію фільмів цієї франшизи. Це не тільки не завадило йому стати її рушієм, а скоріше допомогло, бо ще у випадку першого фільму вдалося зробити неможливе — пародію настільки високого ґатунку, що вона стала класикою жанру, який пародіює. Єдиним логічним шляхом робити «Крики» далі було відслідковувати нові тенденції та закономірності, що спіткали жанр, проте вже починаючи з другого «Крику», в цей начебто гарний план втрутилася дуже капосна проблема — сам по собі «Крик» сильно вплинув на те, що сталося зі жахами загалом і піджанром слешеру в другій половині 1990-х.

Намагання обіграти це в кожному новому фільмі франшизи впирається в логічне «роздоріжжя», яке особисто мені муляє очі ще з другого «Крику». Багато ви бачили жахів-слешерів, прямо заснованих на реальних подіях? Безумовно, є й такі, але загалом коли мова іде про цей жанр навіть якщо реальні випадки було взято за основу, вони сильно видозмінюються сценаристами. Чи не основна причина — етична. Фільми, засновані на реальних подіях, сильно ризикують тим, що перекрутивши історію, вони образять учасників подій, які залишились у живих. У всесвіті «Крику» ця проблема ніби не існує (окрім однієї згадки у «Крику 4») і на основі реальних подій регулярно знімають підліткові жахи. Враховуючи, що сценарист Джеймс Вандербільт працював над заснованим на реальних подіях «Зодіаком» (Zodiac) Девіда Фінчера, можна було б очікувати, що цей абсурд принаймні буде цікаво обіграний, але натомість на це просто черговий раз закрили очі, сподіваючись, що глядач пробачить. Що, власне, і сталося. Але зазвичай для цього потрібен цікавий драматичний конфлікт, а з цим у стрічки теж вийшло не все.

Я бачу мертвих людей… Та здебільшого смертельно втомлених

У принципі, в п’ятого «Крика» досить цікава фабула, яка принаймні намагається зробити щось нове: таємничий вбивця цього разу націлився (переважно) на родичів своїх попередників. Для одного з персонажів це стає кульмінацією довготривалої особистої кризи, яка подекуди доходить до психозу. І був би цей новий елемент дуже цікавим і несподіваним, але проблема в тому, що є з чим порівнювати. Серіал-сіквел «Декстер: Нова кров» (Dexter: New Blood) зазирає в безодню цієї теми настільки глибоко, що «Крик» у порівнянні виглядає карикатурою. Це не сильно страшно, враховуючи, що франшиза була нею ще з першого фільму, але є частиною значно більшої проблеми. Криптонітом «Крику» є той факт, що намагання самопародії як логічного максимуму продукує химер, після яких не знаєш що й думати. Щойно посміявшисьі з гарно обіграного штампу ти бачиш, як людину дуже реалістично вбивають десятками ножових поранень, і це іноді занадто швидкий стрибок від одного настрою до іншого. Щось на зразок цієї чудової реклами, де це зроблено спеціально. Можна було б звинуватити Бетінеллі-Ольпіна та Ґіллета у відсутності почуття міри, проте це не буде чесно стосовно режисерів. Ескалація рівня насильства в кожній наступній частині характерна для піджанру слешера загалом, і для серії «Крик» зокрема.

Як і той факт, що ті, кому судилося дожити хоча б до певних моментів фільму, будуть шкутильгати з ранами, які зазвичай не дозволять пересуватись взагалі. Коли весь третій акт фільму (це не спойлер, це діагноз) відбувається між людьми з практично смертельними пораненнями, цей чемпіонат по стіканню кров’ю стає дуже важко сприймати. Не сприймати серйозно, бо про це мова навіть не йде. Просто сприймати. Але слід віддати належне, що досить сильні моменти у фільмі пов’язані саме з тим, наскільки багато пережили персонажі, яких не відпускає ця серія. Коли Дьюї Райлі у виконанні Девіда Аркетта перелічує свої травми в стилі «я занадто старий для цього», йому не важко повірити. Те ж саме стосується Сідні (Нів Кемпбелл) та Ґейл (Кортні Кокс), які прямим текстом кажуть, що статус «final girl» пожиттєвий і вони не знають, що з тією почварою робити. Це дуже працює в контексті разом зі згадкою про Джеймі Лі Кертіс, яка з 1978 року так і не може перестати бути головною героїнею «Геловінів». До слова, в день, коли я пішов дивитись «Крик», якраз з’явилися перші фото Кертіс з «Гелловін закінчується» (Halloween Ends).

Загалом у новому «Криці» взяли участь тринадцять (!) акторів з попередніх фільмів. Із них лише четверо без натяжок є в усіх п’яти фільмах, і як і багатьох з них (деякі камео виключно голосові), Роджера Джексона, який озвучує Ґостфейса з першого фільму, ми не можемо почути в українському дубляжі. Але його ефемерна присутність дає привід для окремої розмови.

Під маскою

Не секрет, що у франшизі «Крик» лиходії не живуть довше одного фільму. Це не завадило костюму примари стати з роками цілісним образом, який живе своїм життям. В усіх фільмах серії чи не найкращі моменти пов’язані саме з тим, як цей образ працює окремо від тих, хто за ним ховається. Без зайвих роздумів про одержимість злими духами це значно простіше пояснити тим, що голос у телефонній трубці та людина під маскою – це перш за все творці фільму в діалозі не з персонажами, а напряму з глядачем. Це хуліганський коментар на тему того, куди котиться жанр. А іноді й світ.

Одна з найбільших цікавинок слешера як піджанру — постійна зміна точки зору між вбивцею та жертвою, а у випадку «Крику» це ще й гарний привід передивлятись фільм. Коли ти знаєш, хто саме вбивця, все, що відбувається, постає догори дриґом і часто в хорошому сенсі, бо прослідковувати переміщення вбивць — це як дивитись «Коломбо» (Columbo), детективний серіал, де компонент «хто вбивця» майже завжди відсутній, а цікавинка в тому, де саме відомий нам спочатку злочинець налажав.

Звісно, для тих, хто дивиться фільм вперше, по ньому щедро розкидані «червоні оселедці» — підозрювати є привід будь кого, іноді навіть головних героїв попередніх фільмів. Це робить акторські задачі подекуди досить складними — перегравання у намаганні бути черговим підозрюваним майже завжди видають? що це не та людина. Однією з родзинок франшизи були постійні намагання зруйнувати типову для слешерів проблему однакових і стереотипних  тінейджерів. Замість них тут можливо неідеальні, але персонажі, а тому дійсно є кого підозрювати.

Великодки, відсилки й деталі

Без навали деталей для тих, хто в темі, цей фільм не був би «Криком». А він ним все-таки є, тому все навіть нема сенсу перелічувати, бо на це пішла б окрема велика стаття. Можливо, найбільш тонка великодка пов’язана з Весом Крейвеном: на титрі «Пам’яті Веса» можна почути спів птахів, бо Крейвен був орнітологом-ентузіастом. Коли вже на те пішло, прізвища та імена, на кшталт Карпентер та Вес, вже навіть великодками вважати соромно, а от звертати увагу на назви вулиць можна і не здогадатись без сторонньої підказки. Те саме подекуди стосується згадок подій попередніх фільмів. Наприклад, фраза про те, що вбивць завжди двоє, може здатися невеличкою помилкою, враховуючи, що в одному конкретному фільмі серії діяв усе-таки одинак. Але, як фільм сам багаторазово констатує, він є перепродовженням, а вони завжди роблять вигляд, що якихось конкретних фільмів франшизи не існувало. При цьому на цей фільм все одно є махровий натяк у вигляді серії серіалу «Затока Доусона» (Dawson’s Creek) з дуже конкретним актором. Досить імовірно, що це каміння у город нових “Гелловінів”, які все одно роблять відсилки на всі попередні фільми, хоча каноном у їхньому всесвіті є лише перший фільм.

Згадки інших фільмів у “Крику” варіюються від дуже поверхневих до досить-таки цікавих. Скажімо, «Термінатор» (The Terminator) перелічений серед фільмів, які зазнали ріквелізації, є науково-фантастичним варіантом все того ж слешера. Ще це фільм про подорожі в часі, а у четвертому «Крику» п’ятий фільм серії фільмів-у-фільмі «Заруба» (Stab) якраз був про подорожі в часі. Згадують п’ятий фільм і в цьому п’ятому фільмі. Кажучи, що після нього все скотилося. Унікальний спосіб вписати себе в глухий кут, чесно кажучи.

Говорячи про публіку, якій «все скотилося», слід окремо зазначити пласт відсилок до інтернету. Зокрема замість Reddit згадується конкретно Dreadit (одна з назв сабреддіту r/horror, де цьому факту зраділи), а в невеликому камео з’являються творець веб-серіалу The Kill Count Джеймс А. Джанісс та його (вже кілька днів як) дружина й співведуча подкасту Челсі Ребекка. Сильно популяризоване оглядачами на кшталт RedLetterMedia та Брендона Тенолда правило «не розвішуй у фільмі по стінах постери фільмів кращих за твій» тут теж певною мірою обіграно.

Висновок

Загалом конотація мого огляду може здатися злегка негативною, однак насправді фільм мені радше сподобався. Певною мірою це приємна дурня, яка навіть не приховує, що вона дурня, а для цього в наш час треба мати неабияку сміливість. Проте скласти однозначне враження без усіляких «але» не вдається перш за все тому, що у категорії мета-сіквелів, де раніше серія не знала конкурентів, їх наразі значно побільшало. «Гелловін вбиває» (Halloween Kills) і «Матриця: Воскресіння» (The Matrix Resurrections) знають, чим вони є, до такого стану, що примудряються грати з очікуваннями глядача у вражаючу нічию. Новий «Крик» в цьому плані теж однозначно не програв. Врешті-решт, істотну частину січня фільм був беззаперечним лідером американського кінопрокату. Перш за все саме тому хочеться більше поговорити про недоліки, радше ніж про те, що фільму вдалося. Рано чи пізно на нас звалиться шостий «Крик», і страшно уявити, що в ньому буде коїтись. Втім, після п’яти фільмів чи не єдиний варіант, який не буде до дір затертим — зробити кількох незалежних один від одного антагоністів, які ворогують та/або змагаються один з одним.

Певне змагання між темами є вже в цьому фільмі, який не дуже розуміє, повинен він бути вже виключно самопародією, чи все ще потрібно звертати увагу також на весь жанр загалом, а якщо так, то на що конкретно. І хоча основним об’єктом пародії є тенденція до ріквелів, фільм також постійно згадує ренесанс артгаусного горору на кшталт фільму «Бабадук» (The Babadook). От тільки для таких згадок треба було б усе-таки бути чимось на кшталт фільму того ж Веса Крейвена «Новий кошмар Веса Крейвена» (Wes Cravens New Nightmare), а до цього новому «Крику», на жаль, далеко.

Останні огляди

Людина, яка нагадує. Огляд фільму «The Batman»

Автор: Микола Єрьомін

The Batman

Любов до перегонів у крові. Огляд Gran Turismo 7 [апдейт 1.11]

84

Автор: Володимир Вітовський

Gran Turismo 7

Конструктор героя — Огляд Nobody Saves the World

82

Автор: Владислав Папідоха

Nobody Saves the World

Switch без Switch-а — Огляд Nintendo Switch Lite

Автор: Владислав Папідоха

Switch Lite

Рожевий бульк рятує від поплави — Огляд Kirby and the Forgotten Land

87

Автор: Владислав Папідоха

Kirby and the Forgotten Land

Я знаю, що таке вічність. Огляд коміксу «Ікла»

Автор: Олексій Туча

Ікла

Бородата Лара Дрейк. Огляд Horizon Forbidden West

85

Автор: Владислав Папідоха

Horizon Forbidden West

Найкраща екранізація відеогри — Огляд фільму «Uncharted: Незвідане»

Автор: Владислав Папідоха

Uncharted: Незвідане

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: