The Sinking City

Справжній детектив. Огляд The Sinking City

Автор: Олег Куліков @AbsoKulikov

Похмурий детектив, у голові якого співають соловейки, а в серці цвітуть маки, прибуває у богом забуту місцину, де йому не раді від слова “зовсім”. Втім, доволі швидко він знаходить перших спільників і починає розслідування, де згодом неодмінно фігурують риболюди, культи, хтонічні потвори та Страшна Таємниця, розгадка якої схована десь під землею/водою.

Щось знайоме, еге ж? Із отаких цеглин було зібрано обидві Call of Cthulhu (стареньку Dark Corners of the Earth та минулорічне переосмислення) та інші твори за мотивами “міфології Лавкрафта”. Навіть для Frogwares це не перша робота з цим сетингом — 10 років тому студія випустила Sherlock Holmes: The Awakened.

Втім, The Sinking City все одно виділяється на тлі решти. Із, на перший погляд, знайомих елементів розробникам вдалося створити самобутню історію, де лавкрафтівщини стало значно більше, ніж у “брендованих” іграх. Ну і попри нашарування інших (непотрібних) ігроладних елементів, The Sinking City — це чистокровний детектив від першої та до останньої хвилини.

Топографічний детектив

Детективні ігри схожі на книжки для дітей. На перший погляд, що їх там робити — натицькай локацій, накидай там свідків, прихованих предметів, збоку ще кілька міні-ігор причепити і вжух! — усе готово. Втім, дійсно хороший твір вимагає значно більше зусиль.

Приватний детектив Чарльз Рід прибуває у приморське містечко Окмонт, яке вразила таємнича Повінь… і стикається з тим, що в місті не пронумеровані будинки, а мешканці не надто охоче щось підказують нашому зайді. Позначили тобі на мапі, де поліція, лікарня та мерія — і досить. Всім плювати, що ти тут задля того, щоби допомогти іншим.

Ця, здавалося би, дрібничка, фундаментально змінює наше розслідування. Зазвичай у детективних іграх в нас є чітко (чи приблизно) окреслений перелік локацій. Як між ними не пересувайся — на своїх двох чи на транспорті — гравець завжди має приблизний кінцевий орієнтир. The Sinking City такої розкоші вам не дає. Знайдені речові докази від сили вкажуть вам район та вулицю… але будьте такі ласкаві власними руцями відкрити мапу, знайти необхідну вам вулицю/провулок/перехрестя і поставити позначку.

Взагалі можливість ставити власні позначки на мапі — одна з найбільших приємностей гри. Якось, блукаючи містом поміж справами, я випадково знайшов будинок, де поки що нічого не сталося, але інтер’єр квартири точно давав зрозуміти, що сюди мені ще слід буде повернутись. Тому я про запас поставив на цей будинок відповідну позначку… і через 10 годин гри я таки заощадив трохи часу на пошуки, бо один із побічних квестів таки розгортався всередині позначеного будинку. Що додатково приємно, на мапі відображено тільки ваші особисті позначки та мітки тої справи, яку ви поки що поставили в пріоритет — інші просто зникають, аби вас не відволікати.

Втім, частенько трапляється інша ситуація: ви обстежили всю локацію, зібрали всі речові докази, проте жодних підказок, куди йти далі, ви так і не отримали. Значить, саме звернутися до публічних баз даних — архіву місцевої газети, поліційної картотеки, бібліотечного каталогу тощо. А от куди саме йти і за якими критеріями шукати необхідну інформацію — справа винятково ваша.

На самій локації нас чекає звичний набір детективних операцій, частково бачених у двох останніх “шерлоківських” іграх: шукаємо речові докази, застосовуємо тутешній аналог “детективного зору”, щоби знайти приховане, відтворюємо події минулого, розставляючи сцени в правильному порядку, а потім ліземо в “покої мислення” та робимо висновки. Зрідка цей перелік дій ще поповнює потреба щось сфотографувати — слова словами, а фотодокази діють безвідмовно.

Все одно, скільки би задоволення (не в останню чергу через сюжетне обрамлення) не доставляли обшуки приміщень, найбільше The Sinking City розквітає, якраз коли пропонує вам самостійно знайти нову точку вашого маршруту.

Спантеличений детектив

І власне детективні елементи — не єдине, за що хочеться хвалити гру. З історією… чи то пак, історіями тут все теж вийшло краще, ніж могло здаватись. Пошук причин Повені й химерних видінь, яке зрештою обернеться карколомною пригодою з протистоянням одразу кількох культів, появою незвичних союзників та регулярним вибором меншого зла, забере у вас приблизно 15 годин. І ще ж є побічні справи, частина з яких вам трапиться під час основного розслідування, а решту можете знайти (або проґавити) самотужки — окремі з цих історій взагалі дарують чи не найяскравіші враження на всю гру.

Звичайно, деякі побічки зводяться до “обшукай 3/5/9 адрес і знайди там необхідні речі”, проте навіть вони намагаються винагородити вас за витрачений час атмосферними байками в листах і щоденниках. Повірте, в Окмонті твориться чимало відбитої публіки, яка встигла натворити достатньо всілякого лайна.

Сам Чарльз Рід має язик не менш гострий за розум і частенько тішить влучними діалогами.  До того ж не забуваймо, що це часи сухого закону, повального расизму й утискання жіноцтва, а сам Окмонт і страждає від імігрантів-інсмутців. На тлі цього калейдоскопу тем The Sinking City частенько нам підкидатиме рішення, кого вбити, а кого помилувати, кого здати поліції, а кого все ж варто покрити. Насправді, ви граєте достатньо вдумливо, то лише один раз трапляється гідна моральна дилема. Втім, навіть попри те, що в решті випадків є цілком очевидна “правильна” відповідь, ніхто не позбавляє вас вибору, мовляв, бути вам бездушним знаряддям правосуддя чи ставити совість вище за закон.

Стомлений детектив

А от сам Окмонт — це вже штука суперечлива. З одного боку, це неймовірно мальовнича декорація зі своїм колоритом та справді особливими районами.  У порту чи робітничих кварталах десь два безхатьки б’ються за їжу чи хтось до смерті лупцює чорношкірого; а от у заможних районах все спокійно, насильства менше, та й люди, здається, геть не знають про лихо, яке коїться на іншому кінці Окмонта.

Втім, за межами цих сценок (і кумедних фан-сервісних плакатів) тут геть нічого нема. Всі події майже повністю (кілька винятків в рамках основної справи все ж є) розгортаються в приміщеннях, тому за винятком фарму ресурсів, все, що ми робимо на вулицях Окмонта — пересуваємося або на своїх двох, або на човні.

Три інших ігроладних компоненти — бойова система, крафтинг та система розвитку персонажа — теж виконані на мінімально задовільному рівні. Чи багато втратила би The Sinking City, якби з неї викинули ці речі? Дуже мало, та й то тільки через боївку.

Ба більше, ці три механіки шкодять грі, бо блискучий детектив вони намагаються перетворити у посередній survival horror. На щастя розробники розмежували рівні складності, тому я не просто раджу, а відверто закликаю виставити детективну складність на максимум, а от сутички з почварами й людьми виставити якнайлегшими. Так ви не лише збережете свої нерви (особливо при проходженні побічних справ), а й переб’єте присмак від очевидних недоліків гри підсиленим задоволенням від детективної роботи.

Разом з тим я пригадую перші розповіді про гру. Три роки тому розробники казали, що гра матиме значно більше свободи у розплутуванні справ, що Чарльз Рід матиме ще портативний пристрій звукозапису, зможе користуватися відмичками, вести бесіду різними шляхами або пристрелити співрозмовника посеред розмови (привіт, Risen 2).

The Sinking City була сповнена неабияких амбіцій, проте в силу обставин, про які гравці ніколи не дізнаються, а розробникам навряд чи дозволять розказати, багато чого опинилося за бортом, а оця прісна трійця “боївка/крафтинг/вміння” — це залишки (хоч і сумнівні) тої гри, яку починали робити Frogwares. І хто знає, якби The Sinking City на самому початку мала менше амбіцій, то може зараз вона би стала значно кращою грою.

З іншого боку, якби The Sinking City мала менше амбіцій, вона могла би не вийти взагалі.


The Sinking City можна було би назвати суперечливою грою, але її рятує від цього одна проста особливість — всього за 10 секунд можна під корінь зрізати ті речі речі, які їй шкодять, та підсилити те, що робить цю гру особливою. І тоді The Sinking City стає собою — якісним детективом із кількома відмінними ігроладними знахідками, відрами “лавкрафтівської” атмосфери, яскравими історіями та чудовою українською локалізацією (за яку величезна подяка спілці “Шлякбитраф”).

А у світі, де є Danganronpa, Her Story і особливо Return of the Obra Dinn, це багато чого варте.

80

Милота

Вдалося

  • атмосфера
  • історія
  • детективна робота
  • локалізація

Не вдалося

  • бойова система

Жанри

Компанії

Платформи

Останні огляди

Огляд фільму Доктор Сон

Автор: PlayUA

Ретроспектива Resident Evil. Випуск 05: Resident Evil Code: Veronica (2000)

Автор: Андрій Нагорний

Resident Evil Code: Veronica (2000)

Огляд коміксу «Сага. Книга 1»

Автор: Владислав Папідоха

Saga

Огляд мультфільму «Дитя погоди»

Автор: Костянтин Микуленко

Дитя погоди / Weathering With You (2019)

Вуличне божевілля. Огляд FIFA 20

79

Автор: Володимир Вітовський

FIFA 20

Два роки потому. Огляд Destiny 2: Shadowkeep

Автор: Роман Береговий

Destiny 2: Shadowkeep

Мальопис. Огляд Concrete Genie

80

Автор: Віталій Тарнавський

Огляд фільму «Чаклунка: Повелителька темряви»

Автор: PlayUA

Чаклунка: Повелителька темряви / Maleficent: Mistress of Evil (2019)