Fire Emblem: Three Houses

Три Королівства. Огляд Fire Emblem: Three Houses

Автор: Ярослав Кізима

Fire Emblem: Three Houses починається з високої ноти — помітні покращення до вже застарілої бойової системи, цікаві персонажі і моторошні таємниці в історії світу, які надають сетингу та конфлікту неабиякої глибини. Але після певного катарсису, що стається наприкінці першої глави, гра починає відверто «провисати» і знову набирає темп лише під кінець історії.

«Два кроки вперед, крок назад»

Найперше потрібно згадати про «слона в кімнаті». Three Houses повністю прибирає вже класичний для бойової системи серії «збройовий трикутник» — воїн озброєний сокирою, мечем або списом тепер не отримує автоматичну перевагу над іншим типом зброї.

Тепер вирішальним є  вміння володіти певним видом зброї, параметри персонажів та їх розташування на полі бою. І це просто чудово, бо дає не лише більшу тактичну глибину боям, а й простір для вишуканих маневрів. Наприклад, ви можете відправити битись із доволі живучим монстром персонажа, який не сконає в бою з ним, але і вбити швидко не зможе — таким чином, дозволяючи неабияк підняти потрібні гравцеві навички.

Але тут ми стикаємось із першим «але». Чим далі ми прогресуємо, тим більше системи гри намагаються повернути стару схему з уже згаданою вище проблемою — мечі отримують величезну перевагу перед іншими видами зброї.

Сюди ж можна віднести нову систему «батальйонів» — загонів, які можна віддавати під командування своїх офіцерів. Якщо спочатку гра фактично змушує гравця активно їх використовувати та думати про найкращі комбінації «гамбітів», спеціальних вмінь наших загонів, то в кінці набагато легше просто вдарити противника якимось закляттям чи зброєю.

Це дещо знецінює намагання Intelligent Systems створити бойову систему заново та розмиває враження від гри ближче до її завершення.

Іншим ключовим нововведенням є можливість відмотати час в бою назад (що чудово пояснено в сюжеті гри). Відтак, граючи на «Нормальній» складності, за 60 годин ігроладу я не втратив жодного персонажа — у серії, що знаменита безповоротними смертями героїв. Зізнаюсь, для мене це було справжнім спасінням (так-так, XCOM 2, я дивлюсь на тебе). Однак, фанати серії, начувайтесь! Щоб отримати «автентичний» досвід від гри, приготуйтесь обирати найвищу складність.

Кілька слів про сюжет

Історія — це, напевно, найкраще, що є в грі, тому я постараюся уникати потенційних спойлерів.

На вибір, гравець має чотири (а не три, як ми могли подумати з назви гри) шляхи — кожен зі своєю унікальною історією та персонажами та несе в собі суттєву частину для розуміння загальної картини подій.

На початку гри, майбутні володарі Фодлану, континенту, на якому і відбуваються події Three Houses, не мають жодного уявлення про те, що їх землі  стоять на порозі нової війни. Священне Королівство Фергюс, Адрестійська Імперія та Лейкестерський Альянс мають давню та доволі криваву історію боротьби між собою. Разом з тим, обабіч від них церква, що відчайдушно намагається втримати свій вплив, чекає нового пришестя месії та бореться зі схизмою в своїх рядах.

У такий буремний світ і потрапляє наш протагоніст, Байлет. Це молодий найманець, що не пам’ятає власного минулого (тому що це дуже свіжий сценарний прийом) та має певний зв’язок із таємничою сутністю та Церквою. Волею долі, він стає професором в монастирі Гаррег Мах, своєрідній офіцерській академії для знаті з усіх куточків Фодлану та людей досить заможних, щоб дозволити собі таку освіту.

Гравець бере шефство над одним з трьох «факультетів», лідером якого є один з наступників на престол. На цьому виборі і базується подальший сюжет, та і вибрати, відверто кажучи, є з чого.

Едельгард, лідер дому Чорного Орла, та майбутня спадкоємиця престолу Адрестійської Імперії — єдина, хто вже змалечку зрозумів ціну влади та вагу корони і що насправді означає бути лідером. Вона холодна та відсторонена і зробить все, щоб досягти власної, доволі благородної, мети.
Дімітрій, лідер дому Синіх Левів та майбутній король Священного королівства – зібраний та дисциплінований назовні, глибоко ховає свої справжні почуття. Він щиро ненавидить війну та лютує через марно втрачені життя.

Клод, лідер дому Золотого Оленю, колись стане правителем республіки купців та дрібної знаті — за маскою з жартів та доброзичливості ховається інтриган, дипломат та доволі майстерний воєначальник. Його плани йдуть набагато далі, ніж хто-небудь міг підозрювати і він завжди тримає повну картину в себе в голові.

Фодлан — світ сповнений подіями, що піднімають доволі «дорослі» теми — релігійність проти секуляризму, конфлікти між різними релігійними течіями, поневолення слабших, експерименти над дітьми, талант та важка праця проти «права по народженню» — за цим цікаво спостерігати, та й подумати є над чим.

Проте тут теж не обійшлось без «але». Кампанії нерівноцінні — якщо одні розкривають нам причини глобального конфлікту та дають відповіді на ключові питання, то інші (особливо якщо грати спочатку в них) випускають чимало контексту та і написані, загалом, дещо слабше.

Кожна кампанія, що триває приблизно 60 годин, має схожу тенденцію. Перші 20 годин сюжет стає лише кращим і закінчуються чудовою кульмінацією. Наступні 20-30 годин відверто монотонні, хоча й з приємними вкрапленнями з початку гри. І лише наприкінці кампанія знову «набирає темп» та розставляє всі крапки над і.

Звук та графіка

Ігри серії ніколи не славились проривною графікою, Fire Emblem: Three Houses не стала виключенням. Доволі посередні моделі персонажів, “пусті” оточення не надто тішать око гравця. Однак тут потрібно розуміти дві речі — гра робилась під гібридну систему і в портативному режимі, на невеликому екрані, ці проблеми помітні істотно менше.  І друге — гра стилізована таким чином, що нестача полігонів та елементів оформлення не ріже око.

Щодо звуку — це традиційно компетентний музичний супровід та, подекуди, прекрасна робота акторів. Останніх хотілося б відмітити окремо — особисто для мене вони «зробили» більшу частину гри. Браво!

«… лише половина справи»

ire Emblem: Three Houses схожа на антипод звичайної jRPG — найцікавішими є перші годин 20-25 ігроладу, коли ми знайомимося зі світом та починаємо складати частинки пазлу докупи.

Відтак для мене справедливо оцінити гру доволі складно — моментами вона абсолютно чарівна : з чудовими персонажами, варіативним ігроладом та покращеннями вже класичної формули серії. У гірші моменти (котрих сильно менше, але вони все ж є) — гра відверто монотонна, персонажі — бездушні аніме-кліше, а сюжет засмучує гравця поворотами у стилі серіалів для домогосподарок за 50 і хочеться швидше дістатись кінця.

Зважаючи на кількість контенту в грі (200+ годин лише базової гри без DLC та проходження всіх можливих квестів і активностей), можна з розумінням поставитись до вищезгаданих недоліків.

Я сміливо можу порадити гру фанатам серії, любителям тактичних та японських RPG і, звичайно, власникам Nintendo Switch, яка отримала такий необхідний для неї «великий» ексклюзив.

Чи це одна з кращих ігор платформи за якою слід мчатися до крамниці? Звичайно, ні, я б не ставив цю гру на одну полицю з Breath of the Wild та Super Mario Odyssey. Однак це до біса гарна, хоч і не ідеальна, гра.

75

Вподобайка

Вдалося

  • Глобальний сюжет та добре виписані персонажі
  • Нові ідеї в ігроладі серії
  • Величезна кількість контенту

Не вдалося

  • Гра втрачає темп ближче до середини
  • Посередня картинка
  • Значна частина нововведень не працює так, як слід

Жанри

Компанії

Платформи

Останні огляди

Огляд фільму Доктор Сон

Автор: PlayUA

Ретроспектива Resident Evil. Випуск 05: Resident Evil Code: Veronica (2000)

Автор: Андрій Нагорний

Resident Evil Code: Veronica (2000)

Огляд коміксу «Сага. Книга 1»

Автор: Владислав Папідоха

Saga

Огляд мультфільму «Дитя погоди»

Автор: Костянтин Микуленко

Дитя погоди / Weathering With You (2019)

Вуличне божевілля. Огляд FIFA 20

79

Автор: Володимир Вітовський

FIFA 20

Два роки потому. Огляд Destiny 2: Shadowkeep

Автор: Роман Береговий

Destiny 2: Shadowkeep

Мальопис. Огляд Concrete Genie

80

Автор: Віталій Тарнавський

Огляд фільму «Чаклунка: Повелителька темряви»

Автор: PlayUA

Чаклунка: Повелителька темряви / Maleficent: Mistress of Evil (2019)