Цей безглуздий костюм людини. Огляд «Донні Дарко» на 20-річчя культового фільму

Автор: Микола Єрьомін

Посеред автомобільної дороги на світанку прокидається юнак. В піжамі, поруч із велосипедом  (на якому він приїхав) і з посмішкою на обличчі. Не одразу сенс цієї посмішки дійде до глядача…

За 28 днів, 6 годин, 42 хвилини, 12 секунд цьому світу настане кінець.

Стрічка Річарда Келлі «Донні Дарко» вийшла на екрани рівно 20 років тому. США в цей момент намагалося оговтатись від того що сталося 11 вересня того ж 2001 року, тож фільм, у якому є авіакатастрофа (яку щедро показували у трейлері) здався аудиторії не на часі. Станом на квітень 2002 року стрічка заробила у США всього $517 375 (відбивши бюджет в міжнародному прокаті), однак початок культового статусу був покладений. Вже того ж року один конкретний театр у Нью-Йорку почав крутити фільм на опівнічних показах, які тривали 28 місяців, часто з повними аншлагами.

Донні Дарко обдурив смерть

Хто такий Дональд Дарко? Сказати «простий учень середньої школи» було б несправедливо. Донні — аж ніяк не проста людина. Якщо вірити лікарям, цей дуже розумний (але “важкий”) підліток страждає від шизофренії, внаслідок чого він підпалив занедбаний будинок. З тих пір Донні вживає пігулки, що йому їх прописали, а також щотижня їздить на прийом до психотерапевта. Ще він сновида і щоночі їздить кудись на велосипеді, прокидаючись у несподіваних місцях. А ще 2 жовтня 1988 року йому ввижається людина в страшному костюмі кроля на ім’я Френк. Ця загадкова істота каже Донні піти за ним у майбутнє, адже цьому світу залишилось недовго… Тієї ж ночі, ніби нізвідки, на кімнату Донні, в який би він спав, якщо б не пішов за Френком,  падає двигун літака. Представники відповідних служб розводять руками, адже ніякої катастрофи не сталося.

Ще не сталося.

Чорт забирай, Донні, звідки ти такий розумний взявся?

Персонаж Донні водночас неосяжно складний (переважно у тих непересічних рішеннях, які йому доводиться приймати) і напрочуд знайомий. Хтось впізнає у ньому власні риси, хтось шкільного друга, хтось – ціле покоління (може й не одне). Дія фільму відбувається у 1988 році переважно тому, що Річард Келлі боявся, що шкільні роки у 2000-х будуть значно відрізнятися від тих, які запам’яталися йому, тож вирішив перестрахуватися. Під кінець фільму хлопчик, що розмовляє з Ґретхен – це фактично і є сам Келлі, яким він себе запам’ятав у ті роки. Постановник дарма боявся, що фільм не буде резонувати зі сучасною йому аудиторією. Розголос швидко надолужив катастрофічну маркетингову кампанію, зробивши фільм культовим, і сетинг цьому радше допоміг, приємно вирвавши фільм зі свого часу, а глядача – зі зони комфорту. Раніше приблизно таким же чином фільм з’явився на світ, коли сценарій почав ходити вузькими колами у Голівуді.

Джейк Джилленгол згадував, що отримавши сценарій, він настільки зацікавився ним, що з’їхав на узбіччя, щоби прочитати його відразу ж у машині. Зараз вже важко уявити когось, крім Джилленголла, в цій ролі, проте актор далеко не одразу доєднався до фільму. На роль Донні вже був затверджений улюбленець Веса Андерсона, актор Джейсон Шварцман, участь якого привела до сценарію молодого постановника-початківця відому  акторку Дрю Беррімор. Та не лише зайняла не останнє місце у акторському складі фільму, а й заснувала власну компанію Flower Films, щоби розпочати його виробництво. Втім, всього за місяць Шварцман вилетів з проекту через напружений розклад, але ті, хто доєдналися до нього, вже вірили у фільм настільки, що дали Келлі час відшукати нового Донні.

На момент зйомок автору сценарію та режисеру Річарду Келлі було всього лише 24 роки – вік, який він потім буде називати, можливо був занадто молодим для того, щоб ставити перший повний метр. Тим не менш, Келлі вдалося. За винятком згаданого вище вилучення Шварцмана, виробництво було дуже натхненним і пройшло без значних проблем. На жаль, режисера наздогнав «синдром другого фільму» — «Казки Півдня» (Southland Tales) публіка й критика не зрозуміла ще більше, ніж «Донні» (воно й не дивно, враховуючи наскільки його довелося обрізати – наразі Келлі працює над режисерською версією, яка замість 2 годин і 25 хвилин повинна йти 6!). Його третій фільм «Коробка» (The Box) був сприйнятий трохи краще, проте четвертий віддані шанувальники чекають і досі. Одна з історій, над якими роками працює режисер, може бути не прямим продовженням, але принаймні бути у тому ж всесвіті, що й «Донні» (сіквел 2009 року «С. Дарко» був зроблений без його участі й «каноном» не є). Хоча це певною мірою можна сказати про всі фільми Келлі, якому дуже властива цікава і непересічна авторська міфологія.

Келлі дуже поталанило з першим фільмом – йому видали хоч і не дуже великий, але бюджет, фільмом одразу ж зацікавились кілька відомих акторів, що дозволило сформувати гарний акторський склад. Саме на відсутність гарних акторів жаліється режисер відносно своїх студентських фільмів, тому цей аспект найбільше турбував його від самого початку. Зараз каст фільму сприймається як ідеальний: Джейк Джилленгол та його сестра Меґґі (у ролі, що цікаво, сестри), Патрік Свейзі, Дрю Беррімор, стурбовані батьки у виконанні Голмса Озборна та Мері МакДоннелл, Джеймс Дюваль в ролі Френка, та навіть напівмасовка у школі (серед яких Сет Роґен в його першій ролі в кіно) – справжні, живі люди. Тут всі настільки на своїх місцях, що уявити собі цей фільм з іншими акторами досить важко.

Ще один аспект, якому у фільмі Келлі відведена особлива роль — це музика. Саме вона передає настрій часу у фільмі, але також працює на те, як його сприймає глядач. Окрім чудового підбору не найбільш «затертих» пісень 1980-х,. оригінальна музика, що її написав для фільму Майкл Ендрюс — це окремий успіх. Що вже казати, якщо на цьому етапі єдину пісню, записану спеціально для фільму знають, і хоча б раз чули з усі. «Mad World», повільна й виважена кавер-версія хіта групи Tears for Fears, наразі є чи не мемом, конкурувати з яким може лише “Sounds of Silence” дуету Simon & Garfunkel (“Hello, Darkness my old friend…”). Але навіть якщо ви безліч разів чули цю пісню до того, навряд це підготує вас до того контексту і тих сцен, в яких вона звучить у цьому фільмі.

Не можна нікому розповідати про те, про що ніхто нічого не знає

За «Донні Дарко» закріпилася репутація одного з найбільш складних для розуміння фантастичних фільмів (так, фільм можна охарактеризувати як наукову фантастику, хоча це радше науково-фантастична містика) – сумнівне досягнення, яке через кілька років перекрив ще один культовий фільм про подорожі в часі, Primer Шейна Каррутта. «Донні» дійсно не розжовує аудиторії, що в ньому відбувається, і осягнути це переважно можна з декількох переглядів. На щастя, фільм дійсно зроблений настільки гарно, що багато людей хочуть його передивлятися, навіть не зрозумівши повністю, що сталося.

Трохи простіше стає, якщо переглянути «режисерську» версію фільму 2004 року, проте я не просто так зазначив її у лапках — Келлі стверджує, що це скоріше авторський варіант стрічки, бо «Донні Дарко» страшно поталанило вийти на кіноекрани саме таким, як йому хотілося. Якщо ви вже дивилися фільм і не зрозуміли, що коїться, або не певні, чи хочете дивитись фільм, бо не знаєте, чи зрозумієте його… Я однозначно раджу робити це без додаткових пояснень.

Проте я можу порадити звернути увагу на один конкретний момент в фільмі, який є ключовим для сприйняття. У основній версії фільму ця сцена, другий сеанс гіпнозу, починається приблизно на позначці в 1 годину і 22 хвилини. Не лише те, що розповідає Донні, а й інтерпретація доктора Турман досить близькі до того, що відбувається насправді. Окрім того, ця сцена підтверджує здогадку, яка у багатьох буде про початок фільму.

Тоді, можливо, люди зрозуміють мене і… Не знаю, світ зміниться

«Донні Дарко» дуже важко описати і ще важче рекомендувати комусь конкретному. Це ідеальна «осіння» стрічка для осіннього ж настрою – події фільму розгортаються у жовтні, а розв’язка настає на Гелловін. Проте це однозначно не фільм жахів у звичному розумінні, хоч моторошні моменти у фільмі теж є (і значна їх кількість пов’язана, звісно ж, з «кроликом» Френком). За жанровим наповненням фільм є, можливо, одним із кращих на тему складнощів існування в соціумі, батьківства, відносин між людьми різного віку і багато інших.

Це майже езотеричний досвід, який завжди наштовхує на думки, надихає на вчинки та примушує переглянути власне неідеальне життя з усіма помилками: що, як небо розверзнеться і світ перестане існувати конкретно для тебе? Чи залишиться в житті якийсь сенс, якщо саме життя приречене на те, щоби припинитися? «Донні Дарко» не відповідає на ці складні запитання, але він примушує над ними замислитися настільки глибоко, наскільки це вдається мало якому фільму.

Я лише сподіваюся, що коли цього світу не стане, я зможу зітхнути з полегшенням… Тому що стільки всього буде попереду.

Якщо ви не бачили «Донні Дарко» і якраз шукали щось гарне та цікаве, щоби влучно завершити цей жовтень… Це воно.

Останні огляди

ОРА-ОРА-ОРА-ОРА-ОРА! — Огляд JoJo’s Bizarre Adventure: All-Star Battle R

73

Автор: Лук'янчук Орест

Jojo

Культове поєднання — Огляд Cult of the Lamb

80

Автор: Владислав Папідоха

Cult of the Lamb

Але він перетвориться в зірку. Огляд фільму «Їжак Сонік 2»

Автор: Микола Єрьомін

Їжак Сонік 2 / Sonic the Hedgehog 2 (2022)

Ретроспектива Resident Evil. Випуск 08: Resident Evil 4 (2005)

Автор: Андрій Нагорний

Resident Evil 4

COTY — Огляд Stray

83

Автор: Владислав Папідоха

Stray

Найкраще цього року! Огляд аніме «Сім’я шпигуна»

Автор: Дмитро Джугалик

spy x family

Прогулянки Нью-Йорком у пошуках самоствердження. Огляд фільму «Морбіус»

Автор: Микола Єрьомін

Джаред Лето

Ретроспектива Resident Evil. Випуск 07: Resident Evil Zero (2002)

Автор: Андрій Нагорний

Resident Evil Zero

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: