Існує цілий список фільмів, у яких комп’ютерна графіка 1990-х з сучасної точки зору вважається радше мінусом для загального сприйняття картини, наприклад “Газонокосар” (The Lawnmower Man). В моєму особистому випадку подібні моменти ніколи не впливали негативно на сприйняття загальної картинки, бо свого часу багато прочитавши про те, з чого стартувала комп’ютерна графіка у кіно і відеоіграх я чітко усвідомив, що це не лише інструмент на кшталт спецефектів (якими, до речі, в професійній тремінології називають речі лише суто фізичні, наприклад піротехніку). Це ще й напрямок мистецтва. В принципі, як пояснення цього вектору добре працюють експериментальні короткометражні фільми студії Pixar. В усьому уьому напрямку для мене особисто є велика недосказаність, тож бачити що сучасне мистецтво повертається до розвитку цієї ідеї надихає і штовхає на цікаві думки.
Останнє загалом стосується персональної виставки Віталія Янкового “Вдивляючись в екран”, яка відкриался 29 травня у вінницькому Архіклубі. Я прийшов трохи раніше офіційного відкриття і застав виставковий зал абсолютно порожнім, як раз у момент коли відео-арт “Після джентрифікації” на проекторі показував сцену де стілець падає і провалюється в текстури. До того що це не артефакт графіки а прийом, який використано цілком усвідомлено може бути важко звикнути, адже в відеоіграх і кіно це дуже рідко не є помилкою.
В цифрових матеріалах є певна специфіка, яка відрізняє їх від роботи з фізичним матеріалом. Саме базове — це масштаб (який може бути будь-який) і порушення законів фізики. Воно може сприйматися по-різному, але можна робити будь-який масштаб, будь-яку фізику і є ще два моменти в плані цієї властивості матеріалів: можливість легкого взаємопроникнення, коли матеріали просто вливаються одне-в-одне, проходять одне-крізь-одне і це теж відрізняє цю роботу від роботи з фізичним матеріалом. Другий момент це поверхні, які можна робити глянцевими, в максимально неприродний спосіб. Це теж одна із властивостей цифрового матеріалу, дуже вільна робота з матеріалами. Це теж відрив від якогось фізичного світу. Мені як раз цікаве це взаємопроникнення, тому що воно створює якісь форми, в які можна вдивлятися. Ну, тобто, прямої логіки в цьому немає: коли форми вливаються одна в одну вони ніби створюють якийсь гібрид ну і це те, чого дуже складно добитися в фізичному матеріалі.
Окрім серії “Після джентрифікації”, що окрім відео-арту вміщує у собі чотири принти, на виставці була представлена серія малюнків “11:00“. Тут теж є явище добре знайоме прихильникам відеоігор: відсутність об’єктів при очевидній з ними взаємодії персонажів.
Коли є самі пристрої то виходить ілюстрація до певної дії, а коли вони прибираються, то тоді іде акцент уже на саму позу, на саме положення рук. Є така практика: з фотографій вирізати якісь елементи, щоб зконцентруватися на чомусь основному ну і тут теж так робиться.
Виставка проходить у рамках некомерційного проекту “Архіклуб: візія” в Архіклубі за адресою м. Вінниця, вул. Магістратьска (кол. Першотравнева), буд. 80 (приміщення спілки архітекторів). Вхід в усі дні проведення безкоштовний. Експозиція триватиме до 6 червня, а 3 червня о 19-й Віталій Янковий буде власноруч проводити екскурсію.