Кожен із нас про щось жалкує. Хтось обрав не те місце навчання, яке справді хотів, хтось не зважився на знайомство зі симпатичною дівчиною, хтось пішов до лікаря на кілька років пізніше, ніж варто було, тощо. І рано чи пізно настає та мить, де ми зважуємо ці (не)сказані слова чи (не)скоєні вчинки й думаємо, як інакше могло би скластися наше життя.

Польська 11 bit studios здобула славу завдяки похмурим «економічним стратегіям», які ставлять гравця перед складними моральними виборами й випробовують його людяність. Їхні попередні хіти, This War of Mine і Frostpunk, занурювали нас у безодню людських страждань, штовхаючи на сумнівні вчинки заради виживання. У This War of Mine ми керували групою цивільних, які намагалися пережити облогу міста. Кожен шматок хліба, кожна пляшка води чи жменька ліків ставали предметом відчайдушної боротьби, і нерідко доводилося обирати між крадіжкою у таких же бідолах і голодною смертю власних підопічних. Frostpunk, у свою чергу, переносила нас у замерзлу постапокаліптичну Британію, де ми змушені були вдаватися до дитячої праці й насади в суспільстві фашизм або теократію, тільки б палав вогонь у велетенському реакторі нашого міста.

Проте розробникам не вдавалося втримати градус напруги, і надмірне моралізаторство разом із надто сильним бажанням осоромити гравця за його рішення вбивали будь-яке співчуття. Голод, холод, хвороби та невдоволення перетворювалися на циферки, які потрібно було тримати в певних межах. Людські трагедії ставали рутиною, а прагматизм брав гору над емпатією. Ми оптимізували процеси, максимізували видобуток ресурсів і забували, що за кожною іконкою стоїть історія, доля, зламане життя.

І ось, на тлі цього неоднозначного спадку з’являється The Alters – науково-фантастичний виживастик, якому вдалося уникнути цієї пастки. Фірмові похмурість і потреба повсяк стежити за ресурсами нікуди не ділися, але натомість розробники значно майстерніше підійшли до інженерства людських душ. Точніше однієї душі, понівеченою купою складних виборів.

Друга спроба

Головний герой гри — Ян Дольський (його озвучив неймовірний Алекс Джордан, молодий Шерлок із останніх ігор Frogwares), звичайний робітник, який волею долі опиняється єдиним вцілілим членом космічної експедиції на далекій і небезпечній планеті. Його корабель розбитий, команда загинула, а невдовзі зійде сонце, яке випалить усе живе на поверхні. Єдиний шанс на порятунок — величезна мобільна база, яка вберігає від убивчого світанку. Але є одна проблема: керувати цим велетенським колесом самотужки неможливо.

Саме тут у гру вступає її центральна механіка. На базі є квантовий комп’ютер, який у поєднанні з таємничою речовиною під назвою рапідій дозволяє створювати альтерів – альтернативні версії Яна Дольського. Це не просто клони. Це ті самі Яни, якими він міг би стати, якби у ключові моменти свого життя прийняв інші рішення. Наприклад, не поїхав навчатися до коледжу, а залишився з хворою матір’ю, ставши техніком. Або після проваленого шансу на стипендію не пішов працювати на корпорацію, а зціпив зуби ще рік і таки здобув щасливу змогу займатися наукою… заплативши за це особистим життям. Кожен такий вибір породжує нову особистість, з унікальними навичками, спогадами, характером і, що найважливіше, власними образами й претензіями до «оригіналу».

Отож, Ян Дольський таки отримує компанію на дослідницькій базі. Компанію, створену з його нездійснених можливостей і жалів минулого. І тепер йому доведеться не лише боротися за виживання на чужій планеті, а й розбиратися у складному плетиві стосунків із самим собою.

Твердіше не буває

The Alters з перших кадрів створює атмосферу класичної наукової фантастики — камерної, розумної та сповненої таємниць. Замість епічних космічних баталій чи зустрічей з інопланетними цивілізаціями, гра фокусується на драмі однієї людини, замкненої у металевих стінах своєї бази-в’язниці. Поверхня планети, яку ми бачимо під час вилазок, одночасно і схожа на земну, і моторошно чужа. Дивні базальтові скелі, океан, що нагадує масляну пляму, і постійна загроза смертоносного світанку створюють відчуття тривоги й самотності.

Ця самотність підкреслюється дизайном самої бази. Це не просто набір функціональних приміщень, а справжній лабіринт коридорів, відсіків і механізмів, що постійно потребують уваги. Гул двигунів, миготіння лампочок, скрип металу – все це створює відчуття крихкості вашого притулку перед небезпеками цього світу (а в нас тут і спалахи радіації, і магнітні бурі, і химерні аномалії).

Але головна таємниця гри — це не природа планети чи рапідію. Головна таємниця – це сам Ян Дольський. Через взаємодію з альтерами гра поступово розкриває його історію, його помилки, його жалі та втрачені можливості. Це історія про те, як низка, здавалося б, незначних рішень формує особистість, і як важко буває прийняти власне минуле. The Alters ставить перед гравцем одвічне питання: чи формуємо ми свою долю, чи вона формує нас? І ця камерна драма розгортається на тлі грандіозних космічних пейзажів, що лише підсилює відчуття екзистенційної кризи головного героя.

Розмова зі самим собою

Центральним елементом гри є взаємодія з альтерами. Це не просто юніти, яким можна віддавати накази. Кожен із них – повноцінна особистість зі своїм світоглядом. Ян Технік, який залишився вдома з батьками, може бути чудовим механіком, але водночас дорікатиме «оригіналу» за те, що той покинув сім’ю. Ян Учений, який присвятив життя науці, може розбиратися в аномаліях планети, але бути абсолютно не пристосованим до фізичної праці й зневажати простіших Яна Шахтаря чи Охоронця.

Гравець повинен постійно балансувати між потребами бази й емоційним станом своєї команди. З альтерами потрібно спілкуватися (на щастя, гра зручно показує, коли є змога чи потреба це зробити), дізнаватися про їхні спогади й намагатися знайти спільну мову. Інколи доводиться йти на компроміси, виконувати їхні прохання, щоби заслужити довіру. Наприклад, Ян Технік, пригнічений після свого раптового «пробудження», буде дуже довго дутися на нас… хіба що ми спробуємо буквально бахнути з ним вареничків за матусиним рецептом. А ще ж можна пограти з кимось у пив-понг чи влаштувати спільних перегляд знайдених фільмів (правда, головне не засидітися допізна, бо інакше всі будуть невиспаними й млявими наступного дня).

Ці розмови й взаємодії — не просто філер між вилазками за ресурсами. Це ключова механіка, що рухає сюжет уперед. Взаємини між різними версіями Яна впливають на їхню продуктивність, на їхню готовність ризикувати собою заради спільної мети. І найголовніше — оскільки наш «стартовий»  Ян багато чого не зробив у житті, то він не вміє бути достатньо переконливим, не надто довіряє іншим, йому бракує впевненості в спілкуванні з начальством — і цьому його можуть навчити інші Яни. Звісно ж, якщо ми достатньо з ними зблизимося. Навпаки це теж працює — погані стосунки, ігнорування побутових потреб (альтери буквально спатимуть на підлозі, поки ви не побудуєте їм окремий спальний відсік), наражання на зайвий ризик і постійна понаднормова робота можуть призвести до саботажу, сварок і навіть відкритого бунту.

Монобаза

Попри неймовірний наголос на сюжеті й персонажах, The Alters залишається типовим виживастиком, де треба доглядати й покращувати свою мобільну базу. Кожен модуль виконує свою функцію: житлові відсіки, майстерня, лабораторія, кухня, лазарет, спортзал, кімната для відпочинку тощо. Для всього цього потрібні ресурси: метал, органіка, полімери й сам рапідій.

Ресурси ми видобуваємо під час вилазок на поверхню планети. Потрібно постійно стежити за часом, адже зі сходом сонця випромінювання стає смертельним. Необхідно планувати маршрут, уникати аномалій та збирати якомога більше корисних матеріалів до того, як доведеться стрімголов тікати назад на базу. Щоправда коли ми знайдемо велике родовище певного ресурсу й підключимо його опорами до нашої бази, видобувний пункт слугуватиме точкою швидкого переміщення. Але оте розставляння стовпів…

Коли база стоїть на місці, ви займаєтеся менеджментом: розподіляєте завдання між альтерами, спілкуєтеся з ними, крафтите необхідні предмети, готуєте їжу. Ваше глобальне завдання — зібрати достатньо ресурсів, щоб запустити двигуни бази й доїхати до нової зупинки, поки вас не назвдожене сонце.

Рутина, що об’єднує

На перший погляд, може здатися, що така комбінація не надто вдала, і виживальний ігролад не надто добре доповнює таку захопливу науково-фантастичну історію.  Постійна необхідність добувати ресурси, слідкувати за показниками та ремонтувати обладнання може відволікати від психологічної драми. Однак, до честі розробників, The Alters вдається зробити цю рутину невід’ємною частиною історії.

Гра швидко затягує у свій цикл. Ви починаєте сприймати базу не просто як набір кімнат, а як ваш спільний дім, ваш ковчег. А альтери – це не просто ваші підлеглі, а ваша бригада, ваша родина, з якою ви ділите і радощі, і негаразди. Коли Ян Технік укотре лагодить двигун, що дозволяє всім вам втекти від смерті, ви відчуваєте вдячність, а не просто бачите заповнену шкалу ремонту. Коли ви разом їсте не дефолтну кашу з біомасив, а страву з дбайливо вирощених у теплиці рослин, це момент єднання перед обличчям спільної загрози. Ну а коли Яни зненацька почали сваритися щодо того, яку музику пустити на першу вечірку (бо нас уже набралася чимала компанія), це обернулося один із найдушевніших моментів усієї гри.

Марудний ґеймплей виживання стає тим клеєм, що з’єднує розрізнені особистості в єдине ціле. Ви всі — не просто різні грані однієї людини. Ви – передусім екіпаж, який змушений працювати разом, щоби вижити.

Також нагадаю, що The Alters має українську локалізацію, і вона цілком непогана. Найбільше око ріжуть неузгодженості, зокремапостійна плутанина Яна і його земних співрозмовників зі звертаннями на «ти/ви». Однак нагадаю, що це я грав без патчу першого дня, тож є великі шанси, що до релізу більшість цього буде вже виправлена.

The Alters привернула увагу спільноти давно, але насправді все вийшло навіть краще, ніж спершу здавалося. 2025 рік уже тріщить від крутих новинок, але The Alters навіть на їхньому тлі все одно є однією з найнезвичніших ігор року (хай і з максимально типовим ґеймплеєм).

Замість того, щоб змушувати нас приймати жорстокі рішення щодо безликих юнітів, як у попередніх іграх студії, The Alters пропонує нам розібратися у власних помилках і жалях через спілкування з альтернативними версіями самих себе. Це гра не стільки про виживання на чужій планеті, скільки про виживання у власному внутрішньому світі. Вона доводить, що навіть у найпохмурішій науковій фантастиці найцікавішим для дослідження об’єктом залишається людина.

Оглядач грав на ПК. Одне повне проходження забрало близько 10 год на стандартних налаштуваннях складності, але майте на увазі, що гра не дасть вам побачити все за один раз і заохочує пройти The Alters знову — у такому разі всі ваші попередні вибори будуть позначені, щоб ви відразу бачили, що ще не спробували.