web analytics
Джокер: Безумство на двох

Сильніший за власне розбите серце. Огляд фільмів «Джокер» і «Джокер: Божевілля на двох»

Автор: Микола Єрьомін

На титрах сумнозвісного другого «Джокера» я сидів із широкою усмішкою, тому що отримав від фільму велике задоволення. Це безумовно не те, що хотіла бачити широка публіка — заснований, як виявилось, на сні Хоакіна Фенікса про можливе продовження оригіналу, «Джокер: Божевілля на двох» має більше спільного з третім сезоном «Твін Піксу» й іншими роботами Девіда Лінча (зокрема, геніальним «Загубленим шосе»), ніж із будь-чим, що колись знімали про Бетмена.

Власне, від першого фільму «Божевілля на двох» відрізняється не менш сильно. Є тут навіть сюжетна лінія про те, що про Артура вже нашвидкуруч встигли зробити фільм. І практично кожен раз, коли згадують про цей фільм-у-фільмі, стає очевидно – мають на увазі передусім оригінального «Джокера». Зазвичай реконструкція передує деконструкції, але, мабуть. постмодернізм остаточно скінчився, а в метамодернізму правила зовсім інші.

Втім, я не вважаю, що «Божевілля на двох» паплюжить чи применшує сенс та успіх першого фільму. Однак між ними складні взаємини, і розібратися в них допоможе лише огляд обох стрічок одразу.

«Джокер»: аномалія чи частина тенденції?

Якби «Оскар» давали за трейлери, тизер «Джокера» отримав би його без конкурентів. Як і сам фільм у далекому (серйозно, коли встигло минути 5 років?) 2019 році він став культовим. Настільки потрапити у «нерв часу» треба вміти, і навряд чи це вийде вдруге (але про це трохи згодом). На межі повного емоційного вигорання через складний захист кандидатської, загалом вже тоді хронічну втому і повне враження, що мене ніхто не хоче розуміти, я заспокоював себе цим трейлером, ніби колисковою перед сном.

«Джокер», як і «Донні Дарко» (наш огляд), переносить нас у певне стилізоване минуле. З одного боку, подорож у минуле (буквальна чи художніми засобами) страхує творця фільму від неприйняття глядачем його бачення реальності. З іншого — проблеми, які нікуди не ділись, стають більш чіткими, коли ти споглядаєш їх на тлі зовсім не свого, але опосередковано знайомого часу.  Режисер Тодд Філліпс розраховував саме на це. Проблема шаленого ігнорування психічно хворих у США нікуди не ділась і досі, однак аж засяяла у сетингу умовного 1981 року. Дуже умовного: починаючи від машин 1989 року і закінчуючи згадкою про щось дуже схоже на Чорнобиль у газеті (до речі, так — в «Джокері» прямим текстом згадана Україна).

Пересічному глядачеві Філліпс відомий як комедіограф, який стоїть за серією «Похмілля у Веґасі». Для кіноманів це в першу чергу документаліст, перший повнометражний фільм якого, Hated: GG Allin and the Murder Junkies, у 1993-1994 роках (було кілька редакцій) задокументував розклад особистості талановитого, але очевидно психічно хворого панк-рокера ДжіДжі Аллена (до якого в «Джокері» є пряма відсилка у вигляді прізвиська дочки Софі). Здатність Філліпса не лише слідувати за неконтрольованою людиною, а ще й розгледіти її трагікомічний  потенціал була ідеальним складником для того пирога, який ми отримали в результаті.

«Джокер» — поєднання непоєднуваних компонентів. Це щось, чого не очікував ніхто. Приблизно як той самий танець Артура Флека в громадській вбиральні. У 2019 році я ходив на фільм двічі, у 2020 знову застав повторний показ (дякуючи COVID-19 і спричинений ним відсутності  нових фільмів). Усі три рази на цій сцені повний зал людей сидів без жодного звуку. В болючих рухах зламаної людини було щось таке, що викликало універсальну реакцію будь-якого віку. Ця справжня магія кіно зачаровує, але підкупає ще більше, якщо знаєш, що цієї сцени навіть не було в сценарії. Згідно нього Артур повинен був замітати сліди, стирати відбитки і кров, а ще його повинно було знудити. Нічого з цього не запрацювало б на думку блискучого виконавця головної ролі Хоакіна Фенікса, і коли ця авторитетна думка була озвучена режисеру, а альтернативою був запропонований ще один танець, Філліпс дав йому послухати один з перших творів геніального, оскароносного музичного супроводу Гільдур Ґуднадоттір. І Фенікс, і Ґуднадоттір отримали за фільм «Оскар».

Про те, наскільки музика важлива для «Джокера», можна говорити вічно, тому реакція людей, які бойкотували сиквел через елементи мюзиклу, не могла викликати нічого, крім іронії. Як і аргумент, що персонаж Джокера не про танці й співи, бо з перших появ у коміксах і в більшості адаптацій ці компоненти завжди були присутні. Як я вже зазначав, творці фільму досить «підковані» у першоджерелах. І якщо ДНК класичних коміксів «Вбивчий жарт» (The Killing Joke) та «Повернення Темного Лицаря» (The Dark Knight Returns) помітити не важко, то використання певних імен, шрифтів і візуальних алюзій, щедро розкиданих по фільму як великодок, вловити вдається далеко не з першого разу.

Багато їх і в сиквелі. Чи то через сумнівну політику Warner Bros. не випускати одночасно дві суттєво ріхні версії одних і тих же персонажів (якій вже багато років і яка вже має власне прізвисько: «бет-ембарго»), чи то через самоцензуру Тодда Філліпса, але Бетмен чи взагалі сім’я Вейнів не згадуються прямо у фільмі. Проте спочатку велетенською чорною баштою показується на горизонті їх фамільний хмарочос, а потім Артур, порівнюючи Лі зі собою, каже, що її «теж» покинув батько (тобто він усе ще не відкидає можливості того, що є позашлюбним сином Томаса Вейна). Втім, найкраща великодка на Бетмена ховається на задньому плані першого кадру зізнання Артура перед присяжними в останній день засідань. Тінь, яка нависає в цьому кадрі над Артуром, — лише одна з багатьох, що переслідує його у фільмі.

Злитись у єдине ціле з власною тінню

«Джокер: Божевілля на двох» починається з анімації від геніального режисера «Тріо з Бельвіля», Сільвена Шоме. Цей напівстилізований мультик є метафоричним викладом всього фільму, однак є нюанс: масштаб і велич кінцівки він не передає. Бо йому це робити, загалом, і не потрібно.

Весь фільм я чекав справдження хоч чогось з негативних рецензій кінокритиків і гнівних коментарів розчарованих глядачів… І кожен раз натомість отримував ніби повну протилежність того, про що йшла мова. Окремої згадки заслуговує те, що за описами фільм ніби нівелює ту саму сцену у громадській вбиральні з першого фільму. Нічого подібного: це очевидно пряме продовження не те що цієї сцени, а й оригінального дубля, використаного у фільмі. Навіть навіть кадр із титульного зображення цього огляду, по суті, є в обох фільмах.

Хай би там що, але навіть найбільш негативні рецензії фільму не змогли знайти жодних скарг щодо акторської гри, операторської роботи чи музики фільму. Дивитись це на великому екрані — величезне задоволення. Кожен кадр хочеться розглядати. Кожна нова композиція Гільдур Ґуднадоттір ріже по самісінькій душі.

Розповсюдженою скаргою було те, що фільм взагалі є мюзиклом, однак багато людей казали, що ще й поганим. Нібито з кожною піснею, які стаються занадто часто, фільм втрачає увагу глядача. Втім, у межах цього фільму всі композиції працюють на тутешню історію. Музичний номер The Joker, який стається в голові Артура під час довгих свідчень Софі, узагалі є чимось неймовірним. Але найбільше мені чомусь сподобався They Long To Be (Close To You), де багато якихось дуже голих і водночас людяних емоцій.

Щодо емоцій — у фільмі їх повно. Актори навіть на епізодичних ролях відіграють на сто відсотків, що вже казати про Брендана Ґлісона, який точно заслужив третє місце в титрах. Його голова охорони Аркема, Джекі Салліван, є чи не головним антагоністом фільму, проте ненавидіти цього персонажа важко, бо харизма Ґлісона і його хімія з Хоакіном Феніксом достойні окремої пошани, як і їхній власний варіант легендарної кінцівки «Вбивчого жарту».

Це не означає, що у Фенікса немає хімії з Леді Ґаґою. Якої у фільмі, до речі, менше, ніж могло б бути (істотна кількість не використаних у фільмі кадрів в трейлері саме з нею), але співачка давно довела свою спроможність перевтілюватись на екрані. Заслуговують окремої уваги також Гаррі Лоуті в ролі прокурора Гарві Дента (того самого, так), Коннор Сторі у ролі загадкового паціента Аркема й Лі Ґілл, який повернувся з першого фільму в ролі Гері, основна сцена якого у фільмі одна з найсильніших.

Дракони люблять мюзикли й мультики

Втім, як не розхвалюй акторів другого плану, а Артур Флек у виконанні Хоакіна Фенікса є основою обох фільмів. У «Джокері» він переживає болючу трансформацію з Артура в Джокера, а в «Божевіллі на двох» вдруге проходить і ту саму зміну, і потім ще одну. Можливо, значно більш болючішу, проте неймовірно натхненну й так само неймовірно показану. Візуальна метафора з пилу, попелу, азбесту і бозна-чого ще нарешті наближає цього Джокера впритул до оригіналу з коміксів, шкіра якого біліє через хімікати. Та зміни далеко не лише в побілці і пилюці. Те, з якою силою Фенікс відіграє ці сцени, які нюанси передає схудле й втомлене обличчя, вже заслуговує на те, щоб додивитися цей фільм.

Я не знаю, де більшість критиків і глядачів розгледіли в нових метаморфозах Артура регрес, бо таким сильним цей Джокер ще не був. Артур, який приймає себе нарешті повністю, не боїться, здається, нічого. Він сильніший за поліцію (в обох фільмах його ловлять лише тому, що він сам перестає тікати) й охорону Аркема на чолі з Салліваном (який хоч і напівжартома, та віддає йому честь), сильніший за вибухи й власних прихильників, сильніший за легендарні вже сходи й голос матері в голові. Він сильніший, врешті-решт, і за багатьох реальних серійних вбивць, бо істотна їх кількість не здатна визнати власну провину в суді й відмовляється від свідчень одразу перед ним.

Але найбільш вражає те, що цей новий Артур (і цей новий Джокер) сильніший за власне розбите серце. З часів вже згадуваного «Донні Дарко» я не бачив фільму, який би настільки яскраво й розумно зобразив би прийняття себе та визнання власної провини як позитивні якості. Артур бачив, що як ідея він ще страшніший, ніж як убивця. Артур зробив висновки. Якось сумно, що для більшої частини людей це «погана кінцівка». Навіть самій смерті у вічі він дивиться поглядом того самого дракона, вбивати якого не бажано, щоб ним не стати. Не сховається від цього погляду і глядач. Його Артур теж не боїться.

True love will find you in the end

«Джокер: Божевілля на двох» слід досидіти до кінця титрів не з тієї ж причини, що й більшу частину екранізацій коміксів. Додаткової сцени не буде: усе, що творці хотіли вам показати, вони вже показали (тим паче Філліпс упевнено каже, що більше не буде співпрацювати з DC). Однак якщо ви вийшли передчасно, то не почули фінальних слів Артура, а саме пісенний епілог у виконанні Хоакіна Фенікса.

Використання цієї фінальної пісні потребує пояснення. Пісню True Love Will Find You in the End написав Деніел Дейл Джонстон, який помер у вересні 2019 року у віці 58 років. Істотну частину життя цей талановитий митець, поет, автор коміксів і музикант провів у психіатричних лікарнях. Зокрема через те, що в маніакальному епізоді вважав себе персонажем коміксів, привидом Каспером. Хоча культовий статус він мав давно (не в останню чергу через Курта Кобейна, на творчість якого мав певний вплив), для більш широкої авдиторії його відкрив документальний фільм 2005 року «Диявол і Деніел Джонстон» (The Devil and Daniel Johnston).

Життя Джонстона водночас схоже на вигаданого «Джокера» Артура Флека і кардинально відрізняється. Переважно тим, що попри всі численні негаразди, справжній outsider artist Джонстон ніколи не полишав творити і рятував себе таким чином. Трагікомічний фінал дилогії Філліпса ніби пропонує поглянути на реального Джонстона як альтернативу ідолізації неіснуючого Флека. Бо, врешті-решт, як документаліст Тодд Філліпс знає, що життя на титрах не закінчується.

Можливо саме через такий коментар на тему рятівної творчості значно позитивніше фільм сприйняли не критики, а митці. Френсіс Форд Коппола, актор Девід Мазуз (Бетмен з чудового серіалу «Ґотем»), Олександр «Фоззі» Сидоренко з гурту ТНМК… Список насправді істотний. Є й такі, кому фільм не сподобався, є ті хто мають тверезий консенсус…

Провал у прокаті чи голоси критиків — це аж ніяк не вирок самому фільму. «Божевілля на двох» варте вашої уваги, що б там хто не казав. Тож як тільки вам трапиться нагода, дайте цьому фільму шанс. І хто зна, може, вам це сподобається.

TMNT Donatello

Cподобалася стаття? Підтримай PlayUA

На платформі Donatello ви можете підтримати нас як одноразовим донатом, так і оформити щомісячну підписку. Усі наші підписники на Donatello отримують цифрові або фізичні приємнощі залежно від суми донату. Долучайтеся до нашої спільноти!

Підтримати

Останні огляди

Новий бюджетний король — Огляд механічної клавіатури 1stPlayer MK8 Lite Gateron Black Switch

Автор: Володимир Бортюк

1stplayer mk8 lite review 03

Ти не знаєш, як добре тобі може бути. Огляд на фільм «Шопінг»

Автор: Микола Єрьомін

Shopping

Виправдовує всі очікування. Огляд S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля

87

Автор: Владислав Папідоха

S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля

Acer розширює лінійку Android-планшетів Iconia Tab

Автор: PlayUA

p.ua.04 acer iconia tab p10 21 p10 21q 2

Настільний мінімалізм — Огляд настілки «Білий Замок»

Автор: Малютенко Михайло

Білий Замок

Іграшкова копія пам’ятного оригіналу. Огляд LEGO Horizon Adventures

65

Автор: PlayUA

lego horizon adventures 01

Тут недодали, там перегнули — Огляд Call of Duty: Black Ops 6

74

Автор: Владислав Папідоха

Call of Duty: Black Ops 6

Ергономічна еволюція чи повернення до витоків? — Огляд трекболу Logitech MX Ergo S

Автор: Володимир Бортюк

5 fix