007: Не час помирати

Життя важке, але куди без нього. Огляд фільму «007: Не час помирати»

Автор: Микола Єрьомін

На початку 2020 року мені чесно хотілося передивитися всі фільми про Джеймса Бонда хронологічно, бо було відчуття, що «Не час помирати» — особливий випадок. Однак замість того щоб іти з максимальним гайпом, через більше як рік я пішов на цю стрічку просто під настрій та з мінімальною підготовкою. Певною мірою, фільм про це і є: невідповідність наших планів нашим спроможностям і тому, що саме зветься життям. No Time to Die можна ще перекласти як «І померти ніколи [з таким життям]», у сенсі що за біганиною в колесі життя, білочки-люди не завжди мають змогу померти на власних правах, проживши життя так, як їм хотілося. Все буде колись, все відкладається на завтра й на потім. В цьому сенсі нова стрічка про Бонда вдарила у саме серце і, напрочуд, виявилася навіть доречнішою після понад року пандемії, ніж до її початку, коли її планували випустити.

У перетвореному Деніелом Крейґом образі Бонда мені завжди імпонувала геніально логічна для цього персонажу смертельна втома. Втома від перенасиченості життя, від браку безпеки в його світі, а також від того що довіряти не можна (і вже повноцінно не вдасться) нікому. Каденція Крейґа, як Бонда, не дарма почалася з адаптації першої книги Бондіани, «Казино Рояль», права на яку вешталися бозна-де десятиліттями. Саме наприкінці цієї книги Бонд став майже тим самим, якого ми знаємо за фільмами. Майже — тому що у книгах Джеймс Бонд завжди був значно заземленішим персонажем, ніж у фільмах. Так, йому доводилось кілька разів робити карколомні речі, але ядром цього героя залишався виснажений ветеран. Не зупинитися йому вдається лише через почуття обов’язку, силу волі та алкоголізм, який в порівнянні з книгами у фільмах не дуже й розкритий. Якось письменник Кінґслі Еміш, близький друг Ієна Флемінґа, у своїй пародійній книзі про те як бути Бондом підрахував, що Бонд часто випиває в день приблизно півтори пляшки міцного алкоголю.

Саме такий Бонд чекає на нас у цьому фільмі. Принаймні після того, як пролог вкотре каже йому, що нормального життя бути не може. До Деніела Крейґа, лише ті з шанувальників, хто дісталися книжок Ієна Флемінґа про Джеймса Бонда знали про те, що в книжках Бонд — трохи інша істота, ніж на екрані. Набір основних тактико-технічних характеристик той самий, проте Бонд це не зовсім супергерой і остання надія людства. Радше бензопила якою починають різати, коли скальпель вже не допоможе. Бонд ніколи не був шпигуном у справжньому сенсі цього слова (як би смішно це не звучало), це холоднокровний «мокрушник», якого посилають розібратися з ситуаціями, які вже іншими шляхами подолати майже неможливо. Фактично окрім такої «зачистки» і суто фізичної ліквідації різної пошесті Бонд вміє лише одну річ – грати в карти (майже за Стінґом, «as a mediation»). Найбільші проблеми в житті цього кремезного, покритого шрамами ззовні (один досить помітний повинен бути взагалі на обличчі) та зсередини чолов’яги пов’язані з тим що він все-таки не машина. У нього є почуття, вщент зламана психіка і зрідка мотивація робити роботу, яка повільно але впевнено висмоктує з нього життя.

Певною мірою «007: Не час помирати» констатує, що навіть найбільш затерті сюжети та персонажі ще й як можуть працювати по-новому, якщо їм давати це робити. Цей фільм багато що робить вперше для франшизи. Не виключено, що і востаннє теж.

Не час позіхати

Технічна сторона більшої частини фільмів про Джеймса Бонда — нескінченний потік новацій, технічно бездоганних кадрів та дуже дорогих прибамбасів як в кадрі, так і поза ним. Ні для кого не секрет: головним інгредієнтом фільмів про Джеймса Бонда завжди був екшн (фільмувати, монтувати і навіть озвучувати який дуже дорого). Масштабний, різний, цікавий, на тлі екзотичних локацій… Все це тут є, зроблено максимально добротно і водночас (по-хорошому) стримано. Гарні каскадерські трюки та бої можна розгледіти, камера намагається бути плавною навіть коли переслідує Бонда темними коридорами та вулицями (що, між іншим, значно важче робити коли фільм знімається на чесну плівку у 65 мм), але коли масштаб потрібен — з його ілюзією фільм справляється теж на 150%. Сцени в кімнатах та кабінетах (куди ж без них) все одно дають певну напругу, щоб фільм не провисав. Тут вже заслуга режисера, акторів і дійсно хорошого сценарію.

 

Логічних дірок у фільмі, на щастя, не так багато як могло б бути (якщо ми не будемо лізти у суто фантастичні елементи). Чи не найбільший розсадник цих дірок – черговий диво-годинник Бонда. У голлівудських сценаристів завжди була певна проблема з тим що таке електромагнітний імпульс. Анекдотично, але найвірніше що воно таке показано у фільмі Джона Карпентера «Втеча з Лос-Анджелесу», кінцівка якого повністю компенсує сміховинність більшої частини фільму. Коли вже мова зайшла про Карпентера, слід зазначити те, що перший пролог нового 007 надихався його «Гелловіном» і списати фактично по кадрову алюзію на збіг не вийде ніяк, та і не треба. Тим цікавіше це тому, що після численних перенесень чергова частина епопеї про Майкла Майерса, «Гелловін вбиває» (Halloween Kills), дає фору новому Бонду лише у кілька тижнів.

З чим у «Не час помирати» трохи сухо, то це з гумором (хоч на те й є сюжетні причини). Жарти Бонда переважно виглядають настільки ж виснаженими, як і він сам. І схоже, що сценаристи це вчасно помітили, тому його ж власними репліками це навіть констатували в одному моменті. Втім, констатація проблеми далеко не завжди є її вирішенням. Так звані ван-лайнери ще досить часто страждають від перекладу. Але сум в очах, з яким жартує Крейґ, каже, що проблема не тільки в цьому аспекті.

Великодки, цікавинки і бозна-що ще

Існує певна традиція: ювілейні фільми про Джеймса Бонда мають по собі трішки більше звичного грайливих відсилок та великодок на багату історію цієї франшизи. 25-й фільм не став виключенням, але серйозніший, ніж зазвичай, тон трохи змістив акценти. Вочевидь найбільше творців цього фільму надихала така собі біла ворона франшизи, «На секретній службі Її Величності» (On Her Majestys Secret Service). Саме звідси у фільм прийшли певні елементи на як завжди дивовижних початкових титрах (пісочний годинник), початкова екшн-сцена з обстрілом автомобілю Бонда (з протилежною розв’язкою), а також два чи не основних музичних твори, якими позначені певні емоційні контрапункти. Головну тему з «На секретній службі» вставили у момент, коли Бонд фактично повертається з відставки, а прониклива пісня у виконанні відомого джазмена Луї Армстронґа «We Have All the Time in the World» зазвучала тут взагалі на фінальних титрах. Такий пієтет перед цим конкретним фільмом наразі є досить слушним: єдиний фільм про Бонда з Джорджем Лезенбі давно котується істотною кількістю шанувальників (у тому числі мною) як класика, яка просто значно випереджала свій час, щоб її зрозуміли та полюбили одразу.

З першого фільму офіційної Бондіани, «Доктор Ноу» (Dr. No), сюди прийшли острів головного лиходія, перші кілька елементів початкових титрів і футуристичні надувні захисні костюми. З ери Коннері загалом – відсутність Блофельда у кадрі в кількох ключових для нього сценах та тінь на його обличчі навіть тоді, коли він у кадрі є. З «Живєш тільки двічі» (You Only Live Twice) — ситуація з необхідністю відкриття броньованого люка на острові. Портрети попередніх начальників секретної служби МІ6 (всі з яких мають кодове ім’я «М») це Роберт Браун (який займав цю позицію за Роджера Мура та Тімоті Далтона) та Джуді Денч (яка грала М за Пірса Броснана та власне більшу частину Денієла Крейґа). Професія-прикриття Номі у якості дайверки – це водночас відсилання до першої екранної дівчини Бонда — Хані Райдер у виконанні Урсули Андресс, та того факту, що сам Бонд у книжках та багатьох фільмах демонструє вміння досвідченого дайвера. Останнє особливо має сенс, враховуючи що Номі й сама істотну частину фільму виступає як новий 007.

Що ще має сенс, то це досидіти до самісінького кінця титрів. Додаткової сцени там не буде, але… На настрій таке рішення може вплинути. До речі, про нього…

Настрій красивий, хоч в домовину клади

Окрім вищезазначених музичних цитат з одного з попередніх фільмів, композитор Ганс Циммер видав досить типовий саундтрек фільму про Джеймса Бонда, який, як і пісня у виконанні Біллі Айліш, не сильно вибивається з тенденції, якій 59 років. Втім, музична айдентика фільмів про Джеймса Бонда настільки давно і остаточно сформована, що шукати простір для творчості саме тут було б дивно. Це радше виконавці підлаштовуються під неї, ніж вона під них.

Перше, що впадає в очі, у фільмі Кері Джоджі Фукунаги це намагання видати глядачеві подвійну порцію всього, що так хочеться у фільмі про Джеймса Бонда. Два прологи перед початковими титрами, дві фірмових заставки з Бондом, який стріляє у іншого стрільця (одна більш-менш традиційна, а одна досить цікаво вписана у фільм), два головних антагоністи (Рамі Малек і Крістоф Вальц чесно дають своїм ролям все що можна), дві великодки на попередніх «М»… Врешті решт навіть агентів 007 у фільмі два. І відносини Бонда і Номі це окрема цікава сторінка цього фільму: боротьба різних підходів, трохи різних поглядів на життя і різного досвіду. Номі – відносний новачок, для якої “два нулі” це кар’єрне досягнення. У той час, як для Бонда це вже тягар від якого ніяк не позбавишся, залишок не дуже довгого, але дуже бентежного життя.

Цитата, яку в кінці фільму зачитує з книги Джека Лондона нинішній “М” у виконанні чудового Рейфа Файнса, ріже як ножем по нервах. Саме тому що замість прямої мови, особистих емоцій або чогось, що закривало б тему ми маємо… Скупу недомовленість людей, що чесно не знають: «Чи дійсно вони роблять все правильно? Чи вартує той компроміс із совістю того, що доводиться робити і тих жертв на які доводиться іти на секретній службі Її Величності?» Напівобов’язковий для фільмів про Джеймса Бонда агент ЦРУ Фелікс Лайтер (який за історію франшизи був зіграний значно більшою кількістю акторів, ніж сам Бонд) у цьому фільмі на рідкість на своєму місці. Такому ж злегка сумному як і все довкола. Як і Бонд, свій сум він намагається замаскувати до останнього. Як і у Бонда, завдяки чудовій грі Джеффрі Райта та Крейґа, у нього нічого не виходить. Подекуди глядач відчуватиме все, через що доводиться проходити цим персонажам.

007: Не час пропускати

З 25 повнометражних фільмів про Джеймса Бонда (та що там, навіть з 27, враховуючи ще два зроблені поза основною серією через різні цікавинки з авторськими правами) взагалі буде важко знайти фільм, який погано виглядатиме чи буде абсолютно нецікавим. Врешті решт, Бондіана це висока планка сама по собі. Але от чого в ній бракує — то це фільмів зі справжнім драматичним ядром, яке, між тим, було у кожному романі Флемінґа про супершпигуна, що живе десь на лезі бритви і до цього вже давно звик. Прочитавши кожну книгу серії (хоч їх і важко віднести до високої літератури), читач має над чим замислитись, має з чим порівняти свої проблеми і загалом залишається здебільшого під певним враженням. Лише кілька фільмів про Джеймса Бонда дарують той самий ефект і хай там як, але «007: Не час помирати» саме з таких. Це фільм з достойною дозою екшену для тих хто хоче забутись на дві годинки в кінотеатрі, але й для тих, хто потребує трішки більшого він дасть те саме «чекайте-но, що?..», яке подекуди дуже хочеться несподівано перестріти на давно знайомих стежинах. Якісь моменти з цього фільму можна і хочеться обдумувати днями, а може навіть і сходити на фільм, по гарячих слідах, вдруге. Не для того, щоб розгледіти кавалькаду спецефектів, гарних трюків, вишуканих костюмів та product placement’у, а саме щоб знову вдивитися у невеличкі, емоційні моменти. Це цінно, цікаво і має сенс, але навіть якщо для вас це не є пріоритетом у стрічці про агента 007, дорогоцінний час ви не згаєте точно. Тим більше, що стрічка як раз про це.

Останні огляди

Запас під поїздки. Огляд Castlevania Advance Collection

Автор: Владислав Папідоха

Castlevania Advance Collection

УЛЬТРАмативна карта захоплення — Огляд AVerMedia Live Gamer ULTRA

Автор: Віталій Тарнавський

Огляд ігрового ноутбука Acer Predator Helios 300. ХОЧЕТЬСЯ, але НЕМОЖЛИВО купити!

Автор: Зімін Антон

Predator Helios 300

Король гризунів — Огляд мишки logi MX Master 3

Автор: Владислав Папідоха

logi MX Master 3

Огляд фільму «Дюна»

Автор: Олег Куліков

ДЮНА / DUNE (2021)

Не зовсім адаптація — Огляд коміксу «Дюна. Книга 1»

Автор: Владислав Папідоха

Дюна. Книга 1

Ким вона була, коли була не зі мною? — Огляд фільму «Ремінісценція»

Автор: Владислав Папідоха

Ремінісценція

S.T.A.L.K.E.R. навиворіт. Огляд Chernobylite

71

Автор: Сергій Мельник

Chernobylite

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: