Я люблю компʼютерне залізяччя. Від цього нікуди дітися, і з часом моє оточення звиклося з тим, що можна ненароком отримати повноцінну лекцію на цю тему, лиш ненароком зачепивши її за обговоренням. Особливо висока ймовірність цього тоді, коли справа заходить за відеоігри та різні ігрові платформи. Тож із книгою The Game Console 2.0 я був знайомий давніше, й анонс україномовного видання енциклопедії «Ігрові Консолі 2.0» від видавництва Mal’opus став для мене крихітним святом. Адже поповнити нею домашню бібліотеку все ніяк не добиралися руки.

Годі називати компʼютери консолями

Давайте відразу проговоримо те, що муляє мені найбільше. Енциклопедія «Ігрові Консолі 2.0» розповідає не тільки про ігрові консолі, а й про компʼютери, на яких бавунькалися в різноманітні ігри. Це не зауваження до видавництва Mal’opus, адже такий вибір номенклатури зробив автор оригінального видання — Еван Амос. Хоча ці множини й мають чималу зону перетину, а сучасні ігрові консолі — це не що інше, як спеціалізовані компʼютери, не слід їх ототожнювати.

Відеоігрова консоль — це електронний пристрій, що виводить відеосигнал чи картинку, щоб відобразити відеогру, якою можна керувати ігровим контролером.

Визначення з Вікіпедії

Тож «Ігрові Консолі 2.0» — це швидкий екскурс історією електроніки, на якій люди грали у відеоігри. Він не всеохопний і лишає за бортом, наприклад, інженерні калькулятори чи кишенькові «консолі» від Tiger. При цьому книга містить стільки маловідомих пристроїв, що дає змогу закрити десятки білих плям в історії відеоігор навіть ентузіастам ретроґеймінгу. Втім, не слід очікувати від енциклопедії неймовірної глибини, адже при такій кількості обʼєктів до обговорення приділити достатньо уваги кожному з них просто неможливо.

Книжка з картинками

Еван Амос, автор енциклопедії «Ігрові Консолі 2.0», провів титанічну роботу з пошуку різних відеоігрових пристроїв, про які розповів у своїй книзі. При цьому цінність його роботи не в наведеній інформації та дрібних фактах з історії відеоігрової індустрії. Цей чоловік зафіксував для історії красу кожного з цих комʼпютерів. Мені страшно уявити скільки часу знадобилося на те, щоб вичепити їх на аукціонах, відчистити від бруду, полагодити за потреби та сфотографувати кожен гвинтик. Заодно Амос ще й виклав значну частину цих фотографій під вільною ліцензією, щоб їх могли використовувати у Вікіпедії та інших джерелах з освітніми цілями.

Фотографії тут просто неймовірні. Особливо приваблює те, що на них зображено не тільки зовнішню оболонку пристрою, а і його внутрішню будову. Часом я припиняв читати додані описи й просто гортав сторінки, насолоджуючись візуальним виконанням. Моментами в голові навіть виринала думка, що фотографій мало, і я б радше мав кілька додаткових світлин, ніж ці блочки тексту. Однак вони в якийсь момент стають доволі скупими на інформацію, хоч і виконують свою функцію привабити та вмотивувати шукати в інтернеті ще.

Грайте в ігри, але й про платформи не забувайте

Слідкуючи за ігровою спільнотою в соцмережах, те й діло зауважую, що люди надміру люблять грати у платформи, а не в ігри. Хоча, здавалося б, у наш час апаратна різниця між ними ледь помітна, а різниця в ігровому наповненні від покоління до покоління лише зменшується. Утім, так було не завжди: ще якихось 10 років тому апаратна складова різних консолей була архітектурно несумісною, а 20 — знайти одну й ту ж гру на двох різних платформах було несподіванкою.

Саме цим мене приваблює ретроігрова тема. У часи, коли індустрія зароджувалася й переживала свої перші десятиліття, ніхто достеменно не знав, як створювати успішні продукти в цій категорії. Індустрія повнилася спраглими до експериментів інженерами, які хотіли змінити цей світ на краще, і продукували часом вкрай дивні пристрої, на які миттєво починали писати ігри. Ці пристрої й проєкти часом такі чудернацькі, що те й діло викликають усмішку. А як цікаво спостерігати за тим, як люди обходили апаратні обмеження різних платформ у прагненні реалізувати задумане! Ох, це вам не дивитися розбори Digital Foundry щодо того, як добре працює Nier Automata на Nintendo Switch.

Це й намагається передати пан Амос в «Ігрових Консолях 2.0». Зосереджуючись у невеличких текстових зносках на першопричинах виникнення та можливостях різних апаратних платформ, він мовби затягує вас у тенета ігрової історії. Ділиться своєю пристрастю, передаючи частку власного захвату від описуваних подій.

Якоюсь мірою «Ігрові Консолі 2.0» небезпечна для мене книга. Гортаючи її, я те й діло повертаюся до ідеї стати відеоігровим колекціонером, заповнити житло купою ретро-заліза, яке вмикатиму раз на рік та щомісяця чиститиму від пилу. Адже воно все таке незрозуміле, дивне, і тому цікаве.

Зручний формат й закладонька

Українське видання «Ігрові Консолі 2.0» за форматом повторює оригінальне англомовне. До технічного виконання нарікань немає, Mal’opus давно довів, що вміє працювати з великоформатними книгами. Переклад виконала локалізаційна спілка Unlocteam, яку я раніше не зауважував за перекладом книг, але цей вибір видавця однозначно вітаю.

Приємно здивувала присутність в енциклопедії вбудованої закладоньки, яку я помітив за третім разом. Не тому, що вона геть крихітна, а через захоплення в процесі читання, через яке я не сильно й розглядався, що там і як.

«Ігрові Консолі 2.0» має всі шанси стати вашим ключем до світу історії відеоігор. Вона пробігається лиш вершечками, тож залишає вам незмірну кількість шляхів до подальшого заглиблення в тему, при цьому створюючи ризик появи незрозумілих сорокарічних пристроїв у вашій оселі. Я вкрай щасливий появі цієї книги на наших полицях і раджу за нагоди ознайомитися з нею.

Придбати енциклопедію «Ігрові Консолі 2.0» можна за цим посиланням.