Якщо для пересічного американця «Володарі Всесвіту» (Masters of the Universe) це вже класична франшиза, то до нас вона діставалась переважно відлунням. Коли оригінальні іграшки, до яких додавались міні-комікси (тобто обидва 50/50 є першоджерелом), були на піку популярності і навіть коли там само опинилась анімаційна адаптація (яка, як це часто бувало з мультсеріалами 1980-х переважно створювалась як реклама тих же іграшок за змістом) в Україні ще був СРСР і часів Брєжнєва та Андропова. Тим більше цікаво, що певна прихильність до MOTU (абревіатура яка легко упізнається шанувальниками) у нашого глядача все одно є: сформована фільмом 1987 року та/або безкінечними мемами, яких ця франшиза народила дуже багато. Якщо, як і в моєму випадку, це основне за чим ви знаєте «Володарів», але вам більш-менш подобалось, ймовірно ви не будете розчаровані.

Але нові «Володарі Всесвіту» загалом вправно поєднують дві речі, з якими у сучасного Голівуду (а може і Голівуду всіх часів) завжди були проблеми: зробити адаптацію самостійним фільмом, який можна дивитись окремо і водночас не чимось настільки віддаленим від першоджерела, що це розізлить прихильників. Зберегти цей баланс — вже складна задача і з нею знімальна група на чолі з Тревісом Найтом впоралась блискавично. А от про те, чи впоралась з усім іншим слід поговорити більш детально.

Хто всі ці люди (і звірі)?..

Одразу скажу, що звинувачувати будь-яку ітерацію «Володарів Всесвіту» у візуальному перевантаженні нечесно, бо це в даному випадку повна вірність першоджерелу. Наслідок який кидається в очі в будь-якому медіа по MOTU — шалена кількість персонажів. Приділити кожному з них бодай стільки уваги, щоб можна було реально вважати їх персонажами важко. В цьому відношенні «Володарі Всесвіту» дуже влучно порівнювати з будь-якою екранізацією ігор-файтинґів а надто «Мортал Комбат» 2021 року. Окрім очевидної різниці у віці цільової авдиторії, проблеми у двох фільмів були приблизно однаковими — треба було показати світ як вперше, але так щоб на кожному персонажі бодай кілька шанувальників зраділи появі улюбленця. У обох фільмів це переважно вийшло, але таке перенаселення не могло не позначитись на якості сценарію.

«Володарям Всесвіту» поталанило трохи більше: на відміну від «Мортал Комбат» у франшизи є незамінні і дуже чітко прописані протагоніст і антагоніст: Хі-Мен та Скелетор відповідно. І якщо у фільмі 1987 року Дольф Лундґрен (у якого тут є досить приємне камео) в ролі Хі-Мена подекуди здавався другорядним персонажем у власній історії, то Ніколас Голіцин (британець з нулем російського коріння, якщо вас напружує прізвище –родина Тірів змінила його в 1956 році з невідомої причини) чесно тягне на себе півфільму як сурогат авдиторії, а півфільму вже як повноцінний супергерой. І якби у нього це не виходило, дивитись цей фільм було б відверто неможливо, надто враховуючи те, що і Хі-Мен і Скелетор традиційно випромінюють рафіновану крінжу і є ходячими мемами. Як не дивно це працює, особливо як спільна риса у двох архіворогів. Джареду Лето, який зіграв Скелетора випала значно простіша задача: оскільки все обличчя Скелетора це анімований череп, то йому треба було зберегти характерні пози і голос, які знайомі за мемами навіть далеким від франшизи людям («Remember!»). Це скоріше власна інтерпретація, але вона працює: головна риса цього лиходія, який перестає бути страшним як тільки щось говорить, залишилась на місці.

З цими двома на місці можна було б в принципі сильно і не «паритись» про персонажів другого плану, але до честі творців фільму, вони це зробили. Власна мотивація та арка дістались переважно Тілі (Каміла Мендес могла б впевнено витягнути і власний фільм подібного жанру) та Зброємайстеру, однак ще один ходячий мем франшизи Міцнокулак (Fisto) у виконанні Йоганнеса Гьокюр Йоганессона міг би так і залишитись жартом, а в результаті впевнено тягне на себе ковдру. Але не настільки як (посвячений в лицарі буквально за кількадень до прем’єри) Сер Ідріс Ельба та Джеймс Пьюрфой в ролях Зброємайстера та Короля Рандора відповідно. Актори такого калібру — велике щастя для такого фільму і очевидно, що весь ансамбль намагався тягнутись до них як до високої планки.

Це не означає, що всім персонажам повезло: значно менша і переконливіша версія ніж у 1987 році тут у Евезлін, Морена Баккарін в ролі Чародійки чесно намагається бути чимось більшим ніж літаюча експозиція, а кіборги Механоший і Триклоп з позитивної та негативної сторони відповідно перетворились в майже однакові меблі без суттєвих реплік. Логічно, що лиходіям в принципі поталанило менше з екранним часом, бо те ж саме можна сказати про багатьох представників гвардії Скелетора, але їх, принаймні, дійсно менше показують. Коли персонажі в кадрі часто, але все що дають акторами це костюм та функція, з’являється враження зайвого. Або, якщо вже говорити про іграшки, фігурки яка є для дитини частиною колекції, але не подобається власне як іграшка.

Звірило ж просто виявився не дуже добре промальованим, бо всі зусилля аніматорів пішли на Скелетора та неймовірного милого велетенського бойового кота Крінжера. Хоча загалом скаржитись на дизайн персонажів в цьому фільмі гріх, бо мене трохи вразив сам факт, що творцям вдалося настільки передати в ігровому кіно відверто мальований дизайн Щелепи (Trapjaw). Ще й зробити це в даному випадку практичними засобами з мінімумом комп’ютерної доводки.

Вторинність як вірність традиціям

Попри досить унікальний коктейль з космоопери, фентезі «меча та магії» та супергероїки, притаманний цій франшизі, не важко помітити, що на початку 1980-х вона була зроблена по принципу «зібрати в одному місці все, що подобається дітям». Варвар з мечем, кіборги, скелети, монстри, лицарі… В усіх з них можна за потреби впізнати значно старших та нерідко краще прописаних персонажів. Тож не слід дивуватись, що істотна частина сценарію нагадує щось, що ми вже бачили — це просто те, як функціонує ця франшиза з часів її народження.

Однак все одно видається, що можна було б працювати тонше, тому що коли в двох моментах емоційної мотивації протагоніста дуже легко вгадуються «Бетмен: Початок» і «Тор: Раґнарок» (аж до того, що практично співпадають репліки), мова іде вже не про те, що ніхто не лагодив те, що не було зламане. А про те, що сценаристи сподівались, що ми не помітимо. Про те, що атака Звірила на мосту підозріло схожа на «Людина-павук: Додому шляху нема» (наш огляд, який іронічно називається «Нічого свого нема») я навіть говорити не буду.

Це при тому, що в фільмі достатньо і відсилок, які ми повинні помітити за задумом творців. Серед яких мене найбільше спантеличили численні до культового фільму «Горянин» (Highlander). Бо довгоочікуваний ремейк з Генрі Кавіллом, Расселом Кроу та Дейвом Батістою ще й вийти не встиг, а складається враження, що «Володарі Всесвіту» вже примудрились зробити на нього пародію та ще й покликали самого Браяна Мея з Queen записати кілька неймовірних гітарних соло. І отут слід підійти до однієї з найважливіших перемог цього фільму.

Музика та атмосфера замість висновків

Загалом, фірмове поєднання синтезатора та гітари притаманне 1980-м робить навіть кринжові моменти фільму бодай трохи епічнішими. Разом з правильним підбором кольорів та балансом вірності оригінальному дизайну і адекватності того як це виглядає на акторах це іноді творить маленьке диво — змушує забути, що дивишся фільм.

Не так багато сімейних фільмів зараз чесно намагаються занурити глядача у маленький світ, але «Володарям Всесвіту» це вдається тому, що вони вхопили саму сутність цієї франшизи — вона повинна виглядати як сценарій гри з фігурками у дитини максимум молодшого шкільного віку. Це працює не лише тому, що за сюжетом Адам згадує події як щось з дитинства саме у цьому, дуже впізнаваному форматі. А ще й тому що й самі творці фільму, попри досить-таки титанічну проробку оригінального матеріалу (немає такої версії MOTU з якої вони не взяли б бодай кілька деталей) відверто грались і дуркували на знімальному майданчику.

Оця енергетика пісочниці де змішалось все що можна (і це аж трохи надихає) зустрічається зараз не так часто, щоб проходити повз. І попри домінування в американському прокаті зараз іновативних і проривних горорів «Backrooms: Залаштунки» та «Обсесії» (про які слід поговорити окремо трохи згодом), хочеться вірити, що «Володарі Всесвіту» знайдуть свою нішу як найбільш гучний і вдалий сімейний реліз цього місяця. Бо якщо «Мортал Комбат 2» (наш огляд) настільки вирівнявся на другому фільмі, то і тут може вийти. І на це було б як мінімум цікаво подивитись.

А тепер всі разом…

P.S. А ще це фестивальне кіно: на хвилиночку official selection Миколайчук OPEN, в рамках дитячої програми якого фільм покажуть 9 червня 2026 року.