Ні для кого не секрет, що Джон Карпентер — затятий ґеймер. Більше ніж розслабитись з ґеймпадом у руках Карпентер, можливо, полюбляє лише баскетбол. Знімати кіно в цій ієрархії навіть не на третьому місці, бо Карпентер ще й геніальний композитор, який дійсно був народжений, щоби писати музику і змінити її сприйняття. Ігри серії Dead Space займають у Карпентера особливе місце у власному пантеоні. Не дивно, що саме Карпентер був одним з перших інсайдерів, хто випадково обмовився, що роботу над екранізацією вже розпочато… І що режисером, на жаль, буде не сам Карпентер. Чи є ще шанси в живого класика очолити кіноверсію, і чи вони взагалі йому потрібні — розбиратимемо в цій статті.

Аргумент “за”: Карпентеру подобається Dead Space

Я великий фанат відеоігор, так що я грав у всі частини [серії Dead Space]. Нещодавно я дивився на нові цифрові камери від RED і згадав у їх присутності, що хотів би зробити фільм за Dead Space. Це трохи походило по руках і всі питають “То коли ви почнете роботу?”. Нічого я не почну. Здається, в них вже закріплений за цим інший режисер. І до мене ніхто не звертався. Так що допоки мені хтось не запропонує, я сам цього зробити не зможу. Але в січні виходить нова версія відеогри Dead Space, тому в разі чого, я напоготові.

сказав Карпентер в одному з численних інтерв’ю за 2022-2023 рр.

Карпентер ніколи не приховував своєї любові до цієї ігрової серії, яка принаймні частково натхненна його власними фільмами. Та й самі ґеймери після перших таких зізнань режисера неодноразово висловлювали сподівання, що екранізувати гру доручать саме йому.

Аргумент “проти”: Адаптувати улюблений матеріал — не гарантія гарного кіно

В історії кіно, а надто в історії кіноадаптацій відеоігор є багато випадків, коли людина бралася за матеріал, який їй дійсно подобається, але результат потім не влаштував ні студію, ні авдиторію, ні самого режисера. Одним із небагатьох винятків є  Пол В.С. Андерсон, який у 1995 році зняв той самий Mortal Kombat. Але вже навіть тоді адаптація ігор вважалася величезним ризиком, адже всі попередні провалилися з тріском, відгомін якого чутно досі: в інтерв’ю про те що Джон Леґуізамо й Боб Госкінс стали алкоголіками після зйомок (Super Mario Bros.), в безсмертних мемах (Street Fighter), або просто в періодичних ретроспективних оглядах у стилі «нащо це взагалі зняли?» (Double Dragon).

Mortal Kombat сильно ситуацію не покращив. По-перше, це була одинична аномалія, якій вдалося, — Пол В.С. Андерсон вирішив не знімати сиквел, тож у режисерське крісло всівся оператор першого фільму Джон Р. Леонетті. Вийшло, м’яко кажучи, помітно гірше за перший фільм. Безумовно, навіть у цього балагану є свій невеличкий фендом (сором’язливо піднімаю руку як його учасник), але зовсім не через його кінематографічну цінність.

Андерсон зробив висновки й намагався бути неподалік на кожному фільмі, коли взявся за франшизу Resident Evil, яка йому теж дуже подобалась. З рук Андерсона кіноваріант легендарного японського жахастика вирвали лише нещодавно, але результати й досі згадують незлим тихим. З шести фільмів Андерсон власноруч зняв чотири, і чим далі в ліс, тим менше це подобалось поціновувачам оригінальної гри, але тим більше — шанувальникам погано зробленої дурні. І я кажу це як людина, якій чесно подобається режисерський доробок і стиль Андерсона. Щоправда, він цій франшизі банально не підходив.

Аргумент “за”: Dead Space — ідеальний для Карпентера матеріал

Усі люблять гучний, красивий камбек. Що може бути кращим, ніж режисер, який повертається на коні, з матеріалом, ідеально пристосованим під його стиль, з чимось, що дійсно вистрілить? Ще коли “Спліт” (Split) тільки анонсували в 2016 році, я знав, що М. Найт Ш’ямалан повертається, і робить це, без перебільшення, тріумфально. Хоч як би лаяли вже культове “Скло” (Glass), але воно лише закріпило цей успіх. Режисер знову знайшов свою нішу, відкрилося друге дихання. Ш’ямалан і досі на коні: “Стукіт у двері” (Knock at the Cabin) виглядає досить цікаво.

Безумовно, уявляти собі щось таке про Карпентера приємно. Періодично Карпентер і сам не проти підлити масла у вогонь, наприклад, погодившись, що комікс його власного видавництва The Standoff гарно ліг би на його режисерський стиль.

Аргумент “проти”: Карпентер не знімав повного метру більше 10 років

Це, звісно, не вирок. На момент виходу третього сезону “Твін Пікс” (наш огляд), зробленого як 18-годинне кіно, Девід Лінч теж не робив великих проєктів десь 11 років (якщо не рахувати оформлені в окремі фільми збірки вирізаних сцен і фільм-концерт для Duran Duran), але це не завадило його тріумфальному поверненню в режисерське крісло.

Джон Карпентер за останні роки зняв лише кілька кліпів для власних музичних проєктів, найбільш сюжетний з яких — Christine 2017 року. У них відчувається, що Карпентер ще може знімати. Але не факт, що хоче, бо потім режисер жалівся, що навіть два-три знімальні дні, потрібні для кліпу, його втомили. Робити ж кіно — це, на жаль, далеко не два-три дні.

Аргумент “за”: Карпентер щось таке вже знімав

Першим повнометражним фільмом молодого Джона Карпентера була “Темна зірка” (Dark Star), знята за сценарієм Дена О’Беннона. Окремим важливим прошарком стрічки є історія про прибульця, який завівся на кораблі, і який помалу шкодить то тут, то там. Фактично ця сюжетна лінія була кілька разів переписана О’Бенноном, а потім переросла в інший фільм — “Чужий” (Alien). Таким чином, хоч “Темна зірка” і не належить до хітів Карпентера, весь піджанр космічного горору сильно завдячує йому появою. Також некроморфи досить схожі на одну з режисерських візитівок Карпентера, “Щось” (The Thing).

Аргумент “проти”: Карпентер щось таке вже знімав

Як казав Альфред Гічкок, самоплагіат — це і є стиль. Хоча подекуди повернення Карпентера до вже використаних ним у інших фільмах сюжетів мають глядацький успіх, істотна кількість відносних режисерських невдач Карпентера – це якраз намагання зайти в ту ж саму річку двічі. У “Втечі з Лос-Анджелеса” (Escape from L.A.) є свої прихильники (переважно через блискучу кінцівку), але це на 90% той же фільм, що і “Втеча з Нью-Йорка” (Escape from New York), тільки трохи гірший. “Привиди Марса” (Ghosts of Mars) і серія “Майстрів жахів” (Masters of Horror) Pro–Life повторюють “Напад на тринадцяту дільницю” (Assault on Precinct 13) нтак сильно, що якщо їх і цікаво дивитись, то не через основний сюжет.

Звісно, що цієї проблеми можна уникнути, якщо буде гарний сценарій, який не буде ідентичним The Thing. Що, в принципі, статись не повинно, якщо дійсно адаптувати Dead Space. Утім, перекручування сюжету чомусь є окремим ризиком саме у випадках відеоігор.

Аргумент “проти”: Горор у космосі — відверто проблемний жанр

Горор у космосі не слід плутати з горором космічним, хоча перетини цих двох піджанрів, на кшталт фільму “Горизонт подій” (Event Horizon) вже згадуваного в цій статті Пола В.С. Андерсона, існують. Часто “[підставити франшизу] в космосі” вважається повним декадансом і виродженням тої чи іншої кіносерії, хоча фільми “Джейсон Ікс” (Jason X) іноді виходять чимось більшим ніж “ми зробили те ж саме, але в космосі, несіть нам грошів”.

Аргумент замість висновків: Джон Карпентер — майстер проблемних жанрів

Джон Карпентер — людина, вся фільмографія якої пронизана таким собі “і шо?”. Лишень за перші три повнометражні фільми він зібрав феноменальну касу, поламав кілька істотних табу і вчинив справжню революцію, зробивши слешери комерційно привабливими. Якщо хтось був би здатен зробити космічний горор попри репутацію жанру, та ще й екранізацію гри попри репутацію явища, то це він.

Але є одне “але”. За рідкісними винятками, Карпентер значно краще робить оригінальне кіно, ніж адаптації. Його стиль настільки своєрідний, що майже кожен фільм починається з напису John Carpenter’s (часто фірмовим шрифтом Albertus) і це не просто режисерська забаганка чи фішка — це підпис митця під справжнім витвором мистецтва.

Побачити John Carpenter’s Dead Space на екрані кінотеатрів було б магічним досвідом, але, чесно кажучи, я був би радий побачити що-завгодно з цим написом. Хоч Карпентер — чоловік міцний і нарешті кинув палити, кожен його новий проєкт, хай то в якості композитора, автора коміксів чи режисера — маленьке диво. Все-таки майстру 16 січня виповнилось 75 років, а він досі на одній хвилі з нами, тридцяти-з-чимось-річними. Якщо навіть не більш молодими людьми. Іронія в тому, що хоч Карпентер і виглядав замолоду старшим за свій вік, його мистецтво вічно молоде і вічно актуальне. Таких майстрів одиниці. Що б вони не робили — я завжди напоготові, як сам Карпентер щодо Dead Space.