Як відомо, 2020-2021 рр. не були дуже вдалими для кінотеатрів. Хоч індустрія потихеньку видряпується з тієї пастки, в яку її загнала пандемія, конкуренція між мережевими кінотеатрами та одиничними стає щоразу жорсткішою. Втім, у Вінниці, місті з населенням у 370 тис. (за підрахунками 2017 р.) зникнення та “підвішений” статус окремих кінотеатрів — проблема давня і пов’язана перша за все зі зростанням конкуренції. Ми вже писали про унікальний кінотеатр та мистецький простір, що формально досі має назву «Росія», але наразі на шпальтах місцевої преси опинився інший, зникнення якого ніхто не очікував.

Кінотеатр ім. Коцюбинського є найстаршим кінотеатром Вінниці. У 2021 він відсвяткував своє 90-річчя, однак за іронією долі саме ця кругла дата може стати останнім ювілеєм в історії існування кінотеатру за адресою вул. Соборна, 68. Чи можна цьому зарадити, і що саме місто втратило, коли кінотеатр закрився?

Відголосок минулого: проблемний, але й перспективний

Певною мірою, кінотеатр ім. Коцюбинського сприймався як невелика аномалія, через те що зберіг з 1996 року сусідство з «Експоцентром», а одна з його зал, Червона, мала окремий вихід. Функціонування кінотеатру в такому вигляді сприймалося з певним подивом, адже придбання білетів у касах відбувалася поруч з виставками Вінницької торгово-промислової палати, тож зберігалося враження, що в кінотеатрі, як у 90-их, переважно торгують меблями, медом, ковбасою тощо.

Проте дивитися кіно тут було ще й як можна: обидві зали були досить гарно обладнаними  та комфортними, хоча входи у них мали багато «але». За моїми записами з 2015 року я подивився тут  фільмів:

• “Шалений макс: Дорога гніву” (Mad Max: Fury Road),
• “Людина-Мураха” (Ant-Man; наш огляд),
• “Термінатор: Генезис” (Terminator: Genisys; наш огляд),
• “Віктор Франкенштейн” (Victor Frankenstein),
• “Зоряні війни: Пробудження сили” (Star Wars: The Force Awakens; наш огляд),
• “Ніч святого Валентина”,
• “Бетмен проти Супермена: Світанок справедливості” (Batman v. Superman: Dawn of Justice; наш огляд),
• “Дедпул” (Deadpool; наш огляд),
• “Люди Ікс: Апокаліпсис” (X-Men: Apocalypse; наш огляд),
• «Спліт» (Split),
• «Аквамен» (Aquaman),
• «Ґодзила: Король монстрів» (Godzilla: King of the Monsters),
• «Диво-жінка 1984» (Wonder Woman 1984; наш огляд).

Фактично, кінотеатр ім. Коцюбинського був розташований у самісінькому центрі міста, тож проблем з ним не повинно було виникати жодних. Але на практиці все виходило трохи не так. По-перше, кінотеатр був акурат між двома зупинками громадського транспорту. Хоча з обох з них іти пішки туди менше 5 хвилин.

По-друге, перехрестя, де розташований кінотеатр, важко назвати зручним: в самому центрі міста досить мало світлофорів і мало де це настільки ж відчутно, як на цьому конкретному перехресті. Саме тут багато гостей міста, на моїй пам’яті, були в шоці з того, що на пішохідний перехід іти доводилось за принципом «стрибка віри», сподіваючись, що автомобілі зупиняться, побачивши пішоходів.

По-третє, до проблем суто просторових можна додати ще й часові: розклад кінотеатру, в якому всього дві зали, часто програвав іншим кінотеатрам міста — ще одному ветерану, “Родині” та  мережевому мультиплексу Smart Cinema у ТРЦ “SkyPark”. Трохи згодом їздити у кінотеатри в центрі міста значно менше стали жителі досить заселеного мікрорайону Вишенька — у колишньому кінотеатрі (а тепер ТЦ) “Мир” знову запрацював хоч і один, але кінозал (зараз Filmax, а на початку роботи – Кінопалац), а у 2021 році у ТРЦ “Мегамолл” розпочав роботу “Сінема-Сіті”. На відміну від “Родини”, яка до нещодавнього часу демонструвала фільми, що не дуже йшли в широкому прокаті (але впевнено зберегла частину цього сегменту і після апґрейду до можливості показувати, наприклад, 3D), кінотеатр ім. Коцюбинського був кінотеатром масового глядача (як видно з вищезазначеного списку). Втім, остаточних даних щодо того, чи витримував він конкуренцію, у мене немає, та й причина закриття, на подив, зовсім інша.

Великі плани на історичну будівлю

Хоча зовнішній вигляд історичної будівлі, у якій до цього часу були «Експоцентр» та кінотеатр ім. Коцюбинського буде збережено, міська рада Вінниці збирається розмістити тут щось геть інше. А саме Business Hub, Центр консультування бізнесу. Його основним призначенням буде консультування малого та середнього бізнесу щодо численних юридичних, бухгалтерських, маркетингових аспектів ведення власної справи. І це начебто й потрібна річ, але чи дійсно вона повинна займати всю будівлю?

За офіційними даними, наданими газеті РІА міською радою, приміщення шукали 3-4 роки і зупинилися на будівлі на Соборній тому, що туди ідеально вмістяться офіси, коворкінґи, консультаційний центр тощо. І, можливо, тут є домішок недовіри до влади, притаманний всім нам, проте ,як на мене, це все звучить трохи непереконливо. Особливо на тлі того, що 40 співробітників кінотеатру (багато з яких — ветерани своєї справи, які працювали тут ще за радянських часів) просто опинилися без роботи.

Як один з плюсів будівлі для розміщення тут бізнес-центру було згадано місця для паркування…. але зважаючи на все написане про трафік на цьому конкретному перехресті, до цього теж виникає багато питань, на які навряд чи хтось дасть відповіді.

І що далі?..

Кінотеатр ім. Коцюбинського працював у будівлі до 30 листопада включно, «Експоцентр» згортав роботу до 3 грудня. Після того приміщення та обладнання були законсервовані. Проекційне обладнання кінотеатру збираються виставити на продаж.

Офіційний сайт та Instagram театру працюють і досі, хоча важко сказати, чи надовго. Петиція щодо збереження кінотеатру зібрала 394 підписи (розраховували на 350), та чи буде вона ретельно розглянута, наразі сказати важко.

Особиста думка про все це

З одного боку, мені завжди подобалися всі кінотеатри Вінниці, але також було зрозуміло, що частина з них не витримає конкуренції. Свого часу так сталося з маленьким кінотеатром Broadway в центрі міста (вул. Соборна, 41), який пропонував досить дивні фільми. Я встиг подивитись там «Круті чуваки на Байю» (Bad Asses on Bayou) і досі жалкую, що не встиг подивитись там також чудовий фільм Адама Вінґарда «Гість» (The Guest).

З іншого боку, на душі дуже нелегко від того, що конкурентоздатність кінотеатру ім. Коцюбинського в цьому випадку, здається, навіть не розглядалася — зі закінченням орендної плати його просто «виселили», а разом з ним 90 років унікальної історії. До цього, звісно, додається певне суб’єктивне відчуття провини — як було зазначено, я дивився тут кіно не так багато, як хотілося б, і хоча це було пов’язане з незручним розкладом, уявити собі Вінницю без кінотеатру в саме цій будівлі досить важко. З цим місцем і його призначенням пов’язано багато гарних спогадів. Наприклад, воно встигло потрапити у один з моїх англомовних відеоесеїв, а напівпорожній (між виставками) “Експоцентр” став декорацією для певних сегментів андеґраундного веб-серіалу (і, що особливо приємно, нас звідти за це не вигнали).

Як видно з використаних у есеї кадрів (які тепер є, страшно сказати, історичними  кінофотодокументами), кінотеатр ім. Коцюбинського досі подекуди мав афіші, які були намальовані вручну (хоча цим більше відома “Родина”). Це додавало йому особливого шарму, хоча поступово таких плакатів ставало все менше, а невдовзі з них зникли зображення (як видно в іншій серії вищезазначеного веб-серіалу).

Загалом, особлива атмосфера театру є чи не головною його цікавинкою після історичного статусу. Ці ж два аспекти певною мірою найбільш важко і гірко втрачати, коли мова іде про ідентичність міста. Звісно, що Вінниця розвивається семимильними кроками і за ті шість років, що я тут живу, я бачив багато змін (більша частина з них – на краще), але… Чи всі зміни настільки обумовлені, як ми звикли їх бачити крізь призму економічної доцільності та програм розвитку чого завгодно але не культури?