З моменту свого анонсу Zero Parades: For Dead Spies була приречена. Приречена на постійні порівняння з Disco Elysium, попередньої грою студії ZA/UM, що пережила складне прощання з русофільськими співзасновниками. І приречена самотньо стояти поруч із Alpha Protocol, бо при всьому розмаїтті ігор про шпигунів, безапеляційно «шпигунських RPG» мов кіт наплакав.
Та й загалом хоча Zero Parades майстерно просмаковує теми культури, споживацтва, неоколоніалізму, пропаганди й ще багато всього, це передусім гра про самотність.
Адже робота шпигуна — це не дорогі костюми, мартіні чи напір хитромудрих ґаджетів, який допоможе вилізти з будь-якої халепи. Це зірване планування, інтриги, підстави, брудні руки, які доводиться витирати об власне ж сумління.
І з цим ти завжди залишаєшся сам на сам.
Ми граємо за Гершель Вілк, шпигунку під позивним КАСКАД. П’ять років тому вона провалила якусь місію, і відтоді її керівники тримали жінку на короткому повідку. Тепер же її повертають у Портофіро — місто-державу, де й стався її найбільший професійний (і особистий) факап.
Портофіро — це чи не головний персонаж Zero Parades. Попри певні східноєвропейські нотки, це місто більше нагадує Бразилію: кольорові, але пошарпані фавели сусідять із розкішними маєтками, де розважаються багаті туристи. Місто живе на межі: з одного боку його душать власні корупціонери й застаріла культура, з іншого — агресивний сусід, технофашистська імперія Ла Луз, яка буквально інфікує місцеву молодь своєю попсовою культурою (L-Pop) та неоколоніальним впливом. Це світ, де могла би статися загарбницька війна, от тільки імперці в Zero Parades розуміють, що замість кровопролиття значно швидше й простіше проникати кудись завдяки культурі. «М’яка сила» — найкраща пропаганда. Не треба знищувати чужу культуру — вистачає її лише придушити, замістити, зробити немодною, а далі люди вже довершать справу самі. І ні, вам не привиділося, паралелі Zero Parades з нашою реальністю часті й болючі.
І в цьому місці, при всій його екстравагантності й колоритності, КАСКАД неймовірно самотня. У нас немає свого Кіма Кіцураґі. ПСЕВДОПОД, наш «дублер», загадковим чином ні мертвий, ні живий. Ті з вашої старої команди, кого ви залишили тут п’ять років тому, або вже мертві, або скоро помруть. Навіть коли ви знаходите однодумців для створення нової агентурної мережі, стає зрозуміло, що ви — привид минулого, який краще б і не з’являвся.
На відміну від Disco Elysium, де вся відбитість передусім була зосереджена в Гаррі Дюбуа, який зіркою сяяв серед меланхолійного Ревашоля, в Zero Parades усе навпаки. Практично все Портофіро — це буквально мем із лисицями на поліні, які дізнавшись напрямок руху, просять піддати газку. Світ, який відривається на повну, несучись у прірву серед моря депресії та політичного цинізму.
Замість 24 голосів у голові, як це було в Disco Elysium, тут у нас 15 навичок, розділених на три напрямки: фізичні, психологічні, інтелектуальні. Ваші здібності — це голоси шпигунської підготовки, які постійно сперечаються між собою. Цей галас в голові не перевантажує, але чудово передає стан людини, яка звикла аналізувати кожну дрібницю.
Система кубиків залишилася (білі перевірки можна повторити згодом, червоні — квиток в один кінець), але до неї додали менеджмент стресу. Замість смужки здоров’я у вас є аж три показники критичного стану: втома (для тіла), тривожність (для емоцій) і марення (для розуму). Вони й так заповнюватимуться планомірно під час ваший дій, слів чи зайвих думок, м’яко караючи любителів проклацувати всі репліки в діалогах. Однак для покращення шансів ви можете взяти собі додатковий кубик, добровільно накинувши собі відповідного стресу. Як у настільних іграх, ти змушуєш себе зробити неможливе, але за це доведеться платити власним здоров’ям.
Втім, вмерти від невдалого скілчеку тут не вийде. Якщо ви зайдете за межу, то лише втратите очко навички. Хоча це «лише» може статися буквально в перші 10 хвилин гри просто від невдалої спроби пожувати цукерку.
Щоб уберегти своє здоров’я, доводиться бавитися з місцевими енергетиками та алкоголем. Кава знімає втому, але б’є по тривожності. Пиво заспокоює, але підвищує марення. Позбутися стресу просто так не вийде, тож його слід балансувати, щоб історія не звернула на ще більш криву і тернисту стежку.
Ще одна спроба допомогти собі — перевдягання. Як справжня шпигунка, ви можете начепити окуляри, рожеву спідницю, клоунську перуку чи накладні вуса, щоб отримати бонус до поетики, рефлексів чи залякування. Проблема лише в тому, що Zero Parades не дає чіткого розуміння, де починається провал, тому щоб не марнувати безкоштовні бонуси, нас потроху затягує в цю рутину буквально перевзуватися перед кожною розмовою.
Якщо тільки ви не вважаєте це додатковим натяком розробників на те, як поводять себе люди, коли мова заходить за політику чи культуру.
Мабуть, найпомітніше нововведення — це драматичні події, тутешній аналог сутичок. Коли ситуація загострюється (наприклад, вас затис у кут агент ворожої розвідки, який ну просто гидотно вдягається), час зупиняється. Ви оцінюєте свої шанси, вивчаєте оточення і вибираєте шлях, залежно від ваших навичок. Фізуха, психологія, інтелект — ця трійця знову в ділі.
Ці сутички справді напружені, і їхні наслідки відчуваються довго. Хтось, звісно, може сказати, що тут би ще якийсь таймер додати для підсилення гостроти моменту, але вимагати це від гри, яка вже за своїм форматом дає гравцям повний контроль над текстом, чи, що гірше, виставляти це як недолік (а хтось неодмінно це зробить, як і з не повністю озвученими діалогами) — просто тупість.
Взагалі, Zero Parades постійно нагадує, що кожен ваш крок залишає слід, хай то додаткова репліка, приємна дрібничка у винагороду чи ще одна знахідка гри — зумовлення. Сповна віддавшись певним думкам чи спостереженням, Гершель може їх, так би повити, перетворити на пасивки з особливими перевагами й недоліками. Це створює ілюзію надзвичайно деталізованого полотна, де дрібниці завжди мають вагу.
Проте, не обійшлося і без дивних рішень розробників. У Disco Elysium актор Ленвал Браун зробив голоси кожної з 24 навичок неповторними. Тут же в нас один голос, який читає всі тексти однаково. Так, те, що поетичні пасажі звучать так само сухо, як рапорти військового диктатора, — це доречно для типажу Гершель. Однак справа тут не в монотонності, а дивній інтонації акторки, яку можна умовно назвати «пихата жіночка в приймальні морщить ніс, ніби побачила дохлого щура». Додайте до цього типові для дорелізних версій баги з пропущеними репліками чи невідповідністю аудіо й тексту на екрані — і занурення часом дає добрячу тріщину.
КАСКАД не може втекти від свого минулого, несучи цей тягар через усе Портофіро. Розробники, які лишилися в студії ZA/UM, роблять те саме. Тиск очікувань на них колосальний, ненависть від фанатів Курвіца та його руснявої братії — не менша. Не мені казати, чи вийшла Zero Parades з тіні Disco Elysium, бо це визначить суспільний дискурс. Однак рольова гра в них точно вийшла значно краща.
Zero Parades — це самостійний, глибокий і похмурий твір. Він не просто змінив зелений піджак і балакучу краватку на коричневий плащ і колекцію перук. Політичний цинізм, безжальний сарказм і розкішні тексти не просто нікуди не поділися, а стали кращими. Це проникливий, пронизливий і страшенно захопливий шпигунський трилер, який аж ніяк не варто пропускати. Особливо українським гравцям. Особливо зараз.
Інді-розробник Едмунд Мак-Міллен, відомий за Super Meat Boy, The Binding of Isaac і нещодавньою Mewgenics…
Скіни найдивніших персонажів стали вже рутинними для Call of Duty, але схоже франшиза збирається повертатись…
В Запоріжжі, попри досить інтенсивну ситуацію з обстрілами, місцевими силами зафільмовано фільм, який вже активно…
В Україні завершується масштабна щорічна ґеймінгова подія Logitech G PLAY DAYS 2026, яка тривала з…
Драма навколо популярної Destiny 2 у 2026 році набирає обертів. Після тривалого періоду спаду активності…
Компанія Mojang несподівано видалила синхронізований мультиплеєр із Minecraft. Причиною, за словами розробників, стала “недостатня якість…
This website uses cookies.
