Forza Horizon 6 — Перші враження

Скажу одразу, без усяких прелюдій: я недооцінив цю гру. І я приємно вражений.

Forza Horizon 6 — це дещо дивний, але приємний досвід. Вона неідеальна, місцями навіть трохи знайома до болю, але ЯКИЙ ЖЕ В НЕЇ КРУТИЙ ВАЙБ. Це та сама штука, коли ти ніби розумієш, що перед тобою не революція, не перевинайдення жанру і не “нова ера автоперегонів”, але воно все одно працює. Просто працює.

І працює в першу чергу завдяки атмосфері.

Якщо коротко: Forza Horizon 6 виглядає богічно. Це чергова еволюція рушія Turn 10, і, хоч у попередниць серії завжди знаходились хейтери та люди, незадоволені ігровим процесом, до графічної складової серйозних претензій майже ніколи не було. Тут ситуація та сама: картинка іноді буквально змушує зупинитись, покрутити камерою і сказати щось у стилі “ну окей, це красиво”.

Графічно та ґеймплейно Forza Horizon 6 — це пряма спадкоємиця Forza Motorsport 2023 року та всієї серії Forza Horizon. Так, звучить трохи дивно, але творіння двох студій, злитих в одну після провалу Motorsport, вийшло справді феноменальним. І насправді не так уже й дивно, бо ця гра явно зроблена з великої любові до автоспорту та культури автомобілів.

Forza Horizon 6 — це чергова спроба закохати всіх у світ машин у всіх його проявах: від регламентованих заїздів по треку до бездоріжжя, від вуличних перегонів до простого катання дорогами загального користування. Але, на відміну від попередніх ітерацій, цього разу ми не просто “знову починаємо з нуля” у світі Horizon як юний петролхед. Ми робимо це у віртуальній Японії.

А Японія — це, скажімо так, дуже правильне місце для такої гри.

Японія, машини і весь цей культурний пласт

Машини в Японії — це не просто спосіб пересування, а справжній КУЛЬТУРНИЙ ПЛАСТ. Тут вам і тюнерська сцена, і перегони на всьому спектрі легальності, і гірські дороги, і локальні легенди, і все те, через що автомобільна культура цієї країни давно стала майже міфологією для людей, яким не байдуже, чим пахне гарячий асфальт.

Світ Forza Horizon 6 заворожує саме своєю вертикальністю та різноманітністю. Він манить технічними гірськими поворотами, щільною забудовою, красивими панорамами й цим постійним відчуттям, що за наступним поворотом буде щось захопливе.

Досліджувати його не лише приємно, але й вигідно. У грі зʼявилась функція вживаних авто, які можна знайти будь-де у світі просто припаркованими понад дорогою. І це не просто “о, машина зі знижкою”. Іноді вам можуть трапитись справді унікальні експонати: вже затюнінговані, зі своєю історією, зі своїм характером.

Звісно, про “закинуті в гаражах” легенди тут теж ніхто не забув. Але тепер додався ще один тип унікальних авто, які вам треба буде відшукати, маючи не район на карті, а лише їхню фотокартку. І це дуже правильний спосіб змусити гравця не просто їздити від іконки до іконки, а реально дивитись на світ навколо.

Почати все спочатку, але нормально

Forza Horizon 6, як я вже казав, вирішила “почати все спочатку”. Але цього разу — по-новому і вже знаючи всі можливі помилки.

Розробники знову використали систему прогресії через браслети-перепустки з першої Horizon, і це ДУЖЕ допомагає не закидувати гравця контентом з лопати. Бо одна з великих проблем останніх частин була саме в тому, що тебе після перших годин буквально засипало активностями, іконками, фестивалями, чемпіонатами, сезонними штуками, історіями Папа Фернандо, і ти такий: “а можна я просто поїжджу?”

Тут із цим значно краще.

Так, десь починаючи з третього браслета іконок на карті вже назбиралась купа. А в контексті хоч і не маленької, але дуже сконденсованої мапи Японії вони все одно трохи збивають з пантелику. Але гра і тут простягає нам руку допомоги — через меню, яке так і називається: “ШО ДАЛІ?”.

І це, без перебільшення, одна з найкращих дрібниць у грі.

Замість того, щоб відкривати мапу, лякатись кількості всього, закривати її, відкривати знову, знову лякатись і врешті піти робити чай, гра просто дає вам чотири опції. Зазвичай це дві “гонкові” активності, одна “дослідницька” та одна мультиплеєрна.

Все.

Обрав одну з чотирьох — і поїхав. Не обовʼязково відкривати мапу, не обовʼязково страждати від перевантаження нервової системи, не обовʼязково пів години думати, чим би зайнятись у грі, яка ніби спеціально кричить на тебе всіма своїми іконками одночасно.

Гра, яка нарешті не змушує всіх грати однаково

Загалом, чи не центральний фокус цієї частини — саме на доступності та кастомізації вашого ігрового досвіду.

Хочете “пройти гру”, але не хочете запарюватись зі змаганнями? Просто щоб машинками врум робить і дивитись на красивий світ Японії? Будь ласка. Ось вам “гарантована” прогресія, де достатньо взяти участь в усіх івентах, щоб пройти далі. Перемагати НЕ обовʼязково.

Хочете насолодитись вашою машиною на фоні пролітаючого світу, але не керувати нею між заїздами? Будь ласка. Функція Auto Drive довезе вас куди скажете з вітерцем, ще й на камерах швидкості та спід-зонах поставить якийсь “задовільний” результат по дорозі.

Можна навіть кінематографічну камеру увімкнути і просто насолоджуватись процесом, як якоюсь катсценою. І це, чесно, звучить як щось зайве, поки не спробуєш. А потім ловиш себе на тому, що просто сидиш і дивишся, як твоя машина їде красивою японською дорогою, і тобі норм.

Не кожна гра має бути постійним викликом. І Forza Horizon 6 це, здається, дуже добре розуміє.

Погода, дороги і технічність

Погодні умови тут стали чимось середнім між четвертою та пʼятою Форцами. Є загальніший вплив на їзду, є більша різноманітність погодних умов, але при цьому “екстремальних” форм вираження природа набуває лише в чітко визначених біомах. Тобто воно не перетворюється на цирк із погодою кожні пʼять хвилин, але й не відчувається як чисто декоративна штука чи “блокує вас на тиждень від змагань, бо знову цей клятий сніг”.

Драйватари не сказати щоб стали СИЛЬНО швидшими, але через “мініатюрність” світу та гірський ландшафт з його тоненькими витими дорогами сильно побільшало саме технічної складової в перегонах.

І це дуже відчувається.

У попередніх частинах часто можна було зібрати якийсь імбовий білд, натиснути газ і вивезти значну частину перегонів просто за рахунок потужності. Тут таке теж, звісно, працює, бо це Forza Horizon, а не симулятор страждання. Але набагато частіше доводиться реально дивитись на дорогу, думати про траєкторії, нормально входити в повороти й не летіти в стіну на першому ж технічному відрізку, ну чи з обриву (тут, все-таки, гірська місцевість).

Японія дуже швидко пояснює, що “швидка машина” і “швидко доїхати” — це не завжди одне й те саме.

Я був неправий

За 15 годин, які я награв до написання цього тексту, я численну кількість разів казав ВАУ, ОГО та “я був неправий”.

Бо ця гра таки змогла мене приємно вразити. Вона змогла переконати мене, що мої підозри та побоювання про “черговий авто-казино-слоп” не справдились. Принаймні поки що.

Я зачепив лише маленьку частину всього й повністю оминув соціальну сторону гри, бо до мультиплеєра наразі доступу у мене не було. Тому це саме перші враження, а не повноцінний огляд.

Але як перше знайомство — це дуже сильно.

Forza Horizon 6 поки що виглядає як гра, яка не просто повторює стару формулу на новій мапі, а намагається згадати, чому ця формула взагалі колись працювала. І, що найприємніше, у неї це виходить.