Безкоштовний шутер The Finals, бета-тест якого відбувався днями, виявився напрочуд успішним. Проте розробники вирішили не продовжувати бету на хвилі популярності, а все ж сісти й довести гру до якнайкращого стану, щоб нею згодом насолодилося ще більше людей.

У редакції PlayUA, на щастя, зібралися поціновувачі різних шутерів власники рук різної прямоти, тож тим цікавіше поглянути, які у кого залишилися враження після кількох вечорів у The Finals. А пропущену літеру в заголовку — В чи Д — ви вже самі поставте після прочитання цього матеріалу.

Коли мені вперше на очі потрапив ґеймплей нової гри від Embark Studios, я подумав, що це якась недолуга спроба скопіювати стару добру Battlefield 3. Але пан помилявся.

The Finals — це мультиплеєрний шутер від першої особи, що буквально вибиває у вас землю з-під ніг. Чи будь-яку іншу площину, не важливо. Тут вам треба переграти суперника, обхитрувати його або просто перестріляти. Все заради того, щоби заволодіти золотом. Ну або стати ним.

Для гри вам доступні три типи персонажів: легкий, середній і важкий. Кожен з підкласів має власні спеціалізацію й спорядження, яке можна вдосконалювати чи змінювати за внутрішньоігрову валюту. Варіантів не надто багато але, думаю, згодом стане більше.

Наразі в грі доступні чотири режими в які ви можете увійти як в соло, так і групою з трьох гравці. Переважно все зводиться до захоплення предмета, його переміщення чи утримання точки здачі валюти. І тут починаються проблеми.

Ігровий процес напрочуд стрімкий. Ви швидко рухаєтеся по мапі і так само швидко відправляєтеся на респаун, якщо не перестрілюєте суперника. Перший мінус — надзвичайно довгий відкат повернення вашого персонажа в гру. При не надто вдалому відіграванні ви можете провести в очікуванні кілька хвилин. І не варто забувати, що є окремий таймер для вас і для команди.

Другий мінус — це те, де вас у цю гру поверне. У більшості випадків мене самого чи з командою закидало в місце прямо протилежне тому, де відбуваються всі веселі речі. Нам доводилося долати всю карту, щоби повернутися в епіцентр події.

Третій мінус — реєстрація шкоди по суперниках. Чи то я вже відвик від шутерів на таких швидкостях, чи то реально дуже важко поцілити по модельці опонента.

І основною причиною такого є приціл розміром у пів екрана. А коли ви стріляєте довгою чергою, він стає ще більшим. Здавалося б, у налаштуваннях є розділ Crosshair. Однак це ширма — там всього-на-всього косметичні налаштування. І це по-справжньому бісить.

Що не бісить, а навпак, приємно дивує — це графіка. Навіть на мінімальних налаштуваннях The Finals виглядає дуже переконливо. Ні, ви звісно можете витиснути максимум, бо гра не настільки вимоглива, однак особливого покращення картинки ви не побачите.

Чого не видно, проте дуже добре чути — музичний супровід — від нього я відверто отримав задоволення. Якщо вам подобається електронна музика, техно і все в цьому напрямку, тоді і ви будете раді почути те м’яско, що навалює у грі на всіх етапах.

Якщо зібрати до купи все, що було написано до цього, то: The Finals — цілком приємний для проведення гри шутер. Так, він має у собі деякі неточності, як суб’єктивні, так об’єктивні. Однак не варто забувати, що це якраз таки відкритий плейтест для збору наших з вами вражень і розробники будуть допрацьовувати свій проєкт на основі отриманих даних.

Яким він вийде на релізі не візьмуся гадати, але точно має бути весело!

Якщо ви не пробували грати в The Finals або спромоглися завершити лише 1-2 матчі, то, можливо, не зрозуміли, що трейлер бети вас просто обманює. У цій грі немає тієї тактичності, яку намагалися показати у відео. Так, спочатку може здатися, що матчі на 9-12 гравців будуть більш продуманими, адже тобі одразу дають достатньо прибамбасів: міни, гранатомети, вибухівка…

У певний момент команда може подумати  “Зараз ми проб’ємо підлогу, контейнер для здачі монет впаде до нас і ми швиденько заберемо все собі”. Але ні, так не було в жодному матчі! Пробивши підлогу чи стіну, на вас звалюється не лише контейнер, а й вороги, заздалегідь розставлені вибухові пристрої, турелі тощо. А після цього починається така перестрілка, яка розробникам Call of Duty не снилася в солодких снах. Варто відзначити, що концепція швидких матчів зі збором грошей доволі цікава. Втім, уся та варіативність і доволі деталізована руйнація будівель перетворюється на просто веселу мішанину.

Три класи, які відрізняються між собою габаритами й набором зброї, насправді відчуваються по-різному. Чим меншого персонажа вибираєш, тим потужніша в нього зброя (а отже менший ТТК ворогів), але тим простіше його вбити. Варіативність у грі така, що можна бігати невидимкою й різати людей ножем або взяти масивний клас і просто таранити стіни тілом чи молотом. Це насправді весело, бо стояти біля контейнера для здачі монет просто немає сенсу, адже за 1-2 хвилини все навколо нього буде розтрощене чи палатиме.

При цьому стрільба цілком відповідає стандарту якісного самобутнього шутера. Ймовірно, попереднє речення я написав, бо спочатку думав, що побачу щось на кшталт типової корейської стрілянки. Сподіваюся, не завищу очікування такими словами. Адже недоліків, вочевидь, також достатньо. До анімацій підтягування на виступах треба звикати. Вони дивні, навіть порівнюючи з Fortine, і наче відбуваються зі затримкою. Через це після руйнування будівель пересування по зруйнованих шматках може виглядати недолуго. Коли тебе довбуть з усіх боків вибуховими пристроями чи снарядами, це також приносить мало задоволення. Якщо вам не подобаються динамічні шутери, тоді The Finals можна пропускати, але якщо ви шукаєте божевілля, тоді вважайте, що знайшли справжній скарб.

The Finals для мене — це ідеальне поєднання умовного “мультиплеєру з ціллю” на кшталт Overwatch чи Team Fortress 2 та м’ясного швидкого шутера штибу Call of Duty MW2.

За рахунок обмеження команди трьома гравцями у вас лишається трішечки взаємодії і “тактичності”, суто щоб ви не губилися і знали, що не весь світ проти вас, але і потенційно стріляли в усе, що рухається навколо. Різнокласовість реально дає плюси, а те, що гра ніяк не регламентує використання класів, дає неймовірний простір для веселощів і всратих тактик у команді. Хочете — берете трьох хеві та ламаєте стіни кувалдами, відкидаєте всіх кулеметним вогнем та підпалюєте сраки вогнеметом всім, хто ризикнув підкрастись поближче. Хочете — берете трьох легких юнітів і блискавично вирізаєте все живе катанами й закидуєте гранатами. Навіть старий добрий пак з двох хілерів тут теж працює завдяки відповідному перку в “середнього” персонажа.

Гра дає добре подумати перед тим як стартувати матч, бо якщо ви граєте в соло, ваша тактичність буде трохи до сраки, адже ви ніколи не знаєте, що взяли ваші тіммейти. Хоч гра і старається підбирати “збалансовану команду”, я кілька разів бачив зв’язки з двох хеві та рейнджера чи трьох “середніх” оперативників. Найбільшим недоліком місцевої системи матчмейкінгу для мене стала неможливість доукомплектації команди під час матчу: якщо хтось з ваших тіммейтів вийшов з гри посеред бою — все, вам з цим тепер жити, вас тепер двоє проти інших команд, де всіх троє. Одного разу мені взагалі знайшло матч БЕЗ тіммейтів, просто зробило команду з мене одного. Це, звісно, прикольно, але ніт. Бо якою б кіберкотлетою я не був (а я нею не є), вивезти матч в соло проти шести людей — така собі задача.

От що реально порадувало, так це стильність оточень, руйнація всього та “ведучі”. Оскільки вся гра — це буквально такі собі “голодні ігри”, на які десь з трибун чи телевізорів вдома дивляться люди — кожен фраг, кожну перестрілку тут озвучують ведучі, і загалом за своїх 3-4 години вони мені не набридли, скоріше навпаки. За рахунок того, що матчі швидкі, все відбувається стрімко, а ніки окремих гравців ніхто не запам’ятовує, ведучі реально допомагають слідкувати за ситуацією, бо ж вони фокусуються саме на “командному” рівні взаємодії, а назви команд завжди є на екрані перед вами з відповідним прогресом.