Уже більш ніж двадцять років ми спостерігаємо за розвитком серії Need for Speed, яку спіткали карколомні злети, а потім – не менш гучні падіння. Безліч гравців за своє життя так чи інакше чули про якусь із частин франчайзу. Серія пройшла довгий шлях від автомобільного симулятора (на початку свого існування) до найпопулярнішої аркадної забавки сучасності. Сьогодні ми поговоримо про зародження NFS, розпочавши з трьох перших частин, які мало чим нагадують сучасні Most Wanted або Rivals.

THE NEED FOR SPEED (1994)

The Need For Speed – перша частина серії, успіх якої гарантували красива графіка та високоякісна механіка водіння. Реліз забавки відбувся ще у далекому 1994 році для приставки 3DO, але через низьку популярність гру портували на інші платформи — так її змогли випробувати власники ПК. Розроблялася The Need For Speed силами Pioneer Productions і Electronic Arts Canada. Остання раніше називалася Distinctive Software, поки EA не викупила її. Новоспечена студія (до перейменування) клопоталася над створенням Test Drive, з якою і довелося конкурувати NFS за увагу покупців у подальшому. До речі, повна назва першої частини – Road & Track Presents: The Need for Speed. Road & Track – журнал про автомобілі, працівники якого допомогли EA Canada досягти якомога більшого реалізму в грі.

Так, зараз це важко уявити, але створювалась The Need For Speed як автосимулятор з відмінною механікою поведінки авто. У забавці доступно декілька типів огляду, зокрема із кабіни водія. Будь-який контакт автомобіля може призвести до зниження швидкості або несподіваного розвороту на трасі. Все це, у поєднанні з чудовою графікою та якісним звуковим супроводом, допомогло The Need For Speed заслужено отримати високі оцінки авторитетних видань. Запуск забавки потребував неабияких потуг ПК, тому найбільшим мінусом гри стала її «зажерливість».

Доступні чотири типи змагань: «Чемпіонат», «Самітна гонка», «Пліч-о-пліч» та «Заїзд на час». Найцікавішим, звісно, є перший, який для мене слугує своєрідним кар’єрним режимом. Потрібно згадати про таку важливу деталь, як наявність поліцейських, які можуть неабияк погіршити ваше становище під час гонки. Порівняно з іншими іграми жанру, така особливість вносила дрібку різноманіття до монотонної їзди одними і тими ж трасами. Керування різними автомобілями мало чим відрізняється. Щоб не програти хоча б штучному інтелекту, потрібно витискати максимум на поворотах. Ручне гальмо за таких умов може зіграти злий жарт, адже при його використанні є висока вірогідність не впоратися з керуванням. До речі, при розвороті на 180 градусів ми бачимо автомобіль спереду, адже у The Need For Speed зовнішня камера огляду не закріплена до авто.

Доконана версія Special Edition розжилася лише дев’ятьма автомобілями, про які, втім, можна дізнатися майже все (від історії до типу конструкції), а також подивитися ролик, де показують реальний аналог агрегата під час тест-драйву. Приємно, що авто Ferrari, які в останніх частинах серії описують наче щось надзвичайне, були представлені ще тоді версією 512 TR. Special Edition запропонувала гравцям декілька нових трас, можливість гри по локальній мережі та збереження повтору заїзду. Запуск The Need For Speed можна назвати більш ніж вдалим, тому про розробку сиквела довго не думали. Біда лиш у тім, що продовження майже нічим не відрізнялося від першої частини.

NEED FOR SPEED 2 (1997)

Про Need for Speed 2 важко сказати щось погане, але й хорошого в ній не так уже й багато. EA Canada вдалося втримати планку якості, але особливих змін гравці не побачили. Як і раніше, у забавці присутні суперкари, кількість яких зросла до п’ятнадцяти. Рівень графіки залишився колишнім, але хоча б камеру огляду ззовні закріпили до автомобіля, тому втратити просторову орієнтацію при заносі не вдасться. Проїхатися жерлом вулкана? Давайте! Деякі специфічні траси викликають подив, наче ми потрапили до реінкарнації кошмарів Індіани Джонса.

Розробники вирішили прибрати поліцейських, які, мабуть, аж «занадто розбавляли» одноманітний ігролад. Але не все так погано… Друга частина серії отримала новий режим «Гра на вибування», де потрібно не доїхати до фінішу останнім. Так продовжується допоки в останньому заїзді не залишаться лише два учасники. Перед гонкою можна обрати колір авто – такий собі перший крок до кастомізації.  Гравець має змогу випробувати один із трьох типів керування: аркадний, симуляційний та «дикий». Перший явно наблизив другу частину до статусу казуальної забавки.

NEED FOR SPEED 3: HOT PURSUIT (1998)

Першою частиною серії, яка отримала підзаголовок, була Need For Speed 3: Hot Pursuit. Гра й справді видалася доволі «гарячою», особливо через повернення поліцейських. Ніхто не міг спрогнозувати результат заїзду, адже в будь-який момент з-за повороту міг виїхати автомобіль стражів порядку і заблокувати проїзд. Якщо тебе вдається утримати декілька секунд на одному місці, то вважай, що ти опинився у лапах поліцейських, які спочатку дадуть декілька попереджень, а при систематичних порушеннях — зупинять гонку повністю. Повернення поліцейських ознаменував режим «Hot Pursuit», де нам потрібно втікати від копів, бо навпаки – взяти на себе відповідальність затримувати порушників закону.

Гравцям сподобалася можливість вийти за рамки гонок і випробувати себе у ролі поліцейського. Проблема лише у тім, що попри незмінну реалістичну механіку поводження автомобілів, забавка стала більш аркадною завдяки новому режиму. Не зважаючи на це, я готовий потиснути руку тій людині, яка придумала родзинку з поліцаями, адже саме тому ми бачимо NFS такою, якою вона є зараз.

Важливим нововведенням у третій частині стало налаштування окремих частин автомобіля, щоби була змога почувати себе зручно на трасі. Графічно гра стала красивішою за свої попередниці, особливо завдяки оновленій системі пошкоджень та купі додаткових візуальних поліпшень. Для естетів розробники залишили можливість дізнатися про всі автомобілі майже повну інформацію, а також оглянути салон авто із середини (таке собі ретро-3d із фотографій). NFS взяла хороший старт більш ніж двадцять років тому, що дало змогу серії доволі продуктивно розвиватися пізніше. Небагато гравців згадають, але EA намагалася освоїти і щабель ралі-симуляторів. Що з того вийшло — ви дізнаєтеся уже наступного разу.