Уже більш ніж двадцять років ми спостерігаємо за розвитком серії Need for Speed, яку спіткали карколомні злети, а потім – не менш гучні падіння. Безліч гравців за своє життя так чи інакше чули про якусь із частин франчайзу. Серія пройшла довгий шлях від автомобільного симулятора (на початку свого існування) до найпопулярнішої аркадної забавки сучасності. Сьогодні ми поговоримо про зародження NFS, розпочавши з трьох перших частин, які мало чим нагадують сучасні Most Wanted або Rivals.
The Need For Speed (1994)
The Need For Speed – перша частина серії, успіх якої гарантували красива графіка та високоякісна механіка водіння. Реліз забавки відбувся ще у далекому 1994 році для приставки 3DO, але через низьку популярність гру портували на інші платформи — так її змогли випробувати власники ПК. Розроблялася The Need For Speed силами Pioneer Productions і Electronic Arts Canada. Остання раніше називалася Distinctive Software, поки EA не викупила її. Новоспечена студія (до перейменування) клопоталася над створенням Test Drive, з якою і довелося конкурувати NFS за увагу покупців у подальшому. До речі, повна назва першої частини – Road & Track Presents: The Need for Speed. Road & Track – журнал про автомобілі, працівники якого допомогли EA Canada досягти якомога більшого реалізму в грі.
Так, зараз це важко уявити, але створювалась The Need For Speed як автосимулятор з відмінною механікою поведінки авто. У забавці доступно декілька типів огляду, зокрема із кабіни водія. Будь-який контакт автомобіля може призвести до зниження швидкості або несподіваного розвороту на трасі. Все це, у поєднанні з чудовою графікою та якісним звуковим супроводом, допомогло The Need For Speed заслужено отримати високі оцінки авторитетних видань. Запуск забавки потребував неабияких потуг ПК, тому найбільшим мінусом гри стала її «зажерливість».
Доступні чотири типи змагань: «Чемпіонат», «Самітна гонка», «Пліч-о-пліч» та «Заїзд на час». Найцікавішим, звісно, є перший, який для мене слугує своєрідним кар’єрним режимом. Потрібно згадати про таку важливу деталь, як наявність поліцейських, які можуть неабияк погіршити ваше становище під час гонки. Порівняно з іншими іграми жанру, така особливість вносила дрібку різноманіття до монотонної їзди одними і тими ж трасами. Керування різними автомобілями мало чим відрізняється. Щоб не програти хоча б штучному інтелекту, потрібно витискати максимум на поворотах. Ручне гальмо за таких умов може зіграти злий жарт, адже при його використанні є висока вірогідність не впоратися з керуванням. До речі, при розвороті на 180 градусів ми бачимо автомобіль спереду, адже у The Need For Speed зовнішня камера огляду не закріплена до авто.
Доконана версія Special Edition розжилася лише дев’ятьма автомобілями, про які, втім, можна дізнатися майже все (від історії до типу конструкції), а також подивитися ролик, де показують реальний аналог агрегата під час тест-драйву. Приємно, що авто Ferrari, які в останніх частинах серії описують наче щось надзвичайне, були представлені ще тоді версією 512 TR. Special Edition запропонувала гравцям декілька нових трас, можливість гри по локальній мережі та збереження повтору заїзду. Запуск The Need For Speed можна назвати більш ніж вдалим, тому про розробку сиквела довго не думали. Біда лиш у тім, що продовження майже нічим не відрізнялося від першої частини.
Need for Speed 2 (1997)
Про Need for Speed 2 важко сказати щось погане, але й хорошого в ній не так уже й багато. EA Canada вдалося втримати планку якості, але особливих змін гравці не побачили. Як і раніше, у забавці присутні суперкари, кількість яких зросла до п’ятнадцяти. Рівень графіки залишився колишнім, але хоча б камеру огляду ззовні закріпили до автомобіля, тому втратити просторову орієнтацію при заносі не вдасться. Проїхатися жерлом вулкана? Давайте! Деякі специфічні траси викликають подив, наче ми потрапили до реінкарнації кошмарів Індіани Джонса.
Розробники вирішили прибрати поліцейських, які, мабуть, аж «занадто розбавляли» одноманітний ігролад. Але не все так погано… Друга частина серії отримала новий режим «Гра на вибування», де потрібно не доїхати до фінішу останнім. Так продовжується допоки в останньому заїзді не залишаться лише два учасники. Перед гонкою можна обрати колір авто – такий собі перший крок до кастомізації. Гравець має змогу випробувати один із трьох типів керування: аркадний, симуляційний та «дикий». Перший явно наблизив другу частину до статусу казуальної забавки.
Need For Speed 3: Hot Pursuit (1998)
Першою частиною серії, яка отримала підзаголовок, була Need For Speed 3: Hot Pursuit. Гра й справді видалася доволі «гарячою», особливо через повернення поліцейських. Ніхто не міг спрогнозувати результат заїзду, адже в будь-який момент з-за повороту міг виїхати автомобіль стражів порядку і заблокувати проїзд. Якщо тебе вдається утримати декілька секунд на одному місці, то вважай, що ти опинився у лапах поліцейських, які спочатку дадуть декілька попереджень, а при систематичних порушеннях — зупинять гонку повністю. Повернення поліцейських ознаменував режим «Hot Pursuit», де нам потрібно втікати від копів, бо навпаки – взяти на себе відповідальність затримувати порушників закону.
Гравцям сподобалася можливість вийти за рамки гонок і випробувати себе у ролі поліцейського. Проблема лише у тім, що попри незмінну реалістичну механіку поводження автомобілів, забавка стала більш аркадною завдяки новому режиму. Не зважаючи на це, я готовий потиснути руку тій людині, яка придумала родзинку з поліцаями, адже саме тому ми бачимо NFS такою, якою вона є зараз.
Важливим нововведенням у третій частині стало налаштування окремих частин автомобіля, щоби була змога почувати себе зручно на трасі. Графічно гра стала красивішою за свої попередниці, особливо завдяки оновленій системі пошкоджень та купі додаткових візуальних поліпшень. Для естетів розробники залишили можливість дізнатися про всі автомобілі майже повну інформацію, а також оглянути салон авто із середини (таке собі ретро-3d із фотографій). NFS взяла хороший старт більш ніж двадцять років тому, що дало змогу серії доволі продуктивно розвиватися пізніше. Небагато гравців згадають, але EA намагалася освоїти і щабель ралі-симуляторів. Що з того вийшло — ви дізнаєтеся уже наступного разу.
Уже більш ніж двадцять років ми спостерігаємо за розвитком серії Need for Speed, яку спіткали карколомні злети, а потім – не менш гучні падіння. Безліч гравців за своє життя так чи інакше чули про якусь із частин франчайзу. Серія пройшла довгий шлях від автомобільного симулятора (на початку свого існування) до найпопулярнішої аркадної забавки сучасності. Сьогодні ми поговоримо про зародження NFS, розпочавши з трьох перших частин, які мало чим нагадують сучасні Most Wanted або Rivals.
THE NEED FOR SPEED (1994)
The Need For Speed – перша частина серії, успіх якої гарантували красива графіка та високоякісна механіка водіння. Реліз забавки відбувся ще у далекому 1994 році для приставки 3DO, але через низьку популярність гру портували на інші платформи — так її змогли випробувати власники ПК. Розроблялася The Need For Speed силами Pioneer Productions і Electronic Arts Canada. Остання раніше називалася Distinctive Software, поки EA не викупила її. Новоспечена студія (до перейменування) клопоталася над створенням Test Drive, з якою і довелося конкурувати NFS за увагу покупців у подальшому. До речі, повна назва першої частини – Road & Track Presents: The Need for Speed. Road & Track – журнал про автомобілі, працівники якого допомогли EA Canada досягти якомога більшого реалізму в грі.
Так, зараз це важко уявити, але створювалась The Need For Speed як автосимулятор з відмінною механікою поведінки авто. У забавці доступно декілька типів огляду, зокрема із кабіни водія. Будь-який контакт автомобіля може призвести до зниження швидкості або несподіваного розвороту на трасі. Все це, у поєднанні з чудовою графікою та якісним звуковим супроводом, допомогло The Need For Speed заслужено отримати високі оцінки авторитетних видань. Запуск забавки потребував неабияких потуг ПК, тому найбільшим мінусом гри стала її «зажерливість».
Доступні чотири типи змагань: «Чемпіонат», «Самітна гонка», «Пліч-о-пліч» та «Заїзд на час». Найцікавішим, звісно, є перший, який для мене слугує своєрідним кар’єрним режимом. Потрібно згадати про таку важливу деталь, як наявність поліцейських, які можуть неабияк погіршити ваше становище під час гонки. Порівняно з іншими іграми жанру, така особливість вносила дрібку різноманіття до монотонної їзди одними і тими ж трасами. Керування різними автомобілями мало чим відрізняється. Щоб не програти хоча б штучному інтелекту, потрібно витискати максимум на поворотах. Ручне гальмо за таких умов може зіграти злий жарт, адже при його використанні є висока вірогідність не впоратися з керуванням. До речі, при розвороті на 180 градусів ми бачимо автомобіль спереду, адже у The Need For Speed зовнішня камера огляду не закріплена до авто.
Доконана версія Special Edition розжилася лише дев’ятьма автомобілями, про які, втім, можна дізнатися майже все (від історії до типу конструкції), а також подивитися ролик, де показують реальний аналог агрегата під час тест-драйву. Приємно, що авто Ferrari, які в останніх частинах серії описують наче щось надзвичайне, були представлені ще тоді версією 512 TR. Special Edition запропонувала гравцям декілька нових трас, можливість гри по локальній мережі та збереження повтору заїзду. Запуск The Need For Speed можна назвати більш ніж вдалим, тому про розробку сиквела довго не думали. Біда лиш у тім, що продовження майже нічим не відрізнялося від першої частини.
NEED FOR SPEED 2 (1997)
Про Need for Speed 2 важко сказати щось погане, але й хорошого в ній не так уже й багато. EA Canada вдалося втримати планку якості, але особливих змін гравці не побачили. Як і раніше, у забавці присутні суперкари, кількість яких зросла до п’ятнадцяти. Рівень графіки залишився колишнім, але хоча б камеру огляду ззовні закріпили до автомобіля, тому втратити просторову орієнтацію при заносі не вдасться. Проїхатися жерлом вулкана? Давайте! Деякі специфічні траси викликають подив, наче ми потрапили до реінкарнації кошмарів Індіани Джонса.
Розробники вирішили прибрати поліцейських, які, мабуть, аж «занадто розбавляли» одноманітний ігролад. Але не все так погано… Друга частина серії отримала новий режим «Гра на вибування», де потрібно не доїхати до фінішу останнім. Так продовжується допоки в останньому заїзді не залишаться лише два учасники. Перед гонкою можна обрати колір авто – такий собі перший крок до кастомізації. Гравець має змогу випробувати один із трьох типів керування: аркадний, симуляційний та «дикий». Перший явно наблизив другу частину до статусу казуальної забавки.
NEED FOR SPEED 3: HOT PURSUIT (1998)
Першою частиною серії, яка отримала підзаголовок, була Need For Speed 3: Hot Pursuit. Гра й справді видалася доволі «гарячою», особливо через повернення поліцейських. Ніхто не міг спрогнозувати результат заїзду, адже в будь-який момент з-за повороту міг виїхати автомобіль стражів порядку і заблокувати проїзд. Якщо тебе вдається утримати декілька секунд на одному місці, то вважай, що ти опинився у лапах поліцейських, які спочатку дадуть декілька попереджень, а при систематичних порушеннях — зупинять гонку повністю. Повернення поліцейських ознаменував режим «Hot Pursuit», де нам потрібно втікати від копів, бо навпаки – взяти на себе відповідальність затримувати порушників закону.
Гравцям сподобалася можливість вийти за рамки гонок і випробувати себе у ролі поліцейського. Проблема лише у тім, що попри незмінну реалістичну механіку поводження автомобілів, забавка стала більш аркадною завдяки новому режиму. Не зважаючи на це, я готовий потиснути руку тій людині, яка придумала родзинку з поліцаями, адже саме тому ми бачимо NFS такою, якою вона є зараз.
Важливим нововведенням у третій частині стало налаштування окремих частин автомобіля, щоби була змога почувати себе зручно на трасі. Графічно гра стала красивішою за свої попередниці, особливо завдяки оновленій системі пошкоджень та купі додаткових візуальних поліпшень. Для естетів розробники залишили можливість дізнатися про всі автомобілі майже повну інформацію, а також оглянути салон авто із середини (таке собі ретро-3d із фотографій). NFS взяла хороший старт більш ніж двадцять років тому, що дало змогу серії доволі продуктивно розвиватися пізніше. Небагато гравців згадають, але EA намагалася освоїти і щабель ралі-симуляторів. Що з того вийшло — ви дізнаєтеся уже наступного разу.
Шакааарно, з нетерпінням чекаю продовження!
Дуже чекаю на перший Underground та оригінальний Most Wanted.
Доволі непогано та цікаво! Єдине, що не сподобалося, так це монотонний голос диктора: чуваче, більше емоцій, але без перебору! :D
мені норм
оце так! дякую. цікаво було)
але хотілося б побільше деталей про створення. імена, якісь труднощі в розробці або ще щось. це ж історія створення, а не простий опис. чи я щось плутаю?))
головне, що старт чудовий.
4та частина НФС - це моя найулюбленіша гра дитинства!! з нетерпінням чекаю наступний випуск!!
Історія серії, а не історія створення...
Думав написати комент на ютубі, але вийшов такий довгий, що відпишу сюди.
Критики критиками, а я от особисто так і не второпав, як це між першим та другим NFS немає різниці в графіці, якщо вона очевидна.
Нехай рушій між цими іграми і не зазнав якихось серйозних змін, але видно ж, що в другій грі все стало виглядати набагато більш вигладжено та приємно для ока — порівняно з першою грою, де все нещадно пікселізоване і "сніжить".
Та й стосовно ігрового процесу не можу погодитись. Звісно, тут на мою точку зору впливає те, що я пройшов обидві гри десь лиш півроку тому і в основному зосереджувався там на режимі турніру. Та хай там як, ігровий процес в другій грі я вподобав набагато більше, і ось чому:
1. В першій грі я постійно мучався з дубовим управлінням, в другій — машина піддавалась краще і легше, більше відчувалось, що я змагаюсь саме з суперниками і з утриманням адекватної швидкості, а не з неадекватним кермом. І так, я не знав про "аркадний режим" — може, він в мене і стояв в другій грі, а я не в курсі був — в меню ніде не видно було, та й на відео я ніде не побачив. Може, для турнірів він не актуальний?
2. В першій грі мене дуже сильно кумарила безліч невидимих стін на узбіччі. Ти їдеш по трасі і тупо не знаєш, де ти можеш виїхати на узбіччя, де доїдеш до фізично видимої перепони (будь-то чи парканчик, чи скеля), а де на півдорозі до неї стикнешся з невидимою стіною. В другій частині такої проблеми немає і близько — там вже воїстину "what you see is what you get".
3. Складність. Перша гра така складна, що аж занадто. Так, гонки в класі C проходяться відносно просто — береш імбову для категорії Toyota Supra і горя не знаєш. Але в класах B і A ти маєш кожну трасу раз за разом задрочувати, щоб ідеально освоїти кожен поворот і знати, куди входити на якій швидкості і під якою траєкторією. Помилки не пробачаються. Ба більше, на деяких окремих трасах (напр. Autumn Valley Speedway чи Transtropolis) ти можеш хоч всю трасу проїхати без серйозних факапів, ніде не втаранюючись і кругом витискаючи максимум, і все одно не підібратись до першого місця — тупо через те, що стартова позиція була не першою, а суперники ніяк не поступаються. Так, можливо, цей хардкорний процес зі скрупульозним освоєнням автомобілів та трас мав би діставляти задоволення… але не тоді, коли в машин дубове управління, а на трасах бозна як розставлені невидимі бар'єри. Ну, або це я просто більш сучасними NFS-ами розбещений. Тим не менш, турнір другої NFS я пройшов всього за одну ніч — і з превеликим задоволенням.
4. Декілька тижнів бився головою об турнір в першій грі і лиш потім випадково дізнався, що в грі, виявляється, ще є і поліція, і вуличний трафік, але чомусь в турнірах вони вимкнені. Потім спробував звичайну гонку з трафіком і поліцією і сказати можу от що — от і добре, що в другій грі поліцію не ввели. На відміну від тих же Most Wanted чи Hot Pursuit 2, де наявність поліції додавала гонкам небезпеки та адреналіну, в першій грі вона була лиш надокучливою. Тож навіть порадію, що хоч в турнірах її не було.