Без перебільшення, Split Fiction — відмінна кооперативна гра, яких роблять дуже мало в наш час. Так, на ринку вистачає різноманітних забавок для спільної гри, от тільки за винятком формального перебування в одному ігровому просторі, кожен із вас є цілком самодостатньою одиницею, а ваш ґеймплей дуже часто нічим особливо не відрізняється від напарника.
А от ігри студії Hazelight — геть інша справа, оскільки вони пропонують дійсно співпрацю, де кожен гравець має своє завдання, яке все ж є критично важливим для проходження. Кожного разу розробникам вдається вигадувати нові унікальні ситуації, що робить їхні творіння такими креативними й незабутніми. Однак якщо раніше розробники пропонували різні завдання й окремі шляхи пересування одним рівнем, то у Split Fiction гравців чекають буквально різні світи.
Історія Split Fiction закручується довкола двох юних письменниць, Міо Гадсон і Зої Фостер, які захотіли видати свої перші книги. Перша дівчина намагається заробити грошей для лікування важкохворого батька, а друга — довести родині, що у свої 27 років вона не є цілковитою невдахою. Героїні діаметрально різні за характерами, що простежується з першої ж катсцени в ліфті, куди в останній момент забігає життєрадісна Зої й заводить розмову, розповідає про себе, свою сім’ю тощо, але отримує прохолодні відповіді від Міо й відмову надалі продовжувати діалог.
Дівчата приходять до незвичного видавництва «Рейден», що публікує книги молодих авторів, занурюючи кожного у віртуальний простір, де спершу треба самостійно пережити власну історію. Коли в жодного з письменників у залі не виникло питань до роботи цієї системи, то Міо засумнівалася, чи варто їй довіряти корпорації. Через відмову розпочався конфлікт з очільником видавництва, який намагався заштовхнути її у віртуальний простір, але зробив ще гірше, і Міо опинилась в капсулі Зої. Тут пристрій перемішав твори письмениць і почав поступово виходити з ладу, оскільки розрахований усього на одну особу.
Усередині капсули обидві героїні потрапляють в історії та світи одна одної. Якщо Міо пише похмуру наукову фантастику, то Зої — яскраве фентезі. Все це напряму передано в дизайні локацій та ігрових ситуаціях, а пізніше ми отримаємо відповіді на питання, як характери цих творів корелюють зі самими героїнями і чому, здавалось би, такі різні люди мають настільки однакові проблеми.
Втім, сюжет відходить на другий план у Split Fiction, коли розпочинається ігролад. Кожна повноцінна чи міні-історія — це справжня унікальна пригода зі своїми викликами, перевтіленнями й механіками, які навіть не хочеться спойлерити, оскільки їх треба пережити самостійно. Ґеймплей може варіюватися від платформера до шутера буквально впродовж 10 хвилин, а потім об’єднати обидва жанри з іншою перспективою камери й запропонувати щось зовсім неочікуване. Після проходження у вас накопичиться цілий калейдоскоп спогадів, бо всі ігрові ситуації унікальні й змінюють одна одну з неймовірною швидкістю.
Сайдквести, до речі, зовсім не поступаються у якості основній сюжетній кампанії, тому пропускати їх — справжній злочин. Там на вас очікуватимуть і нові візуальні стилі, і зміна гравітації, і змагальні сегменти, і химерні образи, які одночасно лякають та вражають, і справжній Гоґсмід, який населяють дивакуваті кроти, де можна надовго засісти через купу активностей.
Говорячи про формулу кооперативної гри, то порівняно з It Takes Two вона змінилася, і тепер завдань саме на спільне вирішення стало менше, але вони органічніше вплетені в проходження. Натомість у Split Fiction стало більше динамічних сегментів, де кожен грає сам по собі на розділеному екрані, паралельно виконуючи геть різні дії.
Наприклад? в одному розділі ми отримуємо автомат і міномет синього й червоного кольорів. Перший потрібен для нейтралізації пасток, а другий — створює тимчасові проходи у стінах відповідного кольору. Самі ж костюми героїнь теж різні, що пропускає вас через зовсім інший вид стін.
І ось коли ми неслися по конвеєру фабрики й виконували свої завдання, несподівано наші обов’язки перехрестилися, і вже гравець-Міо мусив відкривати дорогу гравцю-Зої, а потім навпаки. Потім ми по черзі нейтралізували пастки пострілами — складність для Міо полягала в тому, що треба на льоту заповнити фігуру для знешкодження пастки, а Зої мала одразу після цього не проґавити момент і вже зблизька попасти в ціль. Враховуйте, що на льоту цілитися складніше, а зброя при перегріві перестає стріляти, тому промахи не допускаються, а такі пастки могли бути ще й багаторівневими.
Цей рівень тривав усього кілька хвилин, але подарував неймовірну кількість емоцій. Про фінальний сегмент узагалі нема мови — це один із найкращих рівнів, який коли-небудь створювали в іграх. Розробники завдання, можливості й цілі світи, заодно задираючи карколомність до максимуму. Захват, який висловлюють гравці в соцмерех, виправданих абсолютно, бо де інші ігри часто здувають під кінець, Split Ficton навпаки зводить своє ґеймплейне нутро в абсолют і дарує просто незабутні враження.
Складність Split Fiction з виконанням усіх сайдів для нас із товаришем, гарно обізнаних в іграх, виявилась доволі низькою. Навчання новим механікам проходить дуже інтуїтивно, керування на ґеймпаді зазвичай не потребує більше чотирьох кнопок з обома стіками, тому саме проблеми запам’ятовувати, що я можу робити прямо зараз і впродовж години тривалості одного розділу, ніколи не виникало. Місцями ігролад автоматизований, тобто при платформінгу чи притягуванні гаком-кішкою не треба навіть націлюватись, головне натиснути кнопку. При смерті одного гравця відбувається простенька мінігра для швидшого відродження, а якщо полягли одразу обоє, то збереження буде дуже близько від місця смерті. Більшість часу впродовж 13 годин повного проходження ми просто неслися вперед без думки, що десь могли застрягнути.
Стосовно візуалу, то перші трейлери вселили в мене хибне враження, начебто гра буде не надто технологічною, хоча це зовсім не так. Видовищних пейзажів у Split Fiction просто безліч, кількість унікальних локацій від піщаних дюн до космічного простору також чимала, і кожна з них виглядає фантастично при відмінній оптимізації. Більше того, на локаціях автори розкидали необов’язкові міні-ігри й посилання на інші популярні медіа чи минулі ігри Hazelight. Кожного разу, натрапляючи на них, ти розумієш, з якою любов’ю розробники підходили до власного творіння.
Найслабшим аспектом Split Fiction став сюжет. Враження, наче у фіналі він тільки розігнався і одразу закінчився, а попри кооперативність ігроладу, історії героїнь виявились зовсім розрізнені. Розробники під самий кінець спробували донести думку, що спільні пригоди допомогли Міо та Зої прийняти себе й вирішити внутрішні конфлікти, але в суцільну картину воно зовсім не складається. Не вистачає більше хімії між героїнями, більше ситуацій, де їхні історії впливають одне на одну й переростають у щось глобальне.
Моменти з тим, що світи фентезі й наукової фантастики відображають характери героїнь, а кожен сайдквест, як окремий твір, сильніше розкриває їх, зроблені дуже якісно, однак свого сліду на центральній сюжетній лінії вони не залишають і прив’язані виключно до тих персонажів, у світах яких відбуваються.
Підсумовуючи все сказане, Split Fiction для студії Hazelight — це два кроки вперед і один назад, що навіть у такому випадку відмінний результат, бо настільки різноманітного і якісного кооперативу ви не знайдете ніде. У кожну ігрову ситуацію та кожну локацію творці вклали максимум творчості й любові, що заслуговує лише однозначної рекомендації.
Окремо тішить, що розробники просувають повний кросплей з усіма платформами і систему Friend’s Pass, де необхідно мати усього одну придбану копію гри для того, щоб запросити свого друга. Розділивши вартість на двох, виходить зовсім невелика сума за декілька гарно проведених вечорів.