Космічна RPG (у всіх сенсах). Огляд The Outer Worlds 2

Студія Obsidian, яка колись ледь-ледь зводила кінці (власне, перша Outer Worlds якраз і була створена в той кризовий період, коли майбутнє студії було під великим питанням) цього року шиканула й випустила дві рольові гри. Мова, звісно ж, про Avowed і The Outer Worlds 2. Дві гри, які мають в собі всі коронні фішки студії, і разом із тим вони разюче відмінні не тільки в плані сетингу. 

Щоб не тягнути, відразу скажу, що The Outer Worlds 2 — це такий же стрибок у якості, який ми вже бачили  між Assassin’s Creed 1 і Assassin’s Creed 2 чи двома Kingdom Come Deliverance. Перша гра була таким собі «підпивасним Фолаутом», зробленим із найбільш очевидних рішень, нашвидкуруч і задешево, що, в принципі, не дивно, зважаючи на тогочасні обставини.

The Outer Worlds 2 — це концентроване бажання розробників справити на гравця враження (починаючи з відсутності традиційного головного меню), бажання довести, що без Авеллона й Соєра вони теж можуть робити легендарні ігри, і бажання позбутися нарешті тягаря Fallout: New Vegas. До всього ще й планети так гарно стали, що Starfield випала з поля зору, тож The Outer Worlds 2 геть ніхто не заважає бути наразі головною космічною RPG.

Ми граємо за агента Земного директорату, який вирушив на супертаємне завдання, ледь не вмер через математику (буквально), провів 10 років у кріосні, слухаючи рекламу, і після пробудження застав систему Аркадія в геть іншому стані. Тож тепер нам треба помститися (о математико, безсердечна ти тварюко!) й освоїтися в цій новій реальності.

Уже зі самого початку гра намагається нам чітко показати, як функціонує її рольова система, і дати гравцю найцінніше, що тільки можливо в таких іграх — змогу бути собою. Ви можете відігравати космічного ковбоя, лікаря, який став серійним убивцею, асасина з артрозом тощо. Ніщо не заважає вам бути загалом добрим, але скупим. Або садистом. Ваше походження, вміння, спеціалізації, вади — це все вибір повністю ваш. Неправильних варіантів тут нема.

Що дуже приємно, як для гри, яка дає можливість вирішити більшість конфліктів шляхом розмови, розробники цього разу вирішили не вішати ярлик, мовляв, ага, раз ти спеціалізуєшся на дипломатії, то десь ти недобиратимеш шкоди в бою. Тут такого немає, адже один із перших перків у грі дозволяє прив’язати скейлінг шкоди до вашого рівня красномовства. Втім, підвішений язик сам по собі не вирішить вам усіх проблем. Інколи додаткова репліка, здатна переломити хід діалогу, схована за якимось конкретним умінням, стартовою рисою або комбінацією якихось двох вимог. Наприклад, при максимальному красномовстві вам складно буде виграти розумовий двобій із деяким науковцем, бо у вас просто нема необхідного багажу знань і бекґраунду. Також свій вплив на перебіг розмови можуть мати чутки, документи чи якісь певні речі, знайдені вами раніше.

До всього, окремі репліки можуть накладати на ворогів певні ефекти. Скажімо, перший бос був єдиним у грі, якого мені не вийшло забалакати — одного красномовства було замало. Але на різних етапах розмови, мої репліки могли викликати в нього різні реакції. Наприклад, розлютити, щоб він безконтрольно носився ареною й стріляв по всіх без розбору. Ми можемо надихнути наших напарників, які будуть мати приріст до всіх своїх характеристик. І найкрутіше — можна налякати боса. Перші вісім секунд бос просто тремтить від страху й хапається за голову!

Власне, оця механіка переляку, яку вам дає красномовство, в бою неймовірно круто працює, тому що за кілька рівнів у вас буде змога в бою з живими істотами після вбивства одного ворога налякати найближчого його товариша. На автомехів, на жаль, таке не спрацює.

Отож, за допомогою доброго слова й пістолета ми здобуватимемо славу в Аркадії, де всім заправляють кілька ключових сил. З одного боку, в нас є «Вибір тітоньки» — нова мегакорпорація, яка запустила свої кігті в Аркадію. З іншого — Орден вознесіння, збіговисько науковців (зі своїм військовим формуванням, звісно ж), які намагаються знайти золотий шлях розвитку людства за допомогою математики. Більше того, навіть наші взаємодії з ними спираються дуже часто на те, що ми є частиною цього самого математичного пророцтва. А основними ворожими силами є Протекторат — тутешня монархічна структура, яка мала важелі впливу завдяки гіпердвигунам, потрібним для міжзоряних подорожей, і культ Світанку, який вважає розриви реальності, породжені використанням тих-таки двигунів, дверима до раю.

Звісно ж, нам пропонують доєднатися або до Ордену, або до корпорації, або забити на них і спробувати розрулити все самостійно. Або, якщо маємо вдосталь, красномовства й бажання повиконувати фракційні квести, ми можемо помирити Орден із Тітонькою й переконати їх узятися за порятунок всесвіту разом. 

Який би ви шлях не обрали, для цього доведеться зробити невеличку подорож по кількох компактних планетах, подосліджувати їх, повиконувати тамтешні квести, набрати свою команду, допомагати їх розвивати і ще багато-багато всього. Здавалося би, один-в-один Avowed, але якщо спочатку ще було відчуття, мовляв, що там із діалогами, квестами й персонажами справа краща, то вже на другій планеті The Outer Worlds 2 розносить свою сестру й відлипнути від неї дуже складно.

The Outer Worlds 2 — це карикатура, яка цього разу вийшла якоюсь неймовірно влучною. Це ще одна гра цього року яка ну дуже сильно відгукуватиметься українській аудиторії, тому що тут знову зачеплено якраз питання війни, окупації, мародерства,  різних політичних ігрищ під час війни, відірваних від життя людей які будуть тебе повчати, як жити тощо. 

Тут майбутнє світу хочуть вершити дві бабусі, яким уже давно пора не те, що на пенсію, а в могилу. Дві шизануті мегаломанки, в яких на думці лише контроль, їхня божественна місія, небажання вмирати всіма способами тощо.

Пересічні орденці — привілейовані паскуди, які закривають очі на війну. На другій планеті є у нас показовий момент із табором біженців. Крім того, що вони намагаються їх трошечки забезпечити якогось гуманітарною допомогою, окремі представники Ордену просто приходять і вчать, як жити, вчать, що математика вас врятує. Рівень емпатії й розуміння ситуації абсолютно нульовий, що не є сюрпризом для багатьох із вас, хто взаємодіє з кимось в інтернеті. 

А тим часом на одній із військових баз Тітоньки керує богомолозавр. Усі на базі розуміють абсурдність ситуації, усі розуміють неможливість нормально працювати, але ніхто нічого не може вдіяти. А щойно хтось намагається, то командування кине їх на самовбивчу місію (і як виявилося, стирають загони там уже давно).

На щастя, в цьому цирку ми не самі. Супутників у нас шестеро, і за винятком перших двох базових,  ми отримуємо фактично по представнику кожної великої організації. 

Супутники — небо і земля порівняно з першою частиною. Ба більше, якщо ми зараз говоримо комплексно про те, як вони працюють, як вони втручаються в розмови і все інше, — це, напевно, одна з найколоритніших підбірок, які робила Obsidian (вище тільки KOTOR 2). Значною мірою через те, наскільки вони часто взаємодіють в діалогах. 

Наші компаньйони вкрай активно реагують на все, що ми чуємо довкола, що ми бачимо, що ми робимо, і не гребують втручанням у розмови.  Скажімо, у нас є культистка Аза (моя улюблениця в нашому ростері). Якщо ми її візьмемо зі собою будь-де, де є Орден, на неї реагуватимуть завжди. Не буде нічого такого, щоб її хтось проігнорував. А в розмовах і з вагомими персоналіями нам спершу треба буде переконати їх, що Азі можна довіряти, перш ніж нам дозволять узяти квест абощо.

Супутники, крім стандартного дерева розвитку, де ми вибираємо між одним з двох перків для їхнього спецуміння, мають можливість здобути модифікації на броню і зробю, які ще й змінюють зовнішність наших персонажів (не завжди на краще). Загалом супутники— це дикий хайлайт The Outer Worlds 2, плюс часто, коли вам не вистачатиме якогось уміння, ви можете доручити справу їм, щоб вони з кимось поспілкувалися й спробували владнати проблему зі своєї перспективи. 

Насправді в The Outer Worlds 2 якось по вінця наповнена цими випадковими розмовами, — і на мирних локаціях, і на ворожих, що особливо цінно. Зокрема, якщо не ломитися вперед, а трохи постелсити, можна почути абсолютно шедевральну пісню про послідовність Фібоначчі в одній із сюжетних локацій.

Ну і найголовніше — вади. Упродовж гри, залежно від того, що ми робимо (або не робимо), гра буде пропонувати нам вади, які самі по собі є чимось негативним, проте в них може бути якась ситуативна невеличка перевага для нас. І так, вади вам будуть давати абсолютно за все. 

Якщо ви замало їсте — буде вада, забагато їсте — інша вада. Якщо ви забагато пересуваєтесь навпочіпки, то у вас виникне хрускіт у колінах — супергучний звук у радіусі 10 метрів, який треба враховувати при стелсуванні.

Якщо ви лізете попереду своїх супутників чи навпаки тримаєтеся позаду — за це теж будуть відповідні вади.

І однією з них, яку вам гра підсовує дуже і дуже рано, є вада, яка робить так, що ви не можете відмовитися від усіх наступних вад, але зате вам додадуть плюс один перк кожні 5 рівнів. На словах це звучить дуже круто. Але як людина, яка пройшла гру в такому режимі, я всіляко не рекомендую це робити, якщо ви ставите собі за мету відіграш.

Так, спочатку це досить-таки круто, ви бачите гру в усій красі й змушені грати за її правилами (точніше, розгрібати наслідки власної поведінки). Але на пізніших етапах гри ви будете отримувати вади, які фактично заберуть у вас будь-який контроль над грою. Наприклад, якщо ви читаєте швидко і зазвичай не дослуховуєте репліки до кінця, проскіпуючи їх трошки раніше, то гра це буде вважати підставою для недоліка і видасть вам ваду, згідно якої ви не зможете  більше обирати репліки в діалогах. Так вам буде невеличкий бонус до досвіду, але все ваше дипломатичне проходження фактично закінчується на цьому моменті.

Ще от, скажімо, ви любите брати все, що погано лежить. Абсолютно природне явище для таких ігор. Аж тут зненацька у вас з’являється клептоманія. Навіть розробники пишуть на екрані, мовляв, будьте обережні з цією вадою, тому що вона радикально змінює ґеймплей у поселеннях, бо якщо вкрадете щось на очах у мешканців, у вас буде мінус репутація фракції. Ну і доведеться ще й штраф платити.

Тобто вади бажано брати, вади бажано використовувати, адже вони дають неймовірний смак The Outer Worlds 2. Але якщо ви не запланували собі конкретний тип проходження, то все ж таки краще залишити це на ручному режимі, а не брати автоматично.

The Outer Worlds 2 бездоганна в тому, що вона робить. Інша справа, що вона все ж таки з певних причин не замахується вище, ніж треба. Це колоритний світ, тут неймовірно круті діалоги, класні персонажі, але за межами цього розробники обирають зручність гравця замість комплексності. The Outer Worlds 2 зберігає оцю неймовірну атмосферу несерйозності, яскравості. Вона фонтанує життям, енергією. Відчувається, що розробникам було так само весело робити цю гру, як і нам у неї грати, що вже само по собі дуже цінно.

 Це одне з найкращих творінь Obsidian, яке є сенс поставити поруч із Fallout New Vegas. Тим паче, що це не чуже IP, а їхнє власне. Тому так, Outer Worlds 2 варта вашого часу, уваги і грошей. А якщо цінник здається кусючим, візьміть собі Game Pass на місяць, його вам повністю вистачить для її проходження. Тому що це пропускати не можна. The Outer Worlds 2 разом із Baldur’s Gate 3 та Kingdom Come Deliverance 2 — це три стовпи новітніх RPG, які має пограти буквально кожен шанувальник жанру.