Культове поєднання — Огляд Cult of the Lamb

Ідея розбавляти забіги підземеллями чимось спокійнішим довгий час побутує в інді-спільноті. Найпамʼятнішим прикладом для мене є Moonlighter, що додає до формули власну крамничку для торгу зібраним під час мандрів. Там ця приємна проміжна активність виступала мотиватором для продовження вилазок і в якісь моменти займала не менше часу, ніж самі забіги. Та що найцікавіше, виконана була краще, ніж «основний ґеймплей». Проаналізувавши цей досвід, творці Cult of the Lamb вирішили одразу зробити бойові сегменти фоновою активністю і зосередитися на культобудівництві. І схоже, це було вкрай вдалим рішенням.

Головною рекламною особливістю Cult of the Lamb стало те, що нам дають змогу зробити власний культ без різних підкапотних труднощів, зате з мімімішністю та ритуальними розчленуваннями. Історія тут елементарна: милу овечку стратили за злодіяння, але могутній Почекун дарував їй безсмертя, щоби та створила культ на його честь і, за підтримки посіпак, звільнила його від пут чотирьох єпископів. Далі усе в наших руках: організація культу, пошук єпископів у їхніх володіннях та прибирання продуктів життєдіяльності ваших підопічних. Між тим можна пограти в нехитрі міні-ігри та провести пару годин в редакторі поселення, розставляючи могилки не найуспішніших ваших приспішників у формі корони.

Roguelike та культобудівні складові проєкту вкрай добре збалансовані між собою. Щоб досягати успіху й упевнено прогресувати основним квестом, потрібно не тільки вправно махати мечем, а й мати хорошу команду приспішників, які намолять вам на вбиральню та пожертвують собою задля вашої додаткової спроби обламати роги босу. Перший час усе представлене здається надміру простим та позбавленим глибини, але доволі швидко, десь після здолання першого єпископа, гра розганяється. Елементів, що потребують мікроменеджменту, в поселенні меншає, а складність противників у підземеллях підвищується та починає створювати реальні перепони. Вперше мені відчутно дали на горіхи десь під час двобою з другим очільником, і тоді мені довелося змінити тактику на більш обережну.

Неприємністю стало те, що крім як сильніших противників та оновлення їхніх типів, підземелля не дають ніяких інших ускладнень. Їхня структура вкрай проста, рідко коли опціональні бонуси ховаються далі як за одну кімнату від основного маршруту. Арсенал статичних перешкод обмежується місцинами, де повільному мандрівнику на голову може впасти каміння. Бажання отримувати більше ресурсів, міньйонів та прогресувати основним квестом достатньо, щоби до них повертатися раз за разом, проте у відриві від цього бойова складова викликає позіхи. Не допомагає їй і вкрай обмежений інструментар, що доступний гравцю. Чотири типи зброї ближнього бою з пасивними вміннями, що різняться швидкістю та силою удару, і ще десь стільки ж стрілецької. Оце й усе, дивіться не перенаситьтесь.

Cult of the Lamb сильно бракує контенту в підземеллях. Дойшло до смішного, що розробники замість ускладнювати та врізноманітнювати їх наповнення, змушують вас пробігати кожну зону щонайменш по чотири рази і тільки тоді відкривають доступ до єпископа. Щоразу наприкінці вас очікуватиме унікальний міні-бос, і ці забіги порівняно короткі, тож не встигають сильно набриднути Однак, озираючись назад, складно ігнорувати те, як незаслужено обділили увагою цю частину гри.

Керування власним культом у Cult of the Lamb порівняно нехитре та крутиться довкола параметрів віри й ситості. Годуйте своїх приспішників, створюйте їм прийнятні умови для життя і розважайте їх фокусами з раптовим зникненням товариша — вони будуть у захваті. А як ні, то сміливо садіть в пута й проводьте перевиховання. Доволі швидко ви доведете дії, необхідні для підтримки стабільного життя спільноти, до автоматизму, а частину процесів взагалі зделегуєте. І якраз тут гра розкриває себе якнайкраще, бо ви й оком не встигнете зморгнути, як проєкт затягне вас у свої пута, і ви добру годину відкладатимете вечерю, бо ось ще буквально одна дія і все.

Перший час мені навіть було весело вигадувати своїм культистам імена, підбирати вдалі образи (які, до слова, треба збирати) та спостерігати за їхнім старінням. Та внаслідок баґу гра спрацювала у мене, як тамаґочі, тож за ніч більшість мої підопічних вмерло від голоду. Опісля цього мотивації олюднювати їх не було. Загалом технічний стан Cult of the Lamb зараз незадовільний. Декілька разів мені доводилося перезапускати гру через баґи, що ламали проходження підземель. Кілька разів гра вилітала. А завершилося моє проходження тим, що під час проведення будь-якого ритуалу гра почала зависати, і я вирішив, що тут із мене точно годі. У якийсь момент я думав, що це проблеми версії для Nintendo Switch, яку я грав. Та судячи з відгуків знайомих та людей в мережі, гру чекає ще тривалий процес баґ-фіксингу.

Cult of the Lamb грішить штучним сповільненням прогресії. Воно не надміру виражене, але то тут, то там помічаєш, як з різних щілин стирчать навмисне додані кулдауни на проголошення доктрин та вже згадані багаторазові перепроходження одних і тих же зон. Усе це зроблено, щоби розтягнути ваш ігровий час, і це момент, який засмутив мене найбільше. Маючи глибоку любов і повагу до команд, які не соромляться зараз створювати класні компактні проєкти на 2–8 годин, мені неприємно будувати будинок півтори хвилини й бігати одними й тими ж кімнатами по чотири рази. І все це просто тому, що хтось бубнітиме про надто коротку гру на свої гроші.

Варто згадати, що виглядає гра чудово. Вона шалено мила, місцями кумедна й окремі знахідки дизайнерів щодо мімішної демонстрації тутешніх звірств викликають усмішку. А ось звучить усе просто й невигадливо, тож значну частину часу я без особливого смутку грав без звуку, слухаючи подкасти.

Cult of the Lamb — це приємний приклад того, як варто поєднувати жанри. Гра підкуповує перш за все можливістю зробити милий культ зі звірствами та агресивним збором пожертв, але доволі швидко переконує, що вища за це та має достатню глибину, щоби не набридати годинами. Вона круто підходить для розбавлення рутинних активностей, як-от поїздок у метро, і про неї хочеться розповідати. Слід дещо зачекати з придбанням, щоби творці встигли підправити огріхи, що ламають прогресію, однак опісля це може стати крутим часопроведенням на кілька вечорів.