«Пані Небезпека» — це приклад мальованої історії, якій вдається залишатися поза часом і не втрачати свого шарму з плином років. Секрет в майстерному поєднанні кінематографічного стилю Кемпбелла та всіх тих милих дрібниць, що ми любимо у пригодницьких і шпигунських бойовиках кінця 80-х та початку 90-х. Таємна нацистська організація — є, могутні міфічні артефакти — осьдечки, карколомні погоні зі стріляниною на землі, у воді та повітрі — будь ласка.

Якщо наводити паралелі з вітчизняними художниками, то схожі техніки у своїх мальописах використовує Олександр Корєшков. Коли кольори, вибір ракурсів та кожнісінька панель — працюють на екшн та вибухають динамічними взаємодіями. За словами Корєшкова, ця стилістична особливість виробилася у нього внаслідок професійної діяльності, що пов’язана з анімацією. Аналогічна історія і з Кемпбеллом, який мріяв стати мультиплікатором і малювати для Діснея.

Звісно ж, говорячи про «Пані Небезпеку», неможливо не звернути увагу на те, як автор зображує персонажів, особливо жіночих. У дівчат виразні форми та й загалом вони виглядають надзвичайно сексуально. І це не надмірне осексуалення, як комусь може здатися, а важливий жанровий елемент шпигунського екшн-бойовика, як бійки чи жарти. Втім, Джею Кемпбеллу не вдалося уникнути численних закидів на тему, що таких жінок не існує, а він не вартий честі малювати для Image чи Marvel. На що він відповідав ось так:

Хтось скаже, що реальні жінки так не виглядають. Я погоджуюся, авжеж не всі жінки виглядають так, як на моїх малюнках. Проте заперечувати, що деякі виглядають саме так — не вийде, я не хочу малювати звичайних жінок. Малюнки важливі, на них хочеться дивитися, а на деякі вічно. Кому цікаво дивитися на звичайного героя? Якщо прагнете досконалості, не зважайте на кордони і кидайтеся в крайність у красі, у потворності, у жахах, якщо це пасує.

Весь сюжет буквально просякнутий бондіаною і старанно слідує канонам жанру: погоня на катері, вибухи за спинами героїв та ефектне простування у бік призахідного сонця. Та одним Бондом не обійшлося, вистачає паралелей та омажів і на інші відомі проекти. Загін «Пані Небезпека» складається: з колишньої російської шпигунки, австралійської спецагентки, що віртуозно володіє батогом, а також Кремнієвої Валері — комп’ютерної генійки, що може зламати сервери Пентагону навіть із домашнього тостера. Керує загоном колишній шпигун її величності на ймення Дьюїс (Шоне Коннері, ми теж любимо твого Бонда). І нарешті наша головна героїня — Еббі Чейз, експертка, чиї знання прадавніх цивілізацій та містичних артефактів неоціненні для майбутньої місії. «Пані Небезпека» сюжетно не намагається скочити вище голови та не лізе у царину високих матерій. Натомість візуальна складова викручена на максимум і жене історію вперед на реактивних швидкостях.

Видавництво Lantsuta доклало чималих зусиль, щоб українське видання «Пані Небезпеки» було якісним і бажаним, а читач мав змогу насолодитися делюкс версією коміксу. Вищезгадана варіація видання має цілу купу смакоти: розширена галерея обкладинок, ексклюзивні скетчі Дж. Скотта Кемпбелла, рецензію від відомого актора Брюса Кемпбелла (“Зловісні мерці”), тверде обрамлення та вибіркове лакування. А родзинкою видання став двосторонній розворот-постер. Варто зауважити, що оригінал «Danger Girl» в аналогічному форматі давно у статусі “Out of print”. Тож бажання придбати саме його — обійдеться в кругленьку суму, яка у кілька разів перевищує цінник українського видання.

«Пані Небезпека» — це авторський мальопис, це відчувається у всьому, а особливо у дрібницях. До того ж, панянки це рідкісний звір на теренах української видавничої галузі, адже пригодницького екшену, саме жанрового, видається мізер. Тож, якщо ви родом з 90-х та сумуєте за тодішніми медіа-продуктами, вибір очевидний. Купуйте та насолоджуватися атмосферною мальованою історією родом з дитинства.