Найкраща екранізація відеогри — Огляд фільму «Uncharted: Незвідане»

Екранізація Uncharted завжди була питанням часу. Серія ігор, що виросла з пригодницьких фільмів, які захоплювали нас ще в дитинстві, при своїх масштабах і належачи компанії, що має власні кіностудії — не могла пройти повз великі екрани. Ця перспектива завжди мене захоплювала та лякала водночас. Як фанат пригодницьких фільмів з пошуком скарбів, я з захватом чекав новин і щасливо дивився трейлери. А як знайомий з переважною більшістю ігрових екранізації (які хай і вийшли на помітно кращий рівень в останні роки, але все ж) — готувався до розчарування. Та дарма. «Uncharted: Незвідане» — дивовижний атракціон, що має всі шанси перерости в довгограючу кіно-серію та запасти вам в серденько.

«Uncharted: Незвідане» не переповідає історію якоїсь з ігрових частин пригод Нейтана Дрейка, але створює власну та повертає нас до першоджерел персонажа. Його першого знайомства з Саллі і Хлоєю та першої пригоди з пошуком скарбів давнини. Які, між тим, були заховані командою Магелана під час першої в історії навколосвітньої подорожі. Звично, героям у пошуках заважатиме карикатурний багатій з найманою армією та купою ресурсів (Антоніо Бандерас), а добра половина сюжетних поворотів виходитиме з того, що герої поки геть не знайомі і від того не плекають довіри одне до одного. Однак попри надмірну карикатурність злодіїв та дещо дитячу наївність Нейтана, через яку його обдурюють всі підряд, за розвитком подій цікаво спостерігати, бо в ядрі історії саме пошук старовинностей.

Ланцюжок загадок, що стануть на шляху героїв, у «Uncharted: Незвідане» простий до неможливості, та все рівно зачаровує, бо команда вправно працює з чергуванням сцен у фільмі. Нам регулярно підкидують активні сцени з бійками, погонями чи навіть “несподіваними” змінами в розстановці сил, що не даватимуть розслабитися. Найближчим аналогом за структурою мені здаються останні частини «Місії Нездійсненної», яка згадувалася мені у різних моментах протягом всього фільму. А яка тут кульмінація!

Сцена сутички на піднятих у повітря кораблях, що виглядала так дивно і нереалістично у трейлерах — захоплює до дрижаків. Так, підіймати в повітря кораблі, яким по 500 років, щоб потім влаштувати на них бійку і потовкти їх об скелі — не найкмітливіше рішення. Але хіба не байдуже, якщо це настільки ефектно виглядає?

Кінороби бережно обходилися з першоджерелом і фільм майже не займається додатквоим розвитком особистостей головних героїв. Нас зустрічають ті ж добре знайомі персонажі, зростання яких ми спостерігали протягом 5 (якщо враховувати Golden Abyss, то й 6) ігор. Втім, одну особливість таки додали, у Саллі зʼявився кіт (чи то кішка), який відтепер подорожуватиме з ним. І що приємно, на цьому не стали загострювати уваги та робити з тварини комік реліф. Її згадують тричі у фільмі і ще разок у сцені після титрів. Однак цей клубок шерсті до того доречний і западає в серденько, що оминути його увагою неможливо.

Ситуативного гумору в стрічці вистачає. Його настільки багато, що я виніс його окремою тезою і навдивовижу він влучний. Усі ці дрібні словесні й візуальні жартики, частина з яких затерта роками до дир, тут до місця і чудово працюють на історію загалом та розвиток персонажів зокрема. Елемент, за надмірне використання якого прийнято хаяти, тут не страждає від масштабів свого використання і це круто.

Підбір акторів викликає низку запитань, але загалом усі впоралися. Том Голланд круто вжився в роль Натана Дрейка, зокрема в цьому допомогла його чудова фізична підготовка, яка дала змогу виконувати потрібні акробатичні елементи. Марк Волберг зіграв ще досить молодого, але вже харизматичного Саллі і чорт забирай, у нього це вийшло. Дарма, що сигнатурні для персонажа вуса зʼявилися у нього вже у сцені після титрів. Не підкачав і каст злодіїв. Попри карикатурність самих персонажів, актори впоралися зі своїми ролями добре. Особливо вразила Таті Ґабріель (очільниця групи найманців, що протистоять головним героям), яку до цього я не зустрічав у фільмах. Значною мірою її образ працює настільки добре завдяки роботі стилістів і костюмерів. Її одяг та зачіска вражають від сцени до сцени і постать цієї героїні нерідко стає магнітом у кадрі.

«Uncharted: Незвідане» захоплює і з кінотеатру виходиш з широкою посмішкою. Франшиза, яка зʼявилася як ідейна спадкоємиця «Індіани Джонса» та «Tomb Raider» в підсумку дає прикурити обом на домашніх для них територіях. Фільм, який викликав побоювання, після перегляду залишає по собі тільки захват. І як би не було дивно ставити Uncharted в лапки, мені хочеться до цього звикнути, адже пригодницьких фільмів зараз так мало. А попри підйом рівня виконання екранізацій відеоігор в останні роки, «Uncharted: Незвідане», мабуть, найкращий фільм цього класу. Майбутня екранізація пригод молодого Індіани Джонса тепер має вдалий орієнтир.