Terminator: Resistance — це гра-несподіванка. ЇЇ не можна назвати революційною чи навіть добре зробленою. Ба, навпаки, моментами ігролад відверто дратує, а черговий плот-твіст викликає лише криву посмішку.
Здавалося б, це черговий Rambo: The Game чи Crackdown 3 — ще одна гра у купі цифрового непотребу. Але те, чого грі бракує в плані технології чи бюджету, вона компенсує своєю харизмою та відкритою любов’ю до першоджерела. І, завдяки цьому, приносить чимале задоволення
Протагоніст гри, Джейкоб Ріверс — солдат сил Спротиву, котрому одного прекрасного дня дуже не поталанило. Весь його загін загинув, а він беззбройним опинився в тилу у ворога. З цією харизматичною (якщо серйозно, то його ім’я я згадував хвилин 10 під час написання огляду) підставкою під зброю ми і пройдемо свій шлях до перемоги над Скайнетом. На ньому також тримається головний сюжетний поворот гри. Про який гравець здогадується десь в першій третині. Проте не всі персонажі гри безповоротно втрачені картонки
Гра розкривається на допоміжному касті — кожен персонаж має свою закінчену міні-арку та непогано розкривається за декілька ігрових годин. Наше альтер-его, а разом з ним і ми, починає перейматись їхніми проблемами, чимало дізнається про їхні долі та навіть може змінити їхнє майбутнє.
Саме це і дає мотивацію до дослідження ігрових локацій та виконання додаткових завдань: знайти пам’ятну річ чи людину, розшукати якийсь інструмент тощо. Більше того, нам щоразу показують результат наших дій і як ми вплинули своїм вибором на того чи іншого персонажа. Ті ж таки герої детальніше розкривають історію світу та свої особисті трагедії і мотивують нас продовжувати війну з машинами.
Основа гри зводиться до стрільби під час виконання завдань від командування — тут ніяких сюрпризів (майже) не буде. Це типові квести “подай-принеси-підірви он того здорованя”. Найцікавішими та найменш очікуваними були частини гри, де ми не маємо зброї, щоб боротись із Термінаторами — звичайні кулі цих монстрів не беруть. Тут гра демонструє непогану роботу з атмосферою, вміло наганяє саспенс і моментами дуже нагадує Alien: Isolation.
У певний момент історії все змінюється. Локації більшають і гра стає більш схожою на бюджетний клон Far Cry в декораціях культової франшизи. У свої найкращі (а інколи і найгірші) моменти вона перетворюється на супер-дешеву копію Call of Duty, яка, втім, не надто погано поставлена.
Terminator: Resistance — гра безумовно для “своїх”. Фанати франшизи пробачать грі будь-які проблеми уже на стартовому екрані. Тутешня версія головної теми «Термінатора» просто феноменальна. Вся гра — це одне велике любовне послання до оригіналу. Наприклад кафе, яке ми бачимо у грі — це пряме посилання на кафе в якому працювала Сара Коннор у оригінальному фільмі. Майже вся музика — майстерні ремікси оригінального саундтреку перших фільмів. Зброя, її звуки та вигляд, вся естетика кібер-військ Скайнет, кожна з машин — все саме таке, яким воно було у кіно. Це, по-суті, інтерактивний музей для фанатів Термінатора, яких не відпускає ностальгія.
Порадити гру іншим гравцям складно. Вона, як уже було сказано раніше, нічим не вирізняється — картинка та анімація виглядають бідно, якість озвучки сильно залежить від персонажа (головному герою та декому із другорядного касту не пощастило), а стрільба опосередкована. Їй не вдається переконати вас, що ви стріляєте саме з вогнепальної зброї, а не з горохостріла.
Гра містить чимало різних механік: взлом замків (привіт, Elder Scrolls), хакінг, покращення зброї, рольові елементи і навіть крафт. На жаль, жодна з цих механік не пропрацьована на достатньому рівні. Та й гра надто коротка, щоб гравець встиг розпробувати усі з них.
Наприклад, я розвинув крафт майже на максимум під кінець гри, але використовував його лише для того, щоб зробити декілька додаткових аптечок. Те саме із системою розвитку персонажа — є перки, які в кілька разів збільшують здоров’я та силу пострілів гравця. Качати щось інше у такому випадку — банально немає сенсу.
Подив від гри полягає у тому, що чим більше я грав та чим далі заходив по сюжету, тим кращою вона ставала. Звісно, проблеми нікуди не зникали, але в якийсь момент я перестав звертати на них увагу та отримував величезне задоволення, знищуючи орди машин з плазма-мінігану під крутезний саундтрек.
Сучасна ігрова індустрія не залишила місця для таких ігор, як Terminator: Resistance. Вона відчувається як продукт іншої епохи. Тої, в якій існувала ціла ніша ігор класу “Б”,що, наразі, фактично зникли. Багато чим Terminator: Resistance нагадує мені Homefront — ще одну проблемну гру, яка свого часу дуже мені сподобалась.
Фанатам я можу лише позаздрити — вони отримали одну з найкращих ігор по «Термінатору» за останні 20 років . Усім іншим пораджу спробувати. Цілком можливо, що гра приємно здивує і вас.