Огляд Bombshell

Довірливе серце ґеймера часто ведеться на яскраву рекламу ігор. Особливо, якщо йдеться про нові ігри, а не сиквели-шмиквели. Так і я повірив у те, що Bombshell буде цікавою грою, у якій я проведу кілька яскравих вечорів у товаристві прекрасної Шеллі Bombshell Гаррісон, але не склалося.

Колись іменитий розробник 3D Realms, що започаткував і вгробив серію про гіпертрофованого самця Дюка Нюкема, сьогодні клопочеться виданням ігор. І не побачив нічого поганого у тому, аби видати посередню забавку, що майже дослівно повторює сюжет останнього цвяха у труну Ядерного Герцога.

Головна героїня облажалася у Вошінґтонському інциденті, де втратила свою команду і руку. Але доля підкидає новий шанс у вигляді прибульців, що викрали президента США (навіщо він прибульцям?). Тож Bombshell озброюється своєю кібер-рукою-гарматою і стрибає в портал услід за викрадачами.

А потім мав би початися треш, угар і содомія, а маємо насправді нафталін, убогість і занудство. Іграшка непогано виглядає і має бадьорий гардроковий саундтрек, але на цьому перелік її принад закінчується.

Головною принадою мала би стати сама Шеллі Bombshell. Її прізвисько походить із 1931 року, коли американську актрису Джейн Гарлоу, що зіграла головну роль у фільмі «Платинова Білявка», охрестили так, аби підкреслити її видатну звабливість. Тож bombshell вже понад 80 років у англомовному світі означає — вибухово сексуальну жінку.

Героїня ж гри Bombshell вийшла сексуально нейтральною і емоційно безбарвною, ніхто і не намагався зробити її привабливою, цікавою, звабливою. Це просто солдат, у якого замість прутня — піхва і це не більше, ніж анатомічна особливість, як колір волосся чи розмір стопи.

Могла стати принадою м’ясорубка, що притаманна шутерам з виглядом згори. Але немає орди поторочей, як у Alien Shooter чи хоча б невеличкої навали, як у Alien Swarm, а лише кволі напади поодиноких звірят на безбожно паскудних, розлогих і порожніх мапах. До того ж звірята ці безмежно тупорилі. Іноді просто застрягають і не бачать ворога, що стоїть впритул спокійно їх розстрілює. А ще полюбляють падати з висоти і розбиватися насмерть. До того ж боса іноді можна не встигнути розгледіти, бо він гине, від кількох черг із рукостріла, доки біжить на вас з-за меж видимої частини мапи.

Ні, гра намагається здатися крутою. Вона так затято надуває щоки, у деяких місцях вмикається важкий рок і ти сподіваєшся, що зараз почнеться, ось нарешті закінчиться нудний вступ і гра розквітне, але ні. Як казав мій батько: „Скільки вовка не годуй, а у слона все одно хобот є“. Bombshel — не вовк, і не слон, це просто шмата.

Цікавою може здатися кібер-рука-гармата — єдина зброя у грі, якщо не враховувати револьвер. Механічна рука може бути і скорострілом, і йонною гарматою, і гранатометом, і навіть самохідним павукоподібним дроїдом. Проте гра спокійно проходиться лише з одним режимом зброї. Я, бувало, ненароком ролик прокручував під час гри і аж тоді згадував, що тут ще якісь види зброї є.

Механічна рука оновлюється за зароблені у боях баксюки, але цей розвиток практично непомітний. Невідомо, на що витрачаються усі зароблені легкою і марудною працею долари.

У Bombshell майже повністю відсутні персонажі. Є кілька фігурок, що стоять у деяких місцях на мапі, аби видати героїні квест чи продати набої, які ніколи не треба купувати, бо усюди навалено гори тих набоїв. Ніхто із цих фігурок не запам’ятовується.

Попервах красивим і цікавим здається світ прибульців. Проте, коли помічаєш, що з плином гри у декорацій лише змінюються кольори, впадаєш у апатію і втрачаєш віру в Янгола Левелдизайну.

Словом, Bombshell — це непотріб. Красивий, охайний, безглуздий і нещадний непотріб. Гра для людей з низькою самооцінкою, відсутністю волі до життя і ампутованою правою частиною мозку. Не рекомендується до придбання.

Оцінка PlayUA

35

Мотлох

Вдалося

• флегматик
• маєте прірву часу і вже все пройшли

Не вдалося

• маєте бодай дрібку ґеймерського смаку