Чи задумувалися ви, чим насправді є краса? Як її виміряти, помацати, вхопити, запакувати? Вона взагалі існує чи може це лише суб’єктивна абстракція? Це одне із питань, які перед гравцем ставить черговий український довгобуд Cradle, на який ми чекали-чекали і дочекалися.
Ти бачиш сни, у них ти блукаєш дивним містом і тобі добре, але раптом прокидаєшся і все забуваєш, навіть власне ім’я. Довкола тебе захаращена юрта посеред монгольського степу, а в юрті на тебе дивиться своїм розбитим лукскріном дівчина-робот-ваза. Ой, а що це за горбом? Атракціони? Тут, у степу, де можна кричати і ніхто тебе не почує? Де в небі над пагорбами, долами і ярами, полонинами і верховинами тягнеться довжелезна вервечка порталів лінії аеротрамваю. Хто ти? Чому все так? Можливо знає ця механічна панна, але як її полагодити?
Отак я познайомився зі світом Cradle. Можливо, у вас вона викличе зовсім інші враження, вона це може. Суть у тому, що все починається із малих і великих загадок, а також із загадок всередині загадок. А пошук відповідей на питання і шалена жага до пізнання — це саме те, що виділяє людину розумну з-поміж решти приматів.
Здебільшого Cradle — це інтерактивна розповідь, в якій чергуються невеличкі прогулянки з пошуком чогось цікавого/корисного/потрібного і меланхолійні бесіди між персонажами. Меланхолія — це взагалі основа всього, клей, на якому тривається атмосфера Cradle. Правда деколи із цієї меланхолії доволі агресивно вас виривають рівні з кубами. Вони викликають шалений дискомфорт і дратують. Але це не хиба розробника, а такий задум, адже саме так почувалися ті, для кого були створені ці атракціони у покинутому парку розваг «Сад Гербер».
Знаєте, якби у Dear Esther завезли ігролад та додали бодай кілька персонажів, окрім головного героя, то вийшло би дуже схоже на Cradle. Так, тут мало локацій, мало самого сюжету і завдань, але це не роман, а оповідання. Проте світ гри, описаний у діалогах і різноманітних нотатках, чеках, листах і вирізках з газети — величезний і здається живе десь там своїм бурхливим життям, допоки головний герой тут у степу переймається проблемами Іди і людства.
Проте, хоч гра коротка, раджу не квапитися із проходженням, адже фінал можна зрозуміти, тільки якщо ви дослідили усе довкола і прочитали усе, що можна було прочитати. Не лінуйтеся, адже нагорода за таку наполегливість — це ясність думок і доступність образів. Та й поблукати насправді є де, адже місце дії доволі величеньке і в ньому заховано чимало цікавих дрібничок.
Музика у Cradle вдалася на славу і дуже добре, що у доповненому виданні гри саундтреки (а їх аж 3 альбоми) подаються окремо. Не пошкодуйте долара, купуючи цю гру, бо музику з неї ви слухатимете ще дуже довго. Здебільшого — це спокійні мотиви електронної музики, які змінюються залежно від настрою і обставин. Проте є кілька бурхливих композицій, які просто таки вибухають у належний момент. А пісня, що лунає у фіналі гри, приносить повне перезавантаження відчуттів і видобуває із гравця шалений спектр емоцій.
Фінал Cradle неоднозначний і це чудово, адже можна є про що поговорити з друзями, які вже пройшли забавки, поділитися власним досвідом і колективно знайти розгадку на найважливіше питання у Всесвіті, яке кожен ставить для себе сам.
Cradle — це законсервована мить відчаю і надії, жива загадка і неквапна пригода. Це історія, яку доведеться обговорювати ще довго після проходження, а ще це глибока і переконлива атмосфера екзотичного майбутнього. А також це перша в історії гра, що вийшла одразу з повною українською локалізацією, за що дякуємо спілці Шлякбитраф і розробникам гри Flying Cafe for Semianimals.
Оцінка PlayUA
Вдалося
- любите шукати відповіді
- поціновувач густих атмосфер
- вмієте або вчитеся дбати про жінку
Не вдалося
- надаєте перевагу екшону
- любите довгограйні забавки
Чи задумувалися ви, чим насправді є краса? Як її виміряти, помацати, вхопити, запакувати? Вона взагалі існує чи може це лише суб’єктивна абстракція? Це одне із питань, які перед гравцем ставить черговий український довгобуд Cradle, на який ми чекали-чекали і дочекалися.
Ти бачиш сни, у них ти блукаєш дивним містом і тобі добре, але раптом прокидаєшся і все забуваєш, навіть власне ім’я. Довкола тебе захаращена юрта посеред монгольського степу, а в юрті на тебе дивиться своїм розбитим лукскріном дівчина-робот-ваза. Ой, а що це за горбом? Атракціони? Тут, у степу, де можна кричати і ніхто тебе не почує? Де в небі над пагорбами, долами і ярами, полонинами і верховинами тягнеться довжелезна вервечка порталів лінії аеротрамваю. Хто ти? Чому все так? Можливо знає ця механічна панна, але як її полагодити?
Отак я познайомився зі світом Cradle. Можливо, у вас вона викличе зовсім інші враження, вона це може. Суть у тому, що все починається із малих і великих загадок, а також із загадок всередині загадок. А пошук відповідей на питання і шалена жага до пізнання — це саме те, що виділяє людину розумну з-поміж решти приматів.
Здебільшого Cradle — це інтерактивна розповідь, в якій чергуються невеличкі прогулянки з пошуком чогось цікавого/корисного/потрібного і меланхолійні бесіди між персонажами. Меланхолія — це взагалі основа всього, клей, на якому тривається атмосфера Cradle. Правда деколи із цієї меланхолії доволі агресивно вас виривають рівні з кубами. Вони викликають шалений дискомфорт і дратують. Але це не хиба розробника, а такий задум, адже саме так почувалися ті, для кого були створені ці атракціони у покинутому парку розваг «Сад Гербер».
Знаєте, якби у Dear Esther завезли ігролад та додали бодай кілька персонажів, окрім головного героя, то вийшло би дуже схоже на Cradle. Так, тут мало локацій, мало самого сюжету і завдань, але це не роман, а оповідання. Проте світ гри, описаний у діалогах і різноманітних нотатках, чеках, листах і вирізках з газети — величезний і здається живе десь там своїм бурхливим життям, допоки головний герой тут у степу переймається проблемами Іди і людства.
Проте, хоч гра коротка, раджу не квапитися із проходженням, адже фінал можна зрозуміти, тільки якщо ви дослідили усе довкола і прочитали усе, що можна було прочитати. Не лінуйтеся, адже нагорода за таку наполегливість — це ясність думок і доступність образів. Та й поблукати насправді є де, адже місце дії доволі величеньке і в ньому заховано чимало цікавих дрібничок.
Музика у Cradle вдалася на славу і дуже добре, що у доповненому виданні гри саундтреки (а їх аж 3 альбоми) подаються окремо. Не пошкодуйте долара, купуючи цю гру, бо музику з неї ви слухатимете ще дуже довго. Здебільшого — це спокійні мотиви електронної музики, які змінюються залежно від настрою і обставин. Проте є кілька бурхливих композицій, які просто таки вибухають у належний момент. А пісня, що лунає у фіналі гри, приносить повне перезавантаження відчуттів і видобуває із гравця шалений спектр емоцій.
Фінал Cradle неоднозначний і це чудово, адже можна є про що поговорити з друзями, які вже пройшли забавки, поділитися власним досвідом і колективно знайти розгадку на найважливіше питання у Всесвіті, яке кожен ставить для себе сам.
Cradle — це законсервована мить відчаю і надії, жива загадка і неквапна пригода. Це історія, яку доведеться обговорювати ще довго після проходження, а ще це глибока і переконлива атмосфера екзотичного майбутнього. А також це перша в історії гра, що вийшла одразу з повною українською локалізацією, за що дякуємо спілці Шлякбитраф і розробникам гри Flying Cafe for Semianimals.
Жду продовження!
Так, гра дійсно має чудову атмосферу, із якої навіть не хочеться виходити. Не хотілося б спойлити, але скажу дещо: - очікував хоча б разок прокататися на аеротрамваї, але , нажаль, цього не було. Адже це також класний атракціон. Можливо розробники приберегли це, і, можливо, ще дещо для продовженя (сподіваюсь на це). А так, гра сама по собі - гарний атракціон, який лишає чодові враження після себе.
Наразі розробники божаться, що ніякого продожвення цієї історії не буде. А за наступну гру візьмуться не раніше, як через рік. Проте якщо будуть хороші продажі Cradle, то Cradle 2 не забариться, я певен. Тим паче, що продовжувати справді є що і куди. А крім того є простір для сиквелів чи паралельних історій у цьому ж всесвіті.
Еге ж. Фундамент вони вже заклали, створивши цікавий всесвіт в стилі стімпанку (не знаю чи точно це так можна назвати). Майбутнє + фантастика + хороший сюжет = смачний коктейль ігроладу)
Знайди собі іграшкового коника - відчуття не гірші!
Головне щоб 2 частина була хочаб не гіршою за 1
Звідки інфа що буде друга частина?
Звісно якщо вона буде. 1 частина звісно довершена та як сказав Олекса: є простір для сиквелів чи паралельних історій у цьому ж всесвіті.
Я оце щойно подумав і вирішив що, так, дійсно, є сенс робити продовження. Якщо я вірно зрозумів кінцівку, то Марк шле СМС Гельмуту Коху в кінці. Це значить що він змінює минуле, таким чином у команди Cradle є можливість вигадати альтернативну історію. Я би це зробив таким чином, щоб це фактично була та ж перша Cradle (Маю на увазі з поясненнями усього що відбулось в світі з нуля. Неначе для людини, яка не грала і ніколи не читала про Cradle), тільки в іншому місці з іншими персонажами. Звичайно доведеться вигадати якийсь інший фінал, не менш цікавий ніж в першій Cradle. Втім сценаристам 5-го термінатора це вдалось :) , а сценаристи Cradle , як на мене, ще більш талановиті. Таким чином нова гра, маючи вже якусь рекламу завдяки попередниці, зможе спробувати зробити той самий ефект, тільки вже на більшу аудиторію. Особливо якщо вдасться покращити технічні можливості. І звичайно було непогано, щоб це не був такий самий довгобуд, як перша частина.
rockpapershotgun також в захваті від Колиски http://www.rockpapershotgun.com/2015/07/29/cradle-review/
Непогано, але дууууууууууууже замало.
Давно не було бажання щоб ігра не закінчувалась.
З нетерпіння буду чекати нові проекти студії.
А я в день выхода игры уже прошел, игра крутая но конец не понял, потом вроде как объяснили, но не уверен что на самом деле так. Но музыка там просто нечто. Не капли не пожалел тех денег что потратил на игру с сундртеками :)
"...деколи із цієї меланхолії доволі агресивно вас виривають рівні з кубами. Вони викликають шалений дискомфорт і дратують". Категорично не погоджуюсь. Рівні з кубиками мені сподобались, хоч я й не любитель майнкрафту...