Одного разу, в Голлівуді сталося страшне вбивство. Разом зі своїми друзями, у домі режисера Романа Поланського, загинула акторка Шерон Тейт. Злочин вирізнявся не тільки надзвичайною жорстокістю, а й незрозумілими мотивами. Трагедія сколихнула країну. Відтоді всі знали ім’я Чарльза Менсона, засновника і ватажка хіпі-комуни (секти) «Сім’я», та серію вбивств, скоєних його організацією. Але якби хтось міг дати відсіч цим людям, то хто б це міг бути?
Новий фільм Квентіна Тарантіно знайомить нас з успішним актором головних ролей — Ріком Далтоном (Леонардо Ді Капріо). Його кар’єрі загрожує крах, через найближчі затверджені ролі й “халтурки” на ТБ, що сильно підкосять його імідж. З іншого боку ми маємо його друга-дублера — Кліффа Бута (Бред Пітт), який іноді виконує трюки для Ріка, проте частіше доглядає за домом артиста. Перший хоче будь-що зберегти престиж в кінобізнесі, другий бореться зі своєю хворобливою тягою до гострих відчуттів. І все це відбувається в Голлівуді кінця 60-х років. Та ще й будинок Далтона поряд з місцем запланованої розправи.
Трейлер [UA]
До речі про шестидесяті. Вони не просто відтворені зразково, а є важливою частиною сюжету та одним із джерел проблематики картини. Сцени та елементи американського побуту тих часів просто заворожують. Від вечірок голлівудського бомонду в маєтку Плейбой і катань на потужних авто, до годування собаки консервами в задрипаному трейлері та купівлі наркотиків у хіпі на розі. Фільм моментально поглинає глядача у свій яскравий і веселий коловорот з ревінням тогочасних машин та звучними гітарними рифами. Підбір ліцензованих треків тих часів — вражає: пісні поп-виконавців, хард і психоделік рок, типу Deep Purple, і, звичайно, без California Dreaming теж не обійшлося. Кожен трек підсилює сцену, яку супроводжує, а іноді з’єднує декілька в один потік. Так, наприклад, в одному епізоді з домашнього радіо лунає пісня, що уже в наступному продовжується через радіоприймач в машині головних героїв. Це вже не кажучи про численні посилання на ТБ-серіали та спагетті-вестерни. Все настільки детально, що, в одній зі сцен, персонаж швидко шукає голкою програвача потрібну доріжку з улюбленою піснею. А на додачу все приправлено відмінним гумором та трилерною напругою, які можна порівняти тільки з попередніми фільмами Тарантіно.
Крім того, реальність стрічки поглиблюється реальністю кіно, яке дивляться і люблять самі герої. Це створює ефект близький до сну уві сні. Уявіть, ви дивитеся в темному кінозалі фільм, в якому Шерон Тейт (Марго Роббі) сидить у такому ж темному кінозалі й переглядає фільм, де вона ж сама грає роль, при цьому згадуючи свою підготовку до неї. Оскільки це кіно про кіно, то нам показують нюанси кухні “фабрики мрій”, що, навіть за рамками контексту фільму, може викликати неабиякий інтерес. Скажу навіть більше — персонажі не просто дивляться кіно, а й активно реагують на події в ньому. І ці реакції не завжди цензурні чи адекватні. До того ж, крім вищезгаданих акторів, у всьому цьому неподобстві грають ще й: Курт Расселл, Аль Пачіно, Дакота Феннінґ, Люк Перрі, Тімоті Оліфант, Майкл Медсен, Марго Роббі та багато-багато інших.
«Одного разу… в Голлівуді» можна сміливо назвати ідейним продовженням «Безславних виродків». У обох картинах присутні лиходії, образ яких став втіленням зла у масовій культурі, головні герої, які в процесі боротьби стали такими ж жорстокими, як їх вороги, тверезі роздуми про насильство у кіно зокрема та в медіа взагалі, кривава розправа над лиходіями в кульмінації, як кінопомста за злочини, та шалене ретро.
Словом, “Одного разу… в Голлівуді” — це 9-ий фільм Квентіна Тарантіно і цим все сказано. Жарти, напруга, посилання на поп-культуру, кривава кульмінація та, як це не дивно, щасливий і трохи сумний фінал. Прямо як в казці, тільки для дорослих. І як казав один мудрець: «На цей фільм не треба йти… на нього треба бігти!»