Огляд фільму «Ти — квач!»

У літній сезон зазвичай хочеться глянути щось легке та невимушене. Щось, що зможе як мінімум зберегти веселий настрій, а як максимум — подарувати його. З такою місією в теорії повинні впоратися так звані «літні блокбастери» з купою екшену та жартів і, ясна річ, комедії. Роль останньої на себе бере фільм «Ти — квач!», пропонуючи розважити глядачів, як не дивно, грою в квача. Але не поспішайте закидувати стрічку гнилими помідорами за відсутність ідей, адже наша гра незвичайна, бо триває вже біля 30-ти років.

Отож, «Ти — квач!» — це типова американська комедія з вульгарним (навіть місцями дуже) гумором про п’ятьох друзів, які в дитинстві грали в квача і не припинили досі. Приправлена ця радість атмосферою хлоп’ячої безрозсудності та ігрового азарту. Її створюють переважно підбором ліцензованої музики в стилі динамічного поп-року, репу 80-их та зрідка класичного року (так, там є навіть Оззі Осборн!). Крім того, це фільм «за мотивами реальних подій» нескінченну гру в квача, описану в одній статті Wall Street Journal.

Проте є проблема — це практично все, чим стрічка може вас зацікавити. В плані незвичних красивих візуальних, звукових рішень та їх комбінацій стрічка є абсолютно посередньою. Але ви мені заперечите: «Це не так важливо. Головне, щоб жарти були вдалі!» І я погоджуся з тим. Втім про це трішки пізніше.

Сюжет стрічки бере початок з того як Хоґґі (Ед Хелмз, трилогія «Похмілля»), квачить свого друга Галахана. Грає цього персонажа Джон Хемм («На драйві»). Після розгардіяшу в офісі Хоґґі розповідає, що їхній спільний друг Джеррі (Джеремі Реннер, отой дядечко із луком з “Месників”), планує вийти з гри, ні разу не ставши квачем. Через це вся «стара гвардія» збирається і береться за місію з порятунку дружби.

Безперечно, подібна зав’язка поширена серед комедій, але суть не в цьому. Сам по собі кістяк про дорослих, що не забувають, як бути дітьми, досить крута. Я маю на увазі, зберігають міцність дружби з дитинства і вміють круто розважатись, відсторонюючись від проблем дорослого життя. Такому треба вчитися багатьом із нас. В теорії на такому фундаменті (квач, розтягнутий на 30 років) мав би з’явитися фільм, в якому все на дикому позитиві, але водночас із драмою про відповідальність, життєві цінності тощо. Так от, стрічка «Ти — квач!» працює зовсім не так. Точніше майже не працює.

Перш за все помічаєш, що у фільмі 9 жартів з 10 дуже на любителя вульгарних комедій різної якості. Здебільшого тутешні смішинки викликатимуть реакцію типу “стоп, мені не почулося? Він справді це сказав?”. Оскільки я прийшов на комедію, то хотів би розважитися її переглядом. Натомість картина хвилинами змушувала мене нудитись від натягнутості буквально всього. До того ж траплялися «жарти», від яких ставало моторошно. Ось наприклад: Джеррі знерухомлює Хоґґі після невдалої спроби передати квача в торговому центрі. Хоґґі погрожує Джеррі влаштувати ґвалт, щоб їх обох посадили в камеру і тоді доведеться стати квачем без варіантів. А Джеррі відповідає, що він вб’є співкамерника і його переведуть в карцер, де якого Хоґґі не дістанеться. Після цього в мене почали очі на лоба лізти: “Невже це і є один із головних героїв, яким я маю співчувати?”. Іноді я думав, що це враження хибне — насправді Джеррі не збирався вбивати когось заради виграшу. Це всього лише дуже чорний жарт. Але ж ні! Весь фільм до того він всіма діями та репліками казав, що «зробить ВСЕ, щоб не бути квачем». Тому ніяк не можна бути впевненим щодо його адекватності.

Якби сказане раніше стосувалося лише персонажа Реннера, то все  було би не так погано. Проте його братія не набагато краща. Вони дозволяють собі в ім’я гри вдиратися в чужі домівки, що вже саме по собі викликає ворожість до головних героїв. Доходить навіть до того, що хвилюєшся більше за наречену одного з друзів. Вона на папері мала би бути негативним персонажем і віддаляти від компанії Джеррі через свої примхи. На ділі її нормальне людське бажання провести своє весілля без загрози зриву грою в квача впевнено здобуває прихильність глядача. Такий стан речей робить сприйняття історії настільки викривленим, що майже неможливо вловити її суть. Однак кінцівка фільму настільки вдала, що назвати сам фільм відверто поганим в мене не вийде. Всі невміло побудовані конфлікти на диво красиво вирішуються, цілісність дружби збережено, завіса опускається…

В результаті виникає відчуття ніби щойно подивився півторагодинний неякісний мультик для дітей з купою невмотивованого насилля і дурного почуття гумору. А в кінці головний герой мультику виходить і каже: “Не вживайте наркотики дітки, бо це погано для здоров’я!”. І на цьому його повчальна цінність закінчується. Не зважаючи на те, що кінцева сцена справді наповнена драмою та викликає непідробні емоції, не можна так просто взяти та забути весь фільм до того. Правда ще згадуєш, як стрічка намагається створювати дух ностальгії за дитячими розвагами (місцями навіть успішно). Але цей позитивний момент і пара інших ніяк не можуть переважити недоліки. Фільм вийшов і не хорошим, і не поганим — він просто ніякий. Витрачати на нього час (і не приведи господи, гроші) варто тільки у тому випадку, якщо ви отримуєте задоволення від жартів у стилі «я скажу занадто пафосну фразу, а мене обламають», «скинути колоду на друга дитинства весело», або «жорстоко допитувати невинних людей дуже весело».

Автор: Євген Загороднюк