Огляд Lucius II: The Prophecy

У всякої популярної штуки є протилежність. DC i Marvel, Зоряні війни і Зоряний шлях, ліцензійне грання і торенти, а також християнські різновчення — баптизм і сатанізм. До прихильників останнього невігласи відносять Shiver Games, які зробилив вже другу гру про сина Сатани — Lucius II: The Prophecy. Насправді вони просто криворукі аутсайдери.

Ой, хто-хто мамцю з татком порішив?

Після загадкових подій першої частини і пожежі у маєтку прийомних батьків хлопчик Люцій, який і став причиною усього лиха, дивом врятувався від знавіснілих екзорцистів та потрапив до лікарні, де впав у кататонічний (овочевий) стан. Однак шокова терапія пробудила наново приспані паранормальні здібності антихриста і почалося…

Вітає гра по-садистськи приємною сценою в палаті шокової терапії, де недолугі медики перетворилися на понівечені трупи, а паскудник Люцій спокійненько виходить у широкий світ. У сиквелі світ справді поширшав. Раніше гра обмежувалася кількома десятками кімнат розкішного маєтку, а тепер це ціла міні-пісочниця, де рівень — це цілий поверх, або маленьке містечко.

Пекельний рай для маніяка

Вбивати тепер можна не одну, обрану сценаристом жертву, а геть усіх, хто трапиться. Крім того для вбивства передбачено настільки широкий спектр можливостей, що ви здивуєтеся власній жорстокій вигадливості. Можна облити людину кислотою, підлаштувати пастку з електрострумом, навести візок з балоном пропану, а тоді запустити його у групу жертв, як реактивний снаряд, запальні рідини, вибухівка, пневмомолотки, циркулярки, небезпечні вантажі і багато-багато інших способів закатрупити людей.

Вбивства дають очки досвіду. Чим складніші і масовіші вбивства, тим більше експи. А здобувши рівень, можемо прокачати собі якесь круте вміння, що спрощує і без того примітивний ігролад. Пірокінез, телекінез, вселяння у людей, дистанційне ввімкнення приладів тощо.

Дивує абсолютно новий жанр гри. Раніше це була типова пригода з елементами жахів навиворіт (не ми лякаємося, а нас), а тепер це чистий стелс-екшн з елементами відкритого світу.

Зло — це зле-зле-зле

Але якщо спершу підступні безконтактні вбивства у виконанні супернатурального хлопчика розважають, то згодом розумієш, що більше тут немає нічого. А глючна фізика, паскудна графіка і майже нульовий штучний інтелект відбивають бажання гратися у Lucius II: The Prophecy вже після третьої години проходження.

Стелсова складова присутня лиш номінально, адже тупі НІПи не помічають пошматовані/спалені/отруєні тіла в добре освітленому коридорі. Хрести більше не відбирають у Люція життя, вони лише блокують його паранормальні здібності. І загалом якось дивно, що Люцій заливає кров’ю, закладає кишками й кінцівками усі куточки доступного простору, а люди продовжують робити свою справу. Віддані роботі? Не думаю.

Звісно, можна полегшити собі життя, не відволікатися на невмотивовану жорстокість, а вбивати лише передбачених сюжетом. Тоді проходження займе уп’ятеро менше часу. Але сюжетна складова, яка подається голосом оповідача і роликами псує атмосферу гнітючого жаху, який походить від дитини Зла. Картонна анімація двовимірних роликів доводить оповідь до абсурду, немов автори намагалися зробити не жахи навиворіт, а брудну, гидку чорну комедію. Однак і це їм не вдалося.

Вибух із 90-х?

Додаємо до цього довге і нудне навчання, яке потім дублюється вже в проходженні (навіщо?), глюки через завантаження збережень (ключі не відповідають дверям, чути звуки жертв, які ще не жертви, дим незрозумілого походження тощо), відсутність підтримки ґеймпада і ачівки, які видаються лише після виходу з гри і стає зрозуміло, що хлопці з Shiver Games просто не гралися ні в які інші ігри цього чи якогось іншого жанру.

Але музика хороша. Спокійні приємні мотиви дисонують із жахом, що сіє Люцій, а звукові ефекти підсилюють момент вбивства, який супроводжується видовищним облетом камерою приреченого.

Lucius II: The Prophecy — це технічно недосконала садистська розвага про різноманітне аркадне вбивство НІПів. Абсолютно нудна, якщо ці вбивства вас не приваблюють і зовсім нецікава та некрасива. Гра для дуже особливого поціновувача, яка значно поступається першій частині у всьому, окрім свободи вбивства. Категорично не рекомендую до придбання.

 

Оцінка PlayUA

45

Журбинка

Вдалося

• мізантроп
• невибагливий ґеймер
• не любите труднощі в іграх

Не вдалося

• не терпите недороблених ігор
• маєте обмежений релігією світогляд