Для тих, хто знайомий з творчістю Веса Андерсона, мультфільм «Острів собак» може не дуже виділитися на тлі його попередніх робіт. А от для іншої частини людства, якій невтямки захмарна хвалебність попереднього речення, якраз і створений цей огляд. Дуже приємно, що режисер не зраджує власним стандартам, намагаючись знайти нові візуальні прийоми для чергової неординарної розповіді. Якщо згадати ще діалоги та персонажів, то можна з упевненістю сказати, що «Острів собак» вдався. Вдався настільки, наскільки розвинуте у вас розуміння всього того, що відбувається на екрані. Після перегляду стрічки хочеться сказати, що це крок уперед, але поки не дуже зрозуміло, в якому саме плані.
Острів приємних і не дуже спогадів
Перше, що хочеться виокремити — це те, що «Острів собак» став дорослішим, якщо порівнювати його, наприклад, з іншим мультфільмом Андерсона, «Фантастичним містером Лисом». Останній без заперечень могли дивитися і діти, і дорослі. Тобто якщо дитина побачила у «Лисі» хорошу казочку про сімейку чотирилапих, то переглянувши мульт через десять років, вона би зрозуміла, що пропустила набагато більше, аніж під час першого перегляду. Мова йде про діалоги, які можна з легкістю накладати на людські реалії. З «Островом собак» сталося щось подібне. От тільки цього разу Вес Андерсон збільшує масштаб історії, хоча за своєю структурою вона все одно не є дуже складною. Це, здавалося б, повчальна казочка про дружбу, відданість та кохання. Та у ній з’являється місце для корупції, некомпетентних політиків, революції та маніпуляцій живою масою. Все це робить основні події похмурими, можна навіть сказати, дещо пригнічує. Навіть символізм у мультфільмі може багато чого пояснити, якщо звертати на нього увагу. Той же ж Браян Кренстон підкреслив важливу деталь, про яку більшість із нас могли б навіть не подумати: «Зі собаками поводяться, як зі сміттям, тому їх виселення на сміттєвий острів має неабиякий підтекст».
Трейлер [UA]
Сприяють заданому антуражу, як було сказано, діалоги — один із найкращих аспектів стрічки, який дуже сильно виділяє у цьому плані «Фантастичного містера Лиса» та й інші фільми Андерсона. Їхня родзинка у тому, що навіть попри відсутність емоцій на обличчях персонажів, все одно відчуваєш, що сказані слова наповнені глибоким змістом. Навіть більше, вони доносять почуття героїв до глядача набагато краще, аніж більшість сучасних мелодрам разом узяті. Ця ж формула працює і для комічних епізодів. Саме впізнаваність тих чи інших моментів з життя людей робить сцени у стрічці воістину близькими і зрозумілими. Втім, хтось може просто не побачити у «Острові собак» мультфільму, тому що він радше схожий на повноцінний фільм, у якому люди переодягнені в ляльки тварин. Це прозвучить дивно, але межа між собакою і людиною в певний момент справді стає надзвичайно тонкою. Подібного запропонувати може далеко не кожен мультфільм.
Про перспективу та супровід
Продовжуючи тему того, чого можна спочатку не зрозуміти, варто сказати і про вдалі режисерські рішення. Мало хто у сучасній кіноіндустрії думає про те, що звичайний ракурс може передавати не менше інформації, аніж слова або дії. У цьому Вес Андерсон має дуже багато спільного з Едґаром Райтом. Коли ти дивишся «Острів собак», то мимоволі розумієш, що багато деталей мультфільму дають тобі таке ж розуміння певної ситуації, як і безпосереднє її споглядання. Наприклад, у кадрі на монітор японських правоохоронців видно і бійку собак, що не зупиняє екшн, і заодно емоції самих працівників спецслужб. І це далеко не найцікавіші візуальні рішення, які хочеться хвалити. Проте їх переказ — це майже переказ сюжету, який точно не хотілося би розкривати в огляді.
Той, хто добре пригадує фільми Веса Андерсона, повинен пам’ятати і про любов фільмотворця до класичної британської та фольк-музики. І що тут такого? Обравши «Острову собак» японську тематику, важко було запхати сюди ще й щось британське. Впродовж фільму діалоги та дії супроводжуються саме японськими мотивами, проте є одна нетипова для оповіді рок-пісня, яка чудово підкреслює любов режисера до класики, при цьому не псуючи отого сприйняття західної культури. Як тільки ви її почуєте, то одразу зрозумієте, про що мова.
(Не) за межею сприйняття
Ця паралель може бути занадто виразною, проте «Острів собак» показує почуття на рівні «Три білборди під Еббінгом, Міссурі», але за допомогою якісної лялькової мультиплікації, сценарію та режисури. Якщо звичайні мультфільми повинні давати урок дітлахам, то ця стрічка є нагадуванням для дорослих. Нагадуванням про людські цінності та ставлення до інших. 100% діалогів у мультфільмі виконують своє першочергове призначення — не лише виражають думки, а розкривають сутність мовців, змінюють їх та несуть щось у серця та голови глядачів. Їх захоплено слухаєш, слідкуючи за персонажами, які можуть навіть не корчити дивних мордячок для того, щоби донести до вас повідомлення, яке ви, ймовірно, не очікували отримати.
Чи є «Острів собак» кроком уперед для Веса Андерсона? Безумовно. Мультфільм, який пропонує не просто виразних персонажів, а й чудово написані діалоги, обов’язковий до перегляду. Шкода лише, що на всіх героїв стрічки банально не вистачає екранного часу, а загалом все достатньо кошерно, щоби пустити сльозу і подивитися на справді дорослий мультфільм. «Острів собак» — стрічка, яка увібрала у себе все те найкраще, що може запропонувати глядачу Вес Андерсон. У таких мультфільмах потрібно вловлювати кожну деталь, щоб не пропустити чогось такого, що вам може дати лише обмежене коло режисерів. «Острів собак» безумовно заслуговує уваги, якщо ви шукаєте душевного мультфільму, який концентруватиме вашу увагу не на розвагах і танцях, а саме історії і її основній ідеї.