Кожного разу, коли згадуєш Prince of Persia: The Forgotten Sands, усвідомлюєш, із наскільки глибокої ями цій серії довелося би видиратися, щоби знову повернути довіру фанатів. Колись популярна казка про Принца все більше перетворювалася на приємний спогад і рідкісні гостьові появи в інших іграх. Prince of Persia потребувала чогось не надто ризикованого (VR-кімнату не згадуємо), що би дозволило зрозуміти зацікавленість аудиторії. The Lost Crown — 2,5D-метроїдванія, яку, ймовірно, мало хто просив чи взагалі очікував побачити. Втім, гра відмінно справляється з поставленими задачами у кожному значенні цієї фрази. Звісно, якщо ви знайдете наснагу прийняти головного героя Сарґона яким він є, адже лише після цього на вас чекає справжній скарб.

Принц Персії у тіні

Є декілька дивних рішень, якими Ubisoft вирішила осучаснити серію. Починаючи з репу в трейлері анонсу та завершуючи тим, що протагоністом гри буде темношкірий представник клану Безсмертних. І тих, кому такий формат міг здатися дивним або не сподобався, можна зрозуміти. Кожна частина Prince of Persia до цього розповідала історію саме про Принца, який хоч і не завжди мав цей титул зі старту. З допомогою внутрішніх змін та бойових навичок він доводив, що гідний такого звання. Десь через визнання народом (Prince of Persia, 1989), десь через одруження з принцесою (Prince of Persia 2, 1993), десь через спадок (The Sands of Time, 2003), десь через пророцтво (The Forgotten Sands для Wii, 2010). Спірним є хіба перезапуск серії Prince of Persia (2008). Головний герой там не був шляхетного роду, але проходив всі етапи формування справжнього принца Персії. Втім, через сумну кінцівку протагоніст не отримав титулу. Бо ні одружитися з принцесою, ні отримати визнання народу йому не вдалося. Тому коли хтось говорить про серію Prince of Persia, в голові одразу формується певний образ. Сарґон, на жаль, не повністю у нього вписується. Втім, пройшовши стадію прийняття головного героя, ви побачите ґеймплей, який хочеться хвалити майже за все.

Варто зазначити, що відійшовши від типової формули, Ubisoft Montpellier змогли побудувати комплексніший сюжет. Попередні Prince of Persia зазвичай мали доволі прямолінійну структуру: в історії є антагоніст (Візир, Дахака, Аріман тощо), якого Принц повинен подолати в кінці, врятувавши королівство. The Lost Crown змінює формат “все хороше проти всього поганого”. Вбираючи безліч позитивних аспектів іранської міфології, гра розповідає історію, в якій дії антагоніста навіть є виправданими. І коли бачиш тих, хто його підтримує, то розумієш, що показане на екрані є доволі логічним. За такими перипетіями іноді цікаво споглядати, особливо зважаючи на те, що знекровлене війною королівство насправді потребує сильного лідера.

А навіщо було пхати реп у трейлер анонсу? Не знаю. На щастя, у самій грі нічого подібного немає. Музика органічно скомпонована з приємними східними мелодіями. Іноді можна почути доволі специфічні мікси, які чимось нагадують Warrior Within. Звісно, не настільки агресивні, але достатньо активні для того, щоби роздмухати екшн ще більше.

Metroid запросила на побачення Castlevania

The Lost Crown можна охарактеризувати як доволі гнучку гру. Звісно, вона не перестане бути метроїванією… Якщо ви хочете наблизити її більше до екшну або навпаки до класичної метроїдванії, тоді будь-який варіант можливий. І мова не про вибір рівня складності, а цілий комплекс налаштувань і внутрішньоігрових механік.

The Lost Crown пропонує два типи підказок на мапі: лише загальні позначки або доволі типові для багатьох сучасних метроїдваній вказівники з проходами й сюжетними місіями. Перший варіант хоч і ускладнений, але чудово підійде тим, хто обожнює класичний тип дослідження локацій. Ти сам повинен все вивчити, допоки не прийдеш до потрібного місця чи не отримаєш необхідне вміння. Другий варіант може й більш казуальний, але вже давно став типовим для сучасних варіацій метроїдваній типу Ori чи Guacamelee!, коли в тебе на мапі позначена основна місія й заблоковані проходи. Обидві опції працюють чудово. Навіть якщо ви оберете більш класичний підхід до вивчення мапи й у певний момент заблукаєте, то завжди можете підійти до дівчинки на стартовій локації і за невелику суму попросити в неї підказку. Те саме правило застосовується до покупки шматків мапи, які покажуть ще недосліджені закутки. Тобто хочеш досягти всього сам, як у класичних метроїдваніях? Просто ігноруй ці покупки, приємного дослідження! Хочеш сповна насолодитися грою, але зненацька маєш трохи менше вільного часу? Тоді варто полегшити собі трохи завдання, придбавши шматок мапи! Я обрав класичний стиль проходження: без маркувань місій, проходів і підказок, але від покупки шматків мапи все ж не зміг відмовитися. Це при тому, що далеко не всі приховані закутки показуються одразу, іноді корисно вдарити по підозрілій стіні (класика).

Гаразд, а як відчувається рівень складності? Можете обирати запропонований (типу середній), він цілком дасть вам той досвід, який закладали розробники для вивчення поведінки звичайних ворогів чи босів. Деякі внутрішні студії Ubisoft люблять занижувати рівень складності, тому, наприклад, у Immortals Fenix Rising чи The Crew Motorfest, аби не робити легкої прогулянки, мені довелося його підвищувати. Тут подібного немає.

Що ж, ви почали вникати в новий світ, на початку ваші супротивники вміють лише бігати й бити мечами, але потім… Кожна нова локація – це 100% поява нових паскудників, які здивують вас своєю поведінкою, вміннями тощо. У когось зі звичайних ворогів є щит, хтось ховається в землю, хтось плюється, хтось вселяється в тіло протагоніста й забирає більшу частину здоров’я, хтось узагалі велетенське дерево чи кабан. I це лише те, що можна сказати про ворогів The Lost Crown вже, адже ембарго на повноцінний розголос спадає аж під час релізу. Повірте, далі ще краще, ще різноманітніше. І не лише коли мова йде про ворогів. Мапа настільки здоровецька, що кожна нова локація/біом цілком могли би стати окремою невеличкою грою. The Lost Crown безперечно вражає масштабом. Вивчаючи мапу на початку та йдучи весь час на схід, я спіймав себе на думці, що вже подолав декількох проміжних босів, здобув нові вміння, а ще навіть не відшукав основної місії. На повноцінне проходження гри ви витратите десь 25 годин, якщо додатково нишпоритемите. Це насправді варто похвалити.

Нарізати дрібними шматочками

Боївка в The Lost Crown поділяється на 3 основні елементи, які також можуть наблизити ваш досвід до певного типу ґеймплею: звичайні комбо удари, ультимативні вміння та амулети. Почати хочеться з останніх, адже вони найкраще розкривають суть попереднього речення. Звісно, всі амулети одразу ви не отримаєте. Якісь із них випадають з монстрів, інші – винагорода за виконання челенджів чи головоломок. Отож, вам не вистачає впевненості в собі? Тоді назбирайте трохи золотих монет і підіть до потаємного продавця, який дає змогу купити амулет для невеликої регенерації здоров’я. Це також позбавить вас мороки при випадкових падіннях на колючі предмети. Не вдається відбивати ворожі атаки? Пошукайте амулет, який дозволить за пропущені удари додатково заповнювати шкалу ультимативних вмінь. Тобто додаткових засобів для того, щоби згладити ваш досвід за потреби, більш ніж достатньо… Як і перетворити ігролад на справжні американські гірки! Оберіть амулет, який вкорочує ваше здоров’я, але дозволяє завдавати набагато більше шкоди. Один удар і ти помер, але ця смерть настає лише, якщо бути необачним. Хочеться ще більше екшену? Амулети можуть не просто підсилити вміння, а й додати здібності. І це насправді важливо, бо спочатку здається, що звичайних комбо доволі мало. Під час проходження важливо також апґрейдити амулети, оскільки рівень складності з часом також збільшується. Багато аксесуарів першого рівня, вочевидь, вже не настільки корисні навіть на середині проходження, тому заглядати до кузні задля покращень варто.

Простих комбо/ударів реально не так багато. У режимі навчання всі можна вивчити буквально за 10 хвилин. Деякі активні вміння потім додають варіативності звичайним ударам, але не розширять їх кількість до неймовірного рівня. У такі моменти я згадую трилогію Prince of Persia з 2000-х, де попри наявність непоганого списку комбо, я використовував у кращому разі половину з них. Тому можна вважати, що звичайних комбо у The Lost Crown достатньо, особливо порівнюючи з іншими сучасними метроїдваніями. Найдієвіший спосіб вбити ворога в The Lost Crown – підкинути його над землею, завдавши декілька хвиль ударів за один раз. Так можна робити і зі звичайними противниками, і навіть деякими босами. Втім, не намагайтеся відправити в космос здоровенного кабана — якщо ворог більший за вас, то гра такого зробити не дозволить. У такий момент потрібно відбивати атаки чи ухилятися від них.

Відбивання ворожих атак – це ще одна особливість The Lost Crown, яка не просто виділяє її на тлі інших сучасних метроїдваній, а додає просто космічну кількість варіацій того, що може відбуватися під час битви. Вдале парирування дозволить не лише продовжити комбо, а й часто перетворити бійку на справжнє аніме. Справа в тім, що коли твій противних намагається атакувати тебе сильним ударом, позначеним жовтим кольором, то його відбиття дозволить прикінчити звичайного противника одразу. В цей момент вмикається коротенька катсцена, де Сарґон робить карколомний трюк. Можна навіть банально вичікувати подібні моменти, але для цього потрібно добряче завчити таймінги. У босів також є подібні атаки, за відбиття яких можна не лише подивитися цікаву екшн-сцену, а й завдати тонну шкоди. Звісно, якщо не відбити такий удар, то увімкнеться ролик, де ворог буквально знущається над протагоністом.

Є ще атаки ворогів, підсвічені червоним кольором, які відбити неможливо, потрібно лише ухилятися… Гм, а чи справді неможливо відбити? Можна знову повернутися до розмови про те, що ви можете налаштувати бажаний тип ґеймплею за допомогою ультимативних вмінь. Щоби застосувати певну здібність, потрібно заповнити відповідну шкалу в правому нижньому кутку, завдаючи шкоду ворогам, відбиваючи атаки тощо. Така особливість чимось схожа на те, що є в Hollow Knight, але там за шкалою потрібно орієнтуватися лише приблизно. The Lost Crown робить використання подібних вмінь куди очевиднішим за допомогою циферкування. Тобто шкалу можна зарядити на декілька рівнів (максимум 3). Отримати нові ультимативні атаки можна різними способами. Мій улюблений — побороти альтернативні версії Сарґона. Одразу наштовхує на думку про Prince of Persia (1989), де одним з босів був злий клон протагоніста. Якщо це щось типу великодки, то вона мені дуже сподобалася. Гаразд, ви здобули певну кількість вмінь… Їх можна відповідно використовувати за 1, 2 чи 3 заряди шкали сили. Чим більше сили потребує здібність, тим вона завдає більше шкоди. Деякі з них допоможуть при проходженні, коли на те буде потреба. Якщо ви боїтеся атак, які неможливо відбити, тоді знайте, що в певний момент ви отримаєте ультимативне вміння, яке буквально дозволить бити пики противникам протягом певного часу, не отримуючи у відповідь 100% шкоди.

Нарешті можна поговорити про сюжетних босів! Не проміжних типу кабана, який потім стає звичайним противником, а саме сюжетних. Уявіть собі, що ви добре підготувалися, вибрали оптимальні вміння, на вас висять декілька крутих амулетів і… Ви будете перегравати кожного боса з десяток разів на звичайному рівні складності. Потрібно вивчати їхні рухи, пристосовуватися до різних стадій бою, вчитися відбивати потужні атаки. І кожного разу, коли добираєшся до наступної стадії боса, то починаєш розуміти, наскільки повільнішим і поблажливим він був до цього. Таке вивчення битви та варіативність босів – це те, що в The Lost Crown принесло найбільше задоволення. Ці битви сам-на-сам провокують використовувати ВСІ вміння, зокрема маніпуляції з часом, які ви отримали до цього. Такими повинні бути боси у відмінній метроїдванії! Винятком є вороги, яких можна підкинути в повітря і набивати на них по декілька комбо одразу. Та банально забити їх неможливо. Навіть якщо ви знайдете якийсь оригінальний спосіб нанести велику кількість шкоди за короткий проміжок часу, боси просто переходять у режим невразливості й відкидають вас, перешкоджаючи можливому абузу комбінацій.

Замок без принцеси, але з пастками

Які ще існують аспекти, якими славляться ігри Prince of Persia? Пастки й головоломки. Спочатку може здатися, що вони примітивні, але чим далі просуваєшся сюжетом, тим більше локацій доведеться відвідувати, вмінь використовувати та й узагалі ворушити мізками не менше, ніж пальцями. Під кінець проходження певні головоломки змусять ваші руки тримати мокрий від поту ґеймпад. Звісно, повторивши щось складне декілька разів, починаєш краще розуміти, як варто поводитися в певних ситуаціях. Загравання з часом робить деякі загадки насправді цікавими, дозволяючи робити порівняння навіть з Guacamelee! Втім, саме логічних головоломок, а не забігів на спритність, хотілося би більше.

Багато чого розробники запхали в побічні квести. Вони можуть здатися банальними, але серед них є й комплексні завдання. Кілька квестів я виконав, просто вивчаючи локації. І коли знайшов побічного персонажа, якому потрібно віддати відповідну річ, то вона в мене вже була.

Ubisoft Montpellier зробили гру з насправді плавним ігроладом, в яку надзвичайно приємно грати. Це й не дивно, адже їхня історія буквально обертається навколо серії Rayman. Якісний платформінг і розуміння побудови рівнів зіграли у випадку The Lost Crown критичну роль. Це дозволило створити гру, в якій спокуса провести додаткові 2-3 години під час кожної сесії надзвичайно велика. Так, траплялися й баґи. Наприклад, я не зміг зі самого початку випробувати режим тренування. Втім, це поодинокі випадки, які ніяк не вплинули на загальні враження.

Нова частина Prince of Persia – насправді гнучка гра, яка дозволяє наблизити ваш досвід до ваших потреб і очікувань. Варіативність ворогів, масштаб мапи та бої з босами покажуть, як правильно робити сучасну метроїдванію. Шкода лише, що Принц Персії тут є лише другорядним персонажем. Це однозначно одна з найкращих метроїдваній останнього десятиліття, в якій кожен фанат жанру знайде щось близьке серцю. The Lost Crown не просто увібрала в себе найкращі аспекти конкурентів, а створила свою екосистему, в якій хочеться залишатися до самісінького завершення проходження.